Робітничий клас, Найнижчий клас (андерклас), Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Робітничий клас

Робітничий клас складається з людей, що виконують ручну працю, так званих "синіх комірців". Як і в середньому класі, всередині робітничого класу існують досить чітко означені лінії поділу. Головна причина такого поділу — різні рівні кваліфікації. На вищий робітничий клас, що складається з кваліфікованих робітників, часто дивляться як на "робітничу аристократію", адже ті, хто до неї належить, мають вищі доходи і кращі умови праці, ніж люди, що виконують простішу ручяу працю. Тим, хто належить до робітничої аристократії, менше загрожує і безробіття. Хоча деякі робочі кваліфікації утратили своє значення внаслідок технологічного поступу, а отже, погіршилося і становище робітників відповідного фаху, наприклад, друкарів, загалом економічні умови кваліфікованих робітників за останні роки поліпшилися. В багатьох професіях заробітки залишилися порівняно високими, а становище стабільним; вони значно менше потерпіли внаслідок зростання рівнів безробіття, аніж ті, хто зайнятий у менш кваліфікованих галузях ручної праці.

Нижчий робітничий клас складається з тих, хто виконує некваліфіковану або напівкваліфіковану працю, що не вимагає тривалого навчання та підготовки. Більшість таких робіт гірше оплачуються і дають менші Гарантії трудової зайнятості, ніж кваліфікована праця.

Види праці робітничого класу різняться за тривалістю робочого дня чи тижня та трудовими Гарантіями. Розрізнення центральної та периферійних зон економіки допомагає прояснити цей аспект. Центральні сектори — це ті, де робітники працюють повний робочий день, дістаючи достатньо високу платню й маючи довготривалі трудові Гарантії зайнятості. В периферійних секторах ґарантій зайнятості не існує, оплата праці там низька, а частка робітників, які працюють неповний день, є досить високою. Кваліфіковані робітники, а також частина напівкваліфікованих та некваліфікованих (переважно білих чоловіків), домінують у центральних секторах, де до того ж існує високий рівень профспілкової організації. Решта трудяться в периферійному секторі, де професійні спілки організовані слабо.

Найнижчий клас (андерклас)

Головна лінія демаркації всередині робітничого класу проходить між етнічною більшістю і знедоленими меншинами, які й складають найнижчий клас. Члени найнижчого класу трудяться в очевидь гірших умовах і мають набагато нижчий життєвий рівень, ніж більшість населення. Багато з них стають хронічно безробітними або дуже часто міняють місце роботи. У Британії чорношкірі та азіати представлені в найнижчому класі непропорційно. В деяких європейських країнах робітники-міґранти, які легко знаходили роботу в часи більшого економічного процвітання, двадцять років тому, тепер утворюють велику частку цього сектора в робітничому класі. Це можна сказати, наприклад, про алжирців у Франції та про турецьких мігрантів у Західній Німеччині.

Природа найнижчих класів стала темою палких дебатів серед соціологів. Головним чином ці дебати зосередилися на Сполучених Штатах, зокрема щодо становища чорношкірих бідняків, які живуть у внутрішніх кварталах великих міст. Вільям Джуліус Вілсон дійшов висновку, що чорне населення Сполучених Штатів розкололося навпіл.

У своїй праці "Расова проблема втрачає свою гостроту" Вілсон твердить, що за останні три-чотири десятиріччя у Сполучених Штатах з'явився заможний середній клас чорношкірих — "білі комірці" та кваліфіковані професіонали. Далеко не всі афроамериканці досі живуть у міських Гетто, а ті, що живуть, запевняє Вілсон, утримуються там не так активною дискримінацією, як економічними чинниками, іншими словами, не стільки з расових причин, скільки з класових. Колишні расистські бар'єри падають; чорношкірі застрягли у своїх Гетто через економічні негаразди (Wilson, 1978).

Вілсонова праця спричинила палку дискусію, яка досі не згасла. Консервативний політолог Чарлз Мерей погоджується, що в більшості великих міст існує чорний найнижчий клас. Проте, на його думку, афроамериканці перебувають на суспільному дні внаслідок самої політики соціальної підтримки, що ставить на меті поліпшення їхнього становища. Люди стають залежними від соціальної допомоги і будують на цій залежності специфічну "культуру вбогості". Вжившись у таку культуру, вони втрачають бажання шукати собі працю, будувати сталі спільноти чи утворювати стабільні родини (Murray, 1984).

У відповідь на аргументацію Мерея Вілсон повторив і розвинув свої попередні висновки, знову-таки посилаючись на дослідження, здійснене в Чикаго. Переїзд багатьох білих із міст у передмістя, занепад міської промисловості та інші урбаністичні економічні проблеми, вважає він, спричинили високий рівень безробіття серед афроамери-канських чоловіків. Форми соціальної дезінтеграції, на які вказував Мерей, включаючи високу частку неодружених чорношкірих матерів, Вілсон пояснює під поглядом зменшення наявного числа придатних до шлюбу (тобто таких, що мають роботу) чоловіків.

Далі Мерей застосував свої висновки до ситуацій в Сполученому Королівстві (1990 p.). Згідно з ним, поки що не існує чітко означеного найнижчого класу у Великій Британії, проте він швидко формується. Він складається не лише з представників етнічних меншин, а також з білих із тих зубожілих місцевостей, де розвивається соціальна дезінтеграція. Однак висновки Мерея були гостро розкритиковані соціологами, які живуть і працюють у цій країні.

Ми спробуємо оцінити адекватність теоретичних тверджень Мерея пізніше. А спершу розглянемо зміни, які впливають на становище тих, хто перебуває на вищих рівнях класової структури.