Онтогенез. Час життя. Життєвий цикл. Життєвий шлях., Життєвий і творчий шлях., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Онтогенез. Час життя. Життєвий цикл. Життєвий шлях.

Психологічна наука сьогодні оперує кількома термінами для характеристики індивідуального розвитку. Найчастіше вживається таке поняття, як онтогенез. Онтогенез є індивідуальним розвитком людини як організму із закладеною у ньому філогенетичною програмою. Цією програмою визначається нормальна тривалість життя, послідовна зміна вікових стадій, вирішальних моментів цілісності людського організму: зачаття, народження, дозрівання, зрілості, старіння, старості.

Час життя (life-time, life-span) визначає насамперед інтервал від народження до смерті, тривалість, протяжність існування. Це хронологічні рамки життя, від яких залежить, наприклад, співіснування поколінь, тривалість первинної соціалізації дітей тощо.

Життєвий цикл передбачає, що плин життя має певні закономірності. Його етапи, котрі мають назву віків, циклічно повторюються. Особистість засвоює нові соціальні ролі, виконує їх і поступово залишає. Цикли сімейних, батьківських, трудових ролей пізніше повторюють нащадки. Циклічність характеризує також зміну поколінь у суспільстві, де молодші спочатку вчаться у дорослих, потім активно діють поруч з ними, потім у свою чергу соціалізують нове покоління.

Індивідуальна біографія настільки складна, що її досить умовно можна розчленувати на окремі цикли. Якщо певний період життя концептуалізувати як цикл ("сімейний цикл" чи "цикл професійного зростання"), підпорядкувати біографію загалом якомусь одному ритмові майже неможливо. Життєвий світ особистості — відкрита система, що має поруч із визначеною траєкторією розвитку чернетки, гіпотези, варіації, імпровізації.

Життєвий шлях особистості включає життєвий цикл індивіда, а життєвий цикл у свою чергу включає онтогенез.

Поняття "життєвий шлях" найбільш багатомірне — воно передбачає численні тенденції розвитку в межах однієї біографії. Ці лінії шляху водночас є автономними і взаємопов'язаними. "Життєвий шлях особистості, — зазначає І. Кой, — не тільки природно-історичний процес, що повторюється, але й унікальна, єдина у своєму роді драма, кожна сцена якої — результат зчеплення безлічі індивідуально-неповторних характерів і обставин".

Життєва подія, конкретний вчинок є вирішальними для розгортання життєвого шляху. Час, послідовність і спосіб здійснення певної події — чи то народження дитини, чи розлучення, чи вихід на пенсію, є дуже важливими. Складна взаємодія біологічних, психологічних та соціальних детермінант, серед яких найголовнішою виступає активність суб'єкта, його роль у власній світобудові, визначає періодизацію життєвого шляху.

Життєвий і творчий шлях.

Життєвий шлях завжди переживається як незавершений, тому що нікому не відомо, коли і як він скінчиться. Але у людини є стійка потреба у таких самопроявах, які були б водночас якомога більш свободними, незалежними від зовнішніх обставин і досконалими, довершеними, вичерпаними. Людина шукає таких форм активності, котрі надавали б їй можливість остаточно реалізувати, розкрити свої сутнісні сили. Ця непереборна жадоба визначеності і штовхає особистість на творчий шлях.

Творчий шлях починається з перших життєвих вражень, які виявляють інтереси, уподобання дитини. Такі нахили, як, наприклад, музичний, виникають досить рано, тоді як нахил до технічної творчості — це надбання більш зрілого віку. Ранній діагноз творчих здібностей — важливий дебют творчого шляху людини.

Юність є віком творчих мрій, коли зростаюча особистість у своїх фантазіях стисло переживає свій потенційний, можливий творчий шлях. Нерідко такі мрії мають досить випадковий, несамостійний характер, коли підліток, юнак наслідує уподобання товариша, батька, вчителя, літературного персонажа, кіногероя. Коли ж мрії збігаються з реальними нахилами, спираються на певні творчі здібності, вони стають підґрунтям наступного етапу творчого шляху — покликання.

Творчий поклик допомагає людині знайти форми індивідуального вираження своїх думок і почуттів, свого унікального світосприймання. Уміння виплекати свій задум і втілити його на відповідному матеріалі шляхом суворих самообмежень, великої зосередженості й напруження всіх душевних сил, бажання вираження вселюдського у кожному одиничному творі є лейтмотивом становлення творчої індивідуальності.

Людська істота універсальна у своїй обдарованості, і ніяке відображення світу — чи то художнє, чи то наукове, чи моральне — все ж не дає остаточно наблизитися до повного відбиття творчих задумів. Творчий характер розквітає у вік зрілості (акме). Як пише П.Флоренський, "акме приходить приблизно у сорокарічному віці і виражає найбільшу повноту сил, тілесних і душевних, якої може досягти ця людина, найбільшу гармонію особистості, найбільш пишне й цілісне розкриття її можливостей".

Настає час, коли людина відчуває вичерпаність своїх творчих можливостей і починає шукати переходу до нової предметності, скоряючись глибинному потягові до універсальності. Суперечність між все більш тонкою індивідуалізацією та універсальністю є рушійною силою творчого шляху особистості, шляху до себе-справжньої, до всебічного саморозкриття, до максимальної довершеності.

Трагедія творця полягає саме у неможливості остаточно розв'язати протиріччя між універсальністю людської природи і обмеженістю будь-якої форми її індивідуального вираження. Так, для Байрона світ є тюрмою, він у розладі з усіма, у нерозв'язному конфлікті з людством. Його натура звернена до безконечного, і їй всюди тісно, навіть за необмеженої особистої свободи.

Страждати пристрастями всього людства — це й є головний прояв універсальної обдарованості людини. Життя не можна поділити на відокремлені одна від одної сфери художньої, технічної, наукової, релігійної, моральної діяльності. Все це — певні форми прояву універсальної обдарованості, яку закладено в кожну людину, як закладено в неї безсмертну душу, можливість злиття з абсолютом.

Життєвий і творчий шляхи синтезуються, поєднуються у творінні людиною самої себе, самопобудові. Настає час, коли людина стає спроможною активно і свідомо створювати себе, спочатку ідеально проектуючи сходинки саморозвитку, а потім і чуттєво-практично втілюючи свої задуми. Особистісне зростання стає головною метою життєдіяльності, максимальне розкриття своїх найсуттєвіших сил, істинної природи свого духовного єства — смислом життя.