Основні види менеджменту. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Основні види менеджменту.

Такими видами є виробничий (здійснює управління виробництвом), постачальницько-збутовий, інноваційний, маркетинговий, кадровий, фінансовий, банківський, організаційний менеджмент та управління економічною власністю.

Виробничий менеджмент передбачає вибір найважливіших напрямів технологічного процесу, визначення обсягів випуску продукції та надання послуг, організацію постачання, чітку організацію праці на кожному робочому місці, в бригаді, цеху, підрозділі, контроль за якістю продукції, своєчасний ремонт техніки та устаткування, модернізацію і реконструкцію виробництва.

Постачальницько-збутовий менеджмент займається укладенням контрактів (договорів та ін.) про постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих деталей, їх зберіганням, відправкою реалізованої продукції споживачам та ін.

Інноваційний менеджмент здійснює стратегічне управління інноваційними процесами з метою визначення основних напрямів науково-технічної і виробничої діяльності, готує комплексне обґрунтування заходів з реалізації такої стратегії (управляє процесом НДДКР, створенням зразків нової продукції та її втіленням у виробництво).

Маркетинговий менеджмент всебічно вивчає ринок і потреби споживачів, займається формуванням їх попиту, обґрунтуванням цінової політики тощо.

Кадровий менеджмент об'єктами свого управління має добір кадрів, підвищення їх загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів, перепідготовку і розстановку, підвищення виробничої, організаційної і творчої активності працівників, розробку перспективної кадрової політики.

Фінансовий менеджмент передбачає складання бюджетного і фінансового плану підприємства, акумулювання і розподіл фінансових ресурсів, складання обґрунтованих фінансових прогнозів, своєчасний розрахунок з постачальниками, виплату зарплати тощо.

Банківський менеджмент цілеспрямовано та активно впливає на розвиток банківського бізнесу, управління джерелами коштів банку, банківськими ризиками, визначає основні напрями його діяльності та ін.

Організаційний менеджмент (управління організацією) охоплює керівництво процесом створення організації, формування її структури, визначення її мети і функцій, вироблення відповідних статутних документів, інструкцій, визначення функцій центрального апарату управління й окремих підрозділів та ін.

Управління економічною власністю — це управління об'єктами економічної власності і відносинами між людьми з приводу привласнення цих об'єктів у різних сферах суспільного відтворення.

Основну роль відіграють кадровий, інноваційний менеджмент та управління економічною власністю.

У широкому розумінні кадровий менеджмент означає цілеспрямований і активний вплив управляючих (кадрових менеджерів) підприємства (фірми, компанії) на підвищення виробничої, організаційної та творчої активності працівників і розроблення перспективної кадрової політики. Кадровий менеджмент став формуватися у розвинутих країнах з початком НТР, посиленням ролі особистісного фактора (розумових, організаторських, творчих здібностей людини) у процесі виробництва.

Основними принципами кадрового менеджменту є розгляд працівника як основного джерела підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва; необхідність постійного залучення працівників усіх рівнів до вироблення і прийняття управлінських рішень; максимальна увага до особистості людини (її індивідуальності, цінностей, гідності, свободи, цілей та ін.); формування лідерів і новаторів з відчуттям виправданого ступеня ризику; максимальна турбота про кожну людину (умови її праці, рівень освіти і кваліфікації, стан здоров'я, психологічний стан та ін.); дотримання національного законодавства про працю, повага до прав людини-працівника і людини-власника; поєднання поточних і перспективних потреб підприємства в свідомості працівників, формування довгострокової кадрової політики; оптимальне поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів працівників; співпраця з профспілками; володіння необхідними рисами та якостями керівника (високий духовний рівень, знання з теорії людської поведінки, лояльність до працівників у разі їх прорахунків і невдач, уміння організовувати самостійну роботу окремих працівників, автономних бригад та ін.).

Кадровий менеджмент має вирішувати комплекс тактичних і стратегічних завдань. До тактичних належать: організація добору працівників; підготовка, перепідготовка і підвищення їх кваліфікації; організація процесу просування на вищі посади і звільнення працівників; поточний облік та планування потреб у кадрах різних професій і кваліфікації та ін. Стратегічними завданнями є розроблення відповідної кадрової політики (вдосконалення критеріїв з добору кадрів; перекваліфікація працівників у разі зміни профілю виробництва, переходу на нові технології; орієнтація на омолодження кадрів при одночасному використанні досвідчених кадрів як консультантів окремих проектів; залучення працівників до вироблення і прийняття управлінських рішень, передусім пов'язаних з формуванням і розвитком сучасних рис людини-працівника і людини-власника; вжиття комплексу заходів для зменшення плинності кадрів; допомога у працевлаштуванні при масових звільненнях; постійна робота над удосконаленням оцінки результативності праці робітників і службовців та ін.).

Водночас в різних країнах існує власна специфіка у проведенні кадрової політики. Наприклад, в Японії поширена практика пожиттєвого найму працівників або найму на тривалий строк; їх зарплата зростає з вислугою років, має місце пріоритет колективних цінностей над індивідуальними.

Основними об'єктами стратегічного управління інноваційною діяльністю на мікрорівні є розроблення і впровадження нової продукції, розвиток і модернізація виробництва та продукції, що випускається, а також поступове зняття з виробництва продукції, що втрачає попит споживачів.

Як структурні ланки виокремлюють розроблення планів і програм інноваційної діяльності; розроблення і проведення єдиної інноваційної політики; кадрова підготовка та забезпечення виробництва; забезпечення необхідними ресурсами (матеріальними, трудовими, фінансовими, інформаційними); відбір найкращих проектів нової продукції і контроль за ходом її розроблення; створення спеціальних груп з управління та контролю за інноваційною діяльністю на всіх її етапах.

На сучасному етапі НТР у наймогутніших компаніях формуються цілісні науково-технічно-виробничі комплекси, покликані забезпечити тісну взаємодію науки, техніки, виробництва і збуту, а також знизити на цій основі витрати виробництва і обігу. Новітні системи інноваційного менеджменту насамперед створюються в межах транснаціональних корпорацій. На відміну від попередніх років, коли наукові дослідження, створення зразків нової техніки, виробництво і збут здійснювалось за лінійним принципом різними групами виконавців, у 80-ті роки XX ст. управління інноваційними процесами виокремлюється в об'єкт управління, який здійснює керівництво підприємством (фірмою, компанією, корпорацією та ін.). З цією метою створюються;

1) спеціальні підрозділи (комітети, ради, робочі групи та ін.) для розроблення основних напрямів інноваційного процесу і внесення конкретних пропозицій керівництву з метою прийняття відповідних рішень;

2) центральні служби розвитку нових продуктів для координації інноваційної діяльності різних підрозділів шляхом всебічного обговорення нових ідей, оцінки науково-технічних проектів та їх планування, а також для розроблення технічної політики;

3) цільові проектно-конструкторські групи (підрозділи) з розроблення нової продукції, які створюються на різні терміни і завданням яких є ефективна організація наукових досліджень і конструкторських розробок з метою створення перспективної конкурентоспроможної продукції;

4) центри розвитку, які не пов'язані з основною сферою діяльності компанії, але намагаються при виготовленні нової продукції розширити для неї ринки збуту;

5) венчурні (ризикові) підприємства, сформовані на основі власних фондів ризикового капіталу. Проводять інтенсивні наукові розробки, прискорюють втілення нової ідеї чи проекту у виробництво. Кошти таких підприємств одночасно вкладаються у невеликі дослідно-пошукові фірми з висококваліфікованими кадрами;

6) централізовані фонди стимулювання нововведень (з метою прискореного запровадження нової продукції у серійне виробництво), частина яких може спрямовуватись на створення венчурних підприємств, а також окремі фонди стимулювання нововведень у певних підрозділах (здебільшого прикладного характеру);

7) аналітичні групи, метою яких є прогнозування розвитку техніки і технології, попиту на нову продукцію та ін.

Інноваційний менеджмент передбачає також посилення ролі традиційних відділів НДДКР, які не лише здійснюють наукові дослідження та розроблення на їх основі нових проектів, а й доводять їх до виробництва.

Управління економічною власністю також передбачає управління кожним типом цієї власності (приватною, колективною і державною), в кожній сфері суспільного відтворення, а в межах кожного з типів — певними формами власності. Так, у межах колективної до таких форм відносяться акціонерна, кооперативна, профспілкова та ін. Таке управління при капіталізмі водночас означає управління різними формами капіталу.