Прихід до влади "малої коаліції". Зміни у внутрішній та зовнішній політиці, Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. Бібліотека українських підручників

Прихід до влади "малої коаліції". Зміни у внутрішній та зовнішній політиці

Перелом настав 1969 р. До влади прийшла "мала коаліція" (СДПН/ВДП) на чолі з В. Брандтом, соціал-демократом, антифашистом, який у роки Другої світової війни брав участь у норвезькому русі

Опору. Внутрішні реформи "малої коаліції" звелися до розширення співучасті трудових колективів у керівництві підприємствами, модернізації системи освіти, поліпшення пенсійного забезпечення. Проте головні зрушення торкнулися зовнішньої політики. Уряд Брандта в контексті загального зменшення напруженості у світі зробив вагомий внесок у нормалізацію європейської обстановки в цілому, особливо у східному регіоні. Ядром такої політики, на думку Брандта, мали стати довір'я та співробітництво. Уже в 1970 р. відбулися перші офіційні зустрічі в Касселі та Ерфурті керівників обох німецьких держав — В. Брандта та В. Ульбріхта, що започаткувало процес взаємовизнання німецьких держав. 12 серпня 1970 р. було підписано західнонімецько-радянський договір, а 7 грудня ФРН уклала такий самий договір із Польщею. Важливість цих договорів полягала в тому, що сторони відмовлялися від застосування сили з метою зміни існуючих після Другої світової війни кордонів. У руслі загального оздоровлення ситуації в Європі 3 вересня 1971 р. між СРСР, США, Францією та Англією підписано чотирьох-сторонню угоду по Західному Берлінові. Угода підтверджувала статус Західного Берліна як території, яка не є складовою частиною ані ФРН, ані НДР. Тим самим відміталися будь-які спроби посягань на Західний Берлін. Важливою віхою становлення нової східної політики ФРН була також відмова у 1973 р. від Мюнхенської угоди 1938 р. Таким був процес становлення нової східної політики. Особливе місце в ній зайняли німецько-німецькі стосунки. Тут також було досягнуто значних успіхів. Зокрема, у 1972 р. було підписано угоду про Основи взаємовідносин між НДР і ФРН. Це створило засади підвищення міжнародного статусу обох країн. У 1973 р. НДР і ФРН стали членами ООН. Лінію примирення щодо Заходу, вироблену К. Аденауером після війни, Віллі Брандт поширив на Схід. Договірний процес між ФРН і східноєвропейськими країнами сприяв виробленню домовленостей у Хельсінкі.

Нормалізація німецько-німецьких стосунків, фактичне визнання НДР по-різному сприймалися впливовими колами ФРН. У 1972 р. мала місце спроба конституційно повалити "малу коаліцію". Для цього противникам політики Брандта не вистачило лише одного голосу.

Нормалізація німецько-німецьких відносин висвітлила одну важливу сторону суперечливого процесу, що відбувався на території колишньої єдиної Німеччини, а саме: західнонімецьке суспільство, яке базувалося на приватнокапіталістичній ринковій економіці, на економічній та політичній свободі, просунулося далеко вперед в усіх сферах: у галузі економіки, науки, освіти, а більше всього — в рівні життя. Причини стійкого та неухильного відставання НДР — вітрини соціалістичного світу — лежать на поверхні. Це — знищення ринкової економіки, ліквідація економічної свободи, централізована планова економіка та відсутність у людей стимулів до праці. Не могло бути жодного сумніву: майбутнє об'єднання Німеччини відбудеться на умовах, які об'єктивно продиктує західнонімецьке суспільство. Що це буде саме так, свідчили масові втечі німців із соціалістичного раю на Захід і спорудження за наказом східнонімецьких властей Берлінської стіни. Проте бетонно-колючий монстр, збудований за ініціативою радянського лідера М. Хрущова в 1961 p., не зупинив цього процесу.