Теоретико-методологічні проблеми макроекономіки, Відтворення та ефективність національного виробництва, Відтворення та його особливості за сучасних умов, Сутність відтворення та його основні елементи. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українс

4. Теоретико-методологічні проблеми макроекономіки

4.1. Відтворення та ефективність національного виробництва

Макроекономічний підхід ґрунтується на аналізі процесів функціонування та розвитку народного господарства (або національної економіки) як цілого. Теоретичним вираженням цих процесів є такі агрегатні економічні категорії (та відповідні їм кількісні показники), як національна економіка, національний ринок, національний доход, фінансова система, економічні кризи, державне регулювання економіки, зайнятість, безробіття, соціальний захист населення та ін. З'ясування макроекономічних проблем найдоцільніше починати з характеристики процесів економічного відтворення, його структури, що з урахуванням вимог принципу історизму передбачає вивчення особливостей сучасного відтворення сукупного суспільного продукту, сукупної робочої сили та інших складових цілісної економічної системи. Органічно пов'язаний з ними макроекономічний аналіз матеріальних основ і показників ефективності (результативності) національної економіки, суспільного виробництва.

Відтворення та його особливості за сучасних умов

Сутність відтворення та його основні елементи.

Більшість підручників і навчальних посібників 90-х років XX ст. категорію "відтворення" трактують у контексті її характеристики в "Капіталі" К. Маркса. Таким е її визначення у підручнику за редакцією Г. Климка: "Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному відновленні, називається суспільним відтворенням". Завдяки тому, що у визначенні йдеться про суспільне відтворення, акцентується його відмінність від відтворення на рівні мікроекономіки, де також спостерігається безперервність, повторюваність у виробництві товарів і послуг, а отже, у господарській діяльності, техніко-економічному поєднанні особистісних і речових факторів виробництва. Автори ще одного підручника зазначають, що "...відтворення є не що інше, як безперервність, повторюваність виробництва". У більшості написаних у контексті економікс підручників ця категорія відсутня. У "Великому економічному словнику" відтворення охарактеризоване як "суспільне виробництво, що розглядається як безперервно повторюваний процес у нерозривному взаємозв'язку з розподілом, обміном і споживанням". У "Сучасному економічному словнику" відтворення — це "відтворення витрачених факторів виробництва (природних ресурсів, робочої сили, засобів виробництва) шляхом їх подальшого виробництва".

Визначення категорії у згаданих роботах наводиться безвідносно до будь-якого способу виробництва, отже, належить до всезагальних (відповідно до класифікації типів економічних законів) категорій (праця, виробництво та ін.). Недостатня пізнавальна цінність наведених визначень зумовлена тим, що в них приховується реальна комплексна структура результатів відтворювального процесу, але вони можуть бути основою для обґрунтування змістовнішої характеристики процесу відтворення за сучасних умов. Конкретизуючи цю структуру, автори підручника за редакцією Г. Климка зазначають, що "для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх чинників виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів і середовища існування". Але природні ресурси і середовище існування не належать до чинників виробництва, що підтверджують і автори підручника, називаючи такими чинниками особистісні (безпосередні виробники) та речові (засоби виробництва), зараховуючи до них землю. К. Маркс, характеризуючи структуру відтворення, виокремлював: відтворення робочої сили, відтворення сукупного суспільного продукту, відтворення виробничих відносин. Ці елементи називають і автори згаданого підручника6, але наявність у ньому іншої класифікації (тобто відтворення чинників виробництва) свідчить про неузгодженість їх позицій у різних, а іноді й в одній темі підручника.

Марксова характеристика результатів відтворювального процесу здебільшого повторюється і в підручнику "Основи економічної теорії". У ньому вона представлена процесом відтворення сукупного суспільного продукту, робочої сили, виробничих відносин. Новим структурним елементом автори називають відтворення природних ресурсів, виокремлення якого суперечливе. Це зумовлено віднесенням до нього відтворення родючості землі, а земля (отже, і відтворення її родючості) є засобом виробництва (деревно-чагарникові культури у сільському господарстві належать до основних фондів). Водночас окреслення такого структурного елементу актуальне за поглиблення екологічної кризи і слугує основою формування цілісного еколого-економічного процесу відтворення. Розширене відтворення навколишнього середовища передбачає ні в якому разі не відтворення екологічної кризи, а процес якісного поліпшення довкілля.

Дотримуючись запропонованої структури відтворення, відтворення робочої сили, сукупного суспільного продукту і виробничих відносин слід розглядати з погляду принципу історизму, тобто з'ясовувати, у який спосіб кожний з них наповнюється елементами якісно нового змісту на різних стадіях і ступенях еволюції певної економічної системи. У розвинутих країнах відтворення робочої сили відбувається певною мірою як відтворення людини-працівника нового типу, людини-власника, людини-економічної загалом, або людини соціальної, всебічно розвиненої людини.

При відтворенні сукупного суспільного продукту, крім виробництва засобів виробництва і предметів споживання, слід виокремлювати створення величезної маси послуг.

Процес відтворення виробничих відносин не обмежується відносинами щодо засобів виробництва і становища індивіда, трудового колективу, соціальних груп і класів1, до нього залучаються відносини щодо результатів праці (в тому числі послуг) та управління власністю. Оскільки людина (працівник і власник) опосередковано перетворюється на основну форму національного багатства, то відносини між різними суб'єктами виробництва з приводу відтворення такої людини важливіші, ніж відносини щодо виробництва засобів виробництва та інших матеріальних благ.

Крім того, традиційна характеристика структури відтворювального процесу не враховує ускладнення економічної системи загалом, окремих її підсистем. Зокрема, в ній із сучасної, дуже складної системи продуктивних сил враховано лише один елемент (хоча й найважливіший) — робочу силу. За умов НТР важливими елементами продуктивних сил стали наука та інформація, їх відтворення частково здійснюється у процесі відтворення робочої сили у сфері науки та інформаційної діяльності, але відтворення науки та інформації як відособлених елементів продуктивних сил не може обмежуватися відтворенням їх особистісного чинника. Воно вимагає значних витрат на розвиток наукових установ, приладів, техніки, новітніх засобів зв'язку (наприклад, супутникових) тощо.

Отже, як структурні елементи сучасного відтворювального процесу доцільно виокремити:

1. Відтворення продуктивних сил: використовуваних сил природи, засобів виробництва, форм і методів організації виробництва і насамперед людини-працівника, науки та інформації. Сукупний суспільний продукт містить засоби виробництва, а отже, при його відтворенні окремі елементи дублюються. Проте це повторюється і тоді, коли елементами відтворювального процесу називають відтворення робочої сили і сукупного суспільного продукту. Тому, незважаючи на цей недолік, основним структурним елементом процесу відтворення слід називати відтворення системи продуктивних сил, у тому числі кожного з його елементів. Такий висновок є теоретико-методологічною основою проведення обґрунтованої економічної політики, зокрема виокремлення із сукупного продукту відповідних частин на розвиток науки, інформації, ядерної енергетики (як компонента застосовуваних людьми сил природи), пошук досконалих форм і методів організації виробництва (актуальний для сучасного етапу розвитку економіки України) та ін.

2. Відтворення техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування, концентрації виробництва та ін.). їх розширене відтворення вимагає поглиблення суспільного поділу праці як на національному, так і на інтернаціональному рівні. Після розпаду СРСР в Україні відбувається активний пошук раціональних форм спеціалізації, кооперування тощо у національних межах, але найвища ефективність техніко-економічних зв'язків досягається за активної участі в міжнародному суспільному поділі праці, зокрема в процесі інтернаціоналізації одиничного поділу праці.

3. Відтворення відносин економічної власності. Ці відносини між різними суб'єктами повинні відтворюватись не лише з приводу привласнення засобів виробництва, а й предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності та ін. їх відтворення здійснюється у всіх сферах суспільного відтворення — безпосередньому виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Суб'єктами цих відносин є окремі індивіди, трудові колективи, асоційовані капіталісти, держава, наднаціональні органи та ін.

4. Господарський механізм. Співвідношення між ринковим саморегулюванням і державним регулюванням макроекономічних процесів у процесі еволюції економічної системи поступово змінюється. На нижчій стадії розвитку капіталізму домінував ринковий механізм саморегулювання економіки, а на вищій переважає державне регулювання економіки, яке повинно оптимально поєднуватись з ринковими важелями саморегулювання і монополістичною планомірністю. Певні зрушення у процесі еволюції економічної системи відбуваються між економічними, правовими та адміністративними важелями державного регулювання. Закономірністю досліджуваного процесу можна вважати поступове посилення ролі економічних і зниження адміністративних важелів.

В Україні у 90-ті роки XX ст. механізм державного регулювання було зруйновано, що за посилення ролі ринкових важелів саморегулювання, майже повної відсутності раціональних економічних важелів державного регулювання і зростання питомої ваги адміністративних методів регулювання (тільки за 9 місяців 1995 р. Президент видав понад 700 декретів, указів тощо, багато з яких не виконувалися) та з інших другорядних причин завдало відтворювальному процесу, народному господарству України величезної шкоди (значно більшої, ніж під час Другої світової війни). Лише у 2000 р. було прийнято понад 100 поправок до закону щодо діяльності малого бізнесу.

5. Відтворення сукупного суспільного продукту. За сучасних умов до нього належать промисловість, сільське господарство, лісове господарство, будівництво, вантажний транспорт, зв'язок (тією мірою, якою він обслуговує матеріальне виробництво), торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення, заготівля сільськогосподарських продуктів та деякі інші галузі матеріального виробництва. Поділ сукупного суспільного продукту на виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання був правильним для минулих століть, коли сфера нематеріального виробництва відігравала незначну роль. Але такий поділ стає некоректним в умовах, коли у сфері нематеріального виробництва у розвинутих країнах зайнято понад 70 % працездатного населення. Тому, починаючи з 1987 р., Держкомстат колишнього СРСР почав використовувати категорію "валовий національний продукт" за методологією ООН. З цього часу її стали визнавати у статистиці України.

Валовий національний продукт (ВНП) — сукупність усіх вироблених товарів та наданих послуг протягом певного періоду, результат діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва.

При дослідженні процесу відтворення, зокрема аналізі одного з його структурних елементів, виникає складна теоретико-методологічна проблема: чи можна у незмінному вигляді трактувати категорію "сукупний суспільний продукт" (тобто сукупність створених за певний період матеріальних благ) і розглядати її як узагальнюючий показник процесу відтворення, чи таким синтезуючим показником слід вважати категорію "валовий національний продукт". Якщо дотримуватися вимог діалектичного методу дослідження, то категорію "сукупний суспільний продукт" треба розглядати як рухоме утворення, що постійно поповнюється елементами нового змісту. Такого підходу не дотримуються автори тих підручників і навчальних посібників, які розглядають сукупний суспільний продукт в інтерпретації К. Маркса. Деякі автори трактують цю категорію з позицій діалектики і розглядають як "всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік)"1. Але при цьому майже повністю ототожнюються дві категорії — "сукупний суспільний продукт" і "валовий національний продукт". За вербальним значенням перша категорія не може обмежуватись лише сферою матеріального виробництва, оскільки поєднує терміни "сукупний" і "суспільний". Тому найлогічніше розглядати сукупний суспільний продукт як переважну масу товарів і послуг, створених тією частиною сукупної робочої сили, яка зайнята лише продуктивною працею. За цих умов сукупний суспільний продукт буде меншим за ВНП на величину доходів, отриманих такими категоріями населення, як домашні слуги, служителі культу, військовослужбовці та деякі інші, зайняті непродуктивною працею. На відміну від традиційного марксистського тлумачення до сукупного суспільного продукту належать послуги, надані працівниками сфери освіти, охорони здоров'я, науки, зайнятого регулюванням економіки державного апарату та деяких інших. Крім того, за інтенсивної мілітаризації економіки у його складі виокремлюється продукція військово-промислового комплексу.

Відтворення економічної системи — безперервне відновлення процесу виробництва товарів, послуг і духовних благ, на основі якого здійснюється відтворення сукупного суспільного продукту та всіх елементів економічної системи — продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності і господарського механізму.

Відтворення продуктивних сил і техніко-економічних відносин формує процес відтворення технологічного способу виробництва; продуктивних сил і відносин економічної власності — відтворення суспільного способу виробництва, продуктивних сил і економічних відносин — економічного способу виробництва.

Процес відтворення цілісної економічної системи здійснюється відповідно до вимог системи економічних законів (передусім всезагальних, загальних і специфічних), а окремих її елементів — відповідно до вимог як загальносистемних, так і законів окремих підсистем (продуктивних сил та ін.). Дії цих законів притаманний відтворювальний аспект, що значно розширює сферу їх розвитку та функціонування. Так, закон адекватності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил з урахуванням процесу відтворення цілісної економічної системи передбачає наявність таких форм адекватності: виробничих і техніко-економічних відносин; відносин економічної власності та господарського механізму; технологічного способу виробництва і господарського механізму; продуктивних сил і техніко-економічних відносин та ін. Закон продуктивності праці у контексті відтворення економічної системи передбачає продуктивність усієї економічної системи, в тому числі продуктивність економічної власності, господарського механізму, техніко-економічних відносин, технологічного способу виробництва та інших структурних елементів. Відтворювальний аспект дії економічних законів діє і при трансформації однієї економічної системи в іншу. Зокрема, він вимагає системного проведення економічних реформ та органічно пов'язаних з ними політичних і соціальних перетворень. При цьому реформування політичної системи може передувати реформам в економічній системі (такою була, наприклад, особливість проведення економічних реформ у Швеції).

Залежно від результатів процесу відтворення розрізняють просте і розширене відтворення.

Просте відтворення — відновлення у кожному наступному циклі виготовленого продукту і наданих послуг у незмінних масштабах та однакової якості за незмінного рівня розвитку продуктивних сил та інших підсистем цілісної економічної системи.

Увесь додатковий продукт при цьому спрямовується на особисте споживання.

Розширене відтворення — кількісне та якісне зростання у кожному наступному циклі виготовленого продукту і наданих послуг за умов вищого рівня розвитку продуктивних сил та інших підсистем економічної системи.

Джерелом прогресу продуктивних сил є використання частини додаткового продукту для збільшення кількості та якості засобів виробництва, вдосконалення робочої сили й інших елементів системи продуктивних сил. Окремі джерела можна виокремити і в інших підсистемах та їх елементах в межах цілісної економічної системи, а також раціональної взаємодії всіх підсистем.