Регуляція дії думкою, Загальна психологія - Максименко С.Д. Бібліотека українських підручників

Регуляція дії думкою

Всяка думка, взята окремо від предмета, фіксує пізнане і засвоєне, стає розумною — дійовою, - коли працює регулятором: а) дій розумових і психомоторних; б) вчинків, створюючи моральні чи матеріальні цінності; в) механічної роботи і творчості.

Думка і її смисл розвиваються, матеріалізуючись у предметах і явищах, створених людиною, і набувають функцій: І) смислу; б) властивостей мети, в) засобу діяльності, тобто перетворюються у цілеспрямований акт, а людина розумно діє, творить.

Думка - цс продукт розв'язаної задачі; відображення ходів мислення у просторі невідомого; схема минулих дій з образом, почуттями і з предметом. Отже, думка - це:

1) інформаційна структура дії, яка її охоплює своїм змістом;

2) енергетична структура дії, яка відображає стан гармонійності, пропорції, ритму, які притаманні розв'язанню задачі;

3) схема і майбутньої дії, її прогностична модель.

Де виникає думка? У тому ж самому місці, де зароджуються образ і почуття, - на межі відомого і невідомого, безпосередньо у системі "живий її рух - предмет". У тому місці, де пізнавальні почуття фіксують невпорядкованість системи; естетичні - наявність елементів дисгармонійного; а моральні почуття - засікають і оцінюють дію - виконану і майбутню - за критеріями "добро - зло".

Для успішного використовування змісту понять - системи суджень про дію, виражену дискурсивно-логічними засобами - текстом, потрібно зробити ряд перетворень наукового знання. Завдяки цьому перетворенню воно впровадиться в дію, туди, звідки воно вичерпане науковими методами дослідження.

Перетворення думок, що започатковані у науковому понятті - дискурсивно-логічному відображенні на регулятор дій і вчинків людини забезпечується - послідовним перекладом:

1) змісту поняття— системи суджень на логічну схему дії над предметом;

2) логічну схему - в значеннєву структуру рухів думки, почуттів та уяви;

3) значеннєву структуру її рухів - в образ предмета дії;

4) образ предмета у матеріальну конструкцію майбутніх пізнавальних, моральних або естетичних дій;

5) реалізація образу як наміру зробити так, а не інакше.

У цьому процесі перетворення поняття на чуттєво-інтуїтивний регулятор дії виявляється діяльна сторона розуму людини. Разом з цим процесом, за умови спеціально заданої задачі здійснюється і створення або уточнення дискурсивно-логічних конструкцій свідомості. Воно здійснюється за такою схемою:

1) із змісту чуттєвого відображення

2) викристалізовується образ предмета дії,

3) смислова схема предмета дій утворюється з синтезу образа дії і її мети як образу бажаного майбутнього;

4) узагальнення чуттєво-інтуїтивних регуляторів утворює логічну схему предмета дії - систему суджень;

5) поняття дії утворюється згортанням системи суджень, що відображають сутність предмета дії.

Отже, психічне відображення - це регулятор у двосторонньому процесі формування змісту чуттєво-інтуїтивного відображення, і зворотний - утілення психічного факту в енергію і структури рухів. Треба думати, що прогрес можливий за умови активізації, як значеннєвої переробки перцепції, глибинних психічних явищ, так і створення образу-символу за законами будови і функцій психічних явищ.

Описування чуттєво-інтуїтивного та дискурсивно-логічного відображення— це розшифровування, "перекладання" мовою науки вилучену для аналізу первинну інформацію - почування людини предметної сторони її дій. Таке відображення продуктів активності людини обов'язково несе у собі всі теоретичні моменти, що розкриваються в дії. Опис завжди здійснюється системно, інакше він стане вільним від гіпотез і теоретичних елементів, тобто перетвориться на звичайне оповідання про події, що спостерігалися, - безстороннім текстом.

Повернемося до психомоторної дії людини.

Талановита людина розв'язує задачі оригінально, геній - найскладніші проблеми - просто.

Як людина створює думки з відчуттів, як відображає ходи думки в лабіринтах розв'язування задачі? А перетворює матеріал почувань на думку так:

1) одягає свою думку - розв'язану задачу - в одежу слова або знімає з неї шалку-невидимку, щоб думка стала видимою і відчутною, зрозумілою;

2) знаходить аналог думки, завдяки чому думка не лише відображає свій шлях, а й стає дієвою - наприклад, клубком ниток Аріадни, який врятував життя Персею;

3) пропонує і технологію користування думками - так само, як радив Дедал: розмотуй клубок, ідучи до Мінотавра, а зворотний шлях покаже та сама нитка-думка.

Ось чому кожна людина може користуватися чужими думками. Думка зароджується у двох зустрічних процесах, які вплетені в живу тканину рухів з предметом. Тут мова йде лише про один тип психомоторних дій, творчих дій (підтримуючі і руйнівні дії до цього не мають ніякого стосунку).

Отже, у дії з предметом змінюється той, хто діє, - людина, і те, над чим вона діє - предмет, що змінює форму або властивості.

Виходить, людина одночасно розв'язує дві відносно самостійні задачі: 1) створення предмета, 2) зворотний вплив створюваного предмета на ЇЇ творця.

Людина, створюючи предмет, в той же час створює і себе. Створення предмета - процес усвідомлений: має мету, засоби і умови, які ведуть до створення бажаного предмета.

Зворотний вплив предмета на діяча — процес неусвідомлений.

Це неминуче і закономірно.

Втілення своїх здатностей у формі або властивостях предмета-перший процес; другий, зворотний - відкриття властивостей і сутності створюваного, а в собі - започаткування розвитку здатностей.

Втілення відбувається в напрямку від людини в предмет, а другий процес - відкриття, навпаки, людина добуває з предмета невідоме і створює думку про нього. Ми ж розділяємо ці два процеси лише умовно, з метою дослідження: а в дійсності вони неподільні і цілісні, як і сама дія.

Втілення своїх здатностей у предмет, який ми виробляємо, — це перетворення здобутків душі в його властивості. Діючи, ви перетворюєте і свої психічні стани (гармонії або дисгармонії), почуття і образи, підсилені думкою, у властивості предмета.

Ось чому людина здатна із бездушного музичного інструмента викликати звуки, сповнені життя і пристрастей; ось чому під рукою скульптора оживає мармур, починає дихати, набуває властивостей живої істоти.