Економічна власність у сфері торгівлі, Торговельний капітал і торговельний прибуток. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Економічна власність у сфері торгівлі

Торговельний капітал і торговельний прибуток.

Попередником торговельного капіталу був купецький, який сприяв первісному нагромадженню капіталу і становленню капіталістичного способу виробництва.

Торговельний капітал — особливий вид сукупного капіталу, що базується передусім на найманій праці і функціонує у сфері обігу для ведення торгових операцій, власником якого (капіталу) є окрема група капіталістів.

У період формування капіталізму і на ранніх етапах його розвитку торговельний капітал був складовою промислового. Виробники самі реалізовували виготовлену на їх підприємствах продукцію. Проте з поглибленням суспільного поділу праці, розширенням масштабів капіталістичного виробництва і ринків збуту ускладнюються механізми реалізації, управління промисловими підприємствами і зростає час кругообороту капіталу, витрати на нього. Це зумовлює зменшення маси і норми прибутку промислового капіталу та економічну необхідність відокремлення торговельного капіталу від промислового, а отже, і торговельної власності від промислової. Повніше сутність торговельного капіталу розкривають виконувані ним функції:

— здійснення торгових операцій;

— забезпечення руху сукупного капіталу та його прискорення;

— реалізація втіленої у товарі вартості (в тому числі додаткової);

— формування частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку. Реалізація цих функцій здійснюється завдяки:

а) наявності у торговельних капіталістів спеціалізованих приміщень та устаткування, спеціалізації найманих працівників цієї сфери на виконанні специфічних функцій;

б) вивченню товарного ринку, структури попиту, його динаміки, коливань кон'юнктури і можливості впливати на них;

в) посиленню взаємозв'язку між виробництвом і споживанням (а водночас вростанню їх не збігання в окремі проміжки часу, що погіршує виконання цих функцій);

г) зниженню витрат обігу, відносному скороченню витрат капіталу і часу, зокрема чистих витрат для перетворення товарної форми продуктів на грошову;

ґ) сприянню процесу поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва й обігу, а отже, розширенню ринку.

Синергічний ефект, що виникає завдяки цьому, дає змогу прискорити обіг промислового і всього сукупного капіталу, опосередковано і безпосередньо створювати частку вартості (в тому числі додаткової), підвищувати сукупний прибуток і норму нагромадження.

Згідно з поглядами послідовників марксизму торговельний капітал безпосередньо не створює додаткової вартості (а отже, й прибутку), оскільки не бере участі у виробництві і функціонує лише у сфері обігу. Винятком вважають лише авансовану на додаткові витрати обігу частку торговельного капіталу (перевезення товарів, їх зберігання, розфасовку, упаковку у сфері обігу), а для здійснення цих операцій авансується постійний і змінний капітали. На думку К. Маркса, праця робітників, які виконують такі операції, є продуктивною, створює нову вартість і переносить на продукт частину спожитих засобів виробництва. У підручниках з політичної економії радянського періоду ця частина торговельного капіталу, як правило, не включалась до складу торговельного капіталу, а його елементами називались:

а) авансований на придбання товарів капітал обігу;

б) авансований на чисті витрати обігу (які є непродуктивними витратами капіталу, пов'язаними з перетворенням товарної форми капіталу на грошову, і навпаки) капітал.

Класична школа (А. Сміт, Д. Рікардо) теж обмежувала продуктивну працю сферою матеріального виробництва, ігноруючи сферу послуг (торгівлю). Тому погляди К. Маркса були дещо конструктивніші, але концептуально в його теорії не відобразилися.

Насправді (внаслідок виконання основних функцій торговельного капіталу), зайняті у сфері торгівлі наймані працівники і торговельні функціонуючі капіталісти своєю працею створюють додаткову вартість, що набуває форми торговельного прибутку. Тому торговельний капітал виражає відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками здебільшого у сфері обміну з приводу створення, реалізації і привласнення новоствореної вартості.

Торговельний прибуток — прибуток, створений працею найманих працівників (у сфері торгівлі) і торговельних функціонуючих капіталістів, а також отриманий внаслідок перерозподілу частини доходів з різних секторів економіки і від різних верств населення, який привласнюється після реалізації товарів і послуг.

У докапіталістичних формаціях важливим джерелом торговельного прибутку була велика різниця між цінами на товари, придбаними торговими посередниками в одних регіонах країни або за її межами, і цінами, за якими ці товари реалізовувались. Це зумовлювала недостатня розвинутість товарно-грошових відносин, роздрібненість і вузькість місцевих ринків, значний діапазон цін на однорідну продукцію та інші фактори. Джерелом торговельного прибутку була частка праці рабів, вільних ремісників, селян, селян-кріпаків. Ще одним джерелом торговельного прибутку була праця купців, торгових посередників та інших працівників, зайнятих купівлею-продажем товарів, їх доставкою споживачам. Вона у вартісній формі враховувалась у ціні товарів (у формі надбавки до купівельної ціни). У докапіталістичних формаціях панувало просте товарне виробництво і обмін товарів здійснювався в основному за вартістю. За нееквівалентного обміну купці (або торгові посередники) купували товари нижче вартості, а продавали за вартістю або вище вартості.

За капіталізму (на нижчій його стадії) закон вартості діє у формі ціни виробництва, яку утворюють витрати виробництва і середній прибуток. Ці елементи формують величину ціни продажу товарів промисловими капіталістами торговельним (вартість виробництва). У сфері торгівлі до неї додають ціну виробництва, яка охоплює витрати праці найманих працівників і торговельних капіталістів (вартість обігу). Працею зайнятих у сфері торгівлі створюється вартість і додаткова вартість, при цьому наймані працівники формують основну частку додаткової вартості, але не привласнюють її.

Продуктивність праці зайнятих у торгівлі зумовлюють:

1) зайнятість у цій сфері значної частини сукупного працівника на основі суспільного поділу праці (наприклад, у США до 25 %), що забезпечує рух і відтворення частини сукупного продукту, а за умов капіталізму — також рух і відтворення частини сукупного капіталу, а також створення відповідної частки ВВП;

2) створення основної маси додаткової вартості у формі прибутку (що привласнюється торговими капіталістами) зайнятими у цій сфері найманими працівниками, праця яких пов'язана з подовженням процесу виробництва, Отже, вони збільшують капітал, що є ознакою продуктивної праці за капіталізму.

Це підтверджує некоректність припущення (К. Маркс у "Капіталі"), що промислові капіталісти продають товари торговельним капіталістам нижче за вартістю, тим більше коли йдеться про великі промислові компанії. Якщо дотримуватись вимог дії закону вартості у модифікованій формі (ціни виробництва, що утворюються внаслідок внутрігалузевої і міжгалузевої конкуренції), то промислові капіталісти продають свої товари відповідно до вимог еквівалентного обміну. Водночас кінцеві споживачі купують товари і послуги також відповідно до вимог закону вартості, чого не заперечував і Маркс. Логічним вирішенням цієї суперечності є введення в науковий обіг категорії "виробнича вартість". Тому вартість, за якою торговельні капіталісти продають товари кінцевим споживачам, може бути названа кінцевою (остаточною), або відтворювальною. Крім виробничої вартості у формі ціни виробництва, до неї входить вартість обігу, а отже, і ціна обігу (внаслідок цього в ціні формується єдність сфери виробництва і сфери обігу);

3) виконання функцій, не пов'язаних зі зміною форм вартості, переважно більшістю (80 %) зайнятих. Приблизно 20 % зайнятих у цій сфері працею, пов'язаною зі зміною форм вартості, також забезпечують рух суспільного капіталу, органічно вплітаючись у відтворювальний процес;

4) виконання сферою товарного обігу важливої загальнонаціональної функції розподілу суспільної продукції на ринку товарів виробничого і невиробничого призначення, в обслуговуванні населення (у США до 80 % сукупної праці у сфері торгівлі спрямовується на обслуговування особистого споживання);

5) сприяння зростанню продуктивності суспільної праці і підвищенню ефективності суспільного виробництва, зокрема прискорює обіг промислового капіталу, скорочує його витрати;

6) збільшення загальної суми предметів споживання і відповідно сукупної вартості сферою послуг (а отже, і торгівлею як її найвагомішою складовою). Ця величина вимірюється рівницею між сукупними затратами населення на споживання і обсягом національного доходу;

7) поглиблення суспільного поділу праці, розширення масштабів ринку.

Якщо кількість посередників, маркетологів, виробників реклами є надмірною, їх праця теж стає непродуктивною.

Джерелами торговельного прибутку за сучасного капіталізму може бути частка вартості, створена у дрібнотоварному секторі економіки (фермерами, ремісниками, індивідуальними винахідниками тощо), у немонополізованому чи державному секторі економіки, а також у країнах, що розвиваються. Вона вилучається через механізм ціноутворення, зокрема через монопольно високі і монопольно низькі ціни великими торговельними монополіями.

В Україні частку торговельного прибутку привласнюють торговельні посередники завдяки ввезенню дешевих товарів з інших країн. Особливістю формування торговельного прибутку в Україні є й те, що торговельні організації привласнюють його у результаті непродуманої політики лібералізації цін, надмірного завищення торгових надбавок (такі надбавки в аптечній торгівлі коливаються від 35 % до 200 %) та ін. Надмірна кількість посередників, зайнятих у сфері торгівлі лише зміною форм вартості, робить їх працю непродуктивною. Сфера торгівлі в Україні має найбільше обігових коштів, кредитів та інвестицій (у 2003 р. сфері торгівлі надано податкових пільг на 10 млрд грн.), проте третина підприємств цієї галузі працює збитково, хоча без банкрутств, в ній посилилися монополістичні тенденції. Саме у сфері торгівлі відбувається найбільше фіктивних, "віртуальних" процесів, вона глибоко криміналізована. Продуктивність праці у цій сфері торгівлі значною мірою залежить від вимог дії закону пропорційного розвитку, який має свою специфіку стосовно окремих країн та етапів історичного розвитку.