Філософія та філософія історії: структурний зріз співвідношення, Співвідношення філософсько-історичного, соціально-філософського та загальносоціологічного підходів до вивчення суспільного розвитку, Гносеологічний зріз структурного співвідношення філософ

2.2.2. Філософія та філософія історії: структурний зріз співвідношення

У структурному плані філософія історії постає також як значно менше за обсягом, ніж філософія як така, утворення.

2.2.2.1. Гносеологічний зріз структурного співвідношення філософії й філософії історії

По-перше, за гносеологічного підходу, коли вони обидві постають як дві різні за обсягом системи знань, з яких одна (філософія історії) є складовою іншої (філософії загалом). Ця обставина зумовлює, тією чи іншою мірою, й усі інші особливості гносеологічного виміру співвідношення філософії історії з філософією в цілому. Будь-яка з цих особливостей визначається й пояснюється тим, що філософія історії становить щось не менше, але водночас і не більше, ніж один з різновидів сучасного філософського знання, хай і вельми важливих. Саме цим, в основному, пояснюється і значно ширший світоглядний горизонт, і значно багатший методологічний інструментарій, і ширша та чисельніша за рівнями палітра теоретичних узагальнень і, крім того, набагато розмаїтіше предметне поле досліджень філософії загалом порівняно з філософією історії.

2.2.2.2. Загальносоціологічний зріз співвідношення філософії та філософії історії

Нарешті, не можна забувати й про те, що філософія, якщо її розглядати не у гносеологічному, а в культурологічному чи загальносоціологічному ракурсі, постає не лише як система різних галузей філософського знання, представлених відповідними теоріями. Вона постає й у вигляді досить відмінному — цілісною підсистемою життєдіяльності людини, досить усталеним, певним чином організованим соціальним інститутом, пов'язаним з іншими соціальними інститутами суспільства у контексті останнього як своєрідної цілісності.

У цьому аспекті філософію вже не можна зводити лише до системи знань, бо вона містить принаймні п'ять основних складових:

1) відповідну форму свідомості (філософська свідомість), яку, крім системи філософських знань, можуть представляти також філософські уявлення, погляди, ідеї, переконання тощо;

2) властиву філософії як суспільному інституту систему діяльності;

3) систему взаємин між людьми у рамках певного інституту;

4) сукупність характерних для цього інституту цінностей і норм;

5) певну мережу організацій, закладів та установ (дослідницьких інститутів, факультетів, наукових рад, кафедр, журналів, товариств тощо).

Якщо ж ідеться про філософію історії, то тут лише з дуже великими застереженнями можна говорити про відповідну їй, скажімо, форму свідомості чи, тим більше, — суспільно значущу та певним чином організовану підсистему життєдіяльності людей, тобто соціальний інститут. Особливо, коли йдеться про наше суспільство, де філософію історії нині взагалі доводиться відроджувати з руїн.

2.2.3. Співвідношення філософсько-історичного, соціально-філософського та загальносоціологічного підходів до вивчення суспільного розвитку

Для всіх трьох підходів характерним є з'ясування історичної реальності через поєднання діахронічного та синхронічного зрізів, крізь призму співвідношення первинного та вторинного, ідеального та реального. Однак здійснюється це у кожному з трьох випадків по-різному.

2.2.3.1. Специфіка соціально-філософського підходу до розгляду історії

За цим підходом діахронічне та синхронічне беруться в їх єдності на паритетних началах. Це перша особливість даного підходу, оскільки філософсько-історичний підхід єдність діахронічного та синхронічного зрізів реалізує з перенесенням акцентів на діахронічний, а загальносоціологічний підхід — на синхронічний зріз.

Другою особливістю соціально-філософського підходу до осмислення реалій історії є те, що вихідним і основоположним береться співвідношення ідеального та реального. Саме ці поняття задають загальний, властивий тільки соціально-філософській теорії, зріз вивчення історичної дійсності та відповідно спосіб категоріальних зв'язків у самій теорії, незалежно від того, чи це буде зв'язок між двома соціально-філософськими категоріями, кількома категоріями у структурі певного категоріального ряду, багатьма категоріями у межах всієї системи соціально-філософських категорій чи, нарешті, між категоріальною системою та окремою категорією — в ході залучення її в означену систему.

Специфічною атрибутивною рисою саме соціально-філософського аналізу історії є, інакше кажучи, те, що тут співвідношення первинного та вторинного постає безпосередньо як співвідношення матеріального й ідеального. Залежно від того, що визнається первинним, а що вторинним, відповідно і відбувається розмежування мислителів на матеріалістів та ідеалістів у розумінні історичного процесу. Однак таке розмежування, по-перше, є досить умовним, діє лише у межах гносеологічної постановки цієї проблеми. По-друге, ці два підходи, особливо в рамках некласичної сучасної філософії, слід розглядати не як ворожі, а як позиції, що взаємодоповнюються, взаємозбалансовують та взаємокоригують одна одну. Так чи інакше, але в будь-якому з двох варіантів визначення співвідношення первинного та вторинного в історії не постає перед дослідником як окрема проблема, редукуючись до діалектики матеріального й ідеального в історичному процесі.