Маска, гідність особи, її цілісність і роздвоєність., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Маска, гідність особи, її цілісність і роздвоєність.

Істинний зміст особистісного "Я" постає у неповторному, індивідуальному здійсненні власного буття, розгортанні сутнісних відношень зі світом, продукуванні цінностей власного діяння у світі. Особистісні вияви індивіда мають культурно-історичний зміст, оскільки відтворюють певний духовний та дійовий етап історії людського буття. Особистість і культура пов'язані нерозривно, проте культура в її квінтесенції не мириться з продукуванням безперспективного, хибного досвіду пізнання та діяння. Людина як особистість здатна до змістовних та суттєвих перетворень явищ світу; вона постає абсолютною цінністю, що має і індивідуалізоване, і конкретно-історичне, і культурно-історичне значення. Тільки як особистість людина виявляє свою гідність бути носієм власне людського способу існування, протистояти світові як активний, спроможний до перетворень та впливів суб'єкт, бути самодостатньою одиницею, самоціллю, "безпосереднім самобуттям" (С.Л.Франк). В особистості, незалежно від масштабу її самовияві в та самоактивності, завжди криється невичерпна можливість породження нової культурнотворчої сили. Геній і "простий смертний" обидва є цінностями, і хоч якою великою є відстань між ними, перший ніколи не замінить другого, і існування першого ніколи не заперечить актуальності існування другого. Культура потребує і творчих індивідуальностей, і тих, хто здатен сприйняти та оцінити ці індивідуальності; незалежно від величини індивідуальних впливів кожний з них — культурно-історична цінність, неповторність. Культурі можна служити тільки індивідуальним шляхом. Тому, розвиваючи індивідуальність в інтересах розвитку особистості, ми виконуємо вимоги, які висуває культура та культурно-історичний процес у цілому.

В суспільному житті самовияви особистості можуть приймати різноманітні форми; людина може застосувати ті чи інші засоби самовідтворення, які відповідають її власним уподобанням. Ще в давні часи індивідуальний образ людини, певною мірою соціалізований та відтворений нею в актуальному для її буття колі соціальних взаємин, називали маскою або личиною. Цей образ може суперечити індивідуальній сутності людини, поставати чимось штучним, свідомо перетвореним, навіть потворним. Іноді соціалізований образ "Я" особистості прямо віддзеркалює її природні особливості, виявляючи їх достеменний зміст. Проте в цілому соціальному буттю особистості властиве застосування певних стилів та способів самовиявлення, що зумовлено і певною низкою ролей, які особистість відтворює у своєму соціальному бутті, і характером відносин в її соціальному оточенні (в широкому та вузькому розумінні) тощо.

Застосування особистістю тих чи інших способів самопрезентації, самоствердження, самовияву не порушує її цілісності. Цілісність особистості зумовлена глибинними субстанціальними утвореннями в її індивідуальній, природній, соціальній формах існування. В процесі розвитку особистості відбувається розгортання індивідуальної сутності "Я", при чому не порушується його змістовна структура, а можливості самовияву отримують нове звучання, новий масштаб, нову ціннісну аналогію. Проте з точки зору екзистенціальної (сут-нісної) єдності структури особистості прийнято говорити про її тенденцію до роздвоєності, до можливості перебувати одночасно в деяких полярних ціннісних чи дійових, пізнавальних чи перетворюючих тощо станах. Ця "боротьба мотивів" досить точно ілюструє відносність та актуальність протиріч буттєвої поведінки та діяння особистості. Сенс внутрішнього (або зовнішнього) протистояння можливому і дійсному, актуальному і потенціальному, допустимому та відторгнутому, очікуваному і небажаному тощо полягає у ствердженні індивідуальної природи "Я" особистості, у формуванні та розгортанні буттєвого змісту "Я". Це природний сутнісний процес, властивий людському способу існування взагалі. Вчинок як окрема модель свідомого діяння особистості дає змогу безпосередньо розв'язати протиріччя, що склалося, ствердити власне "Я" у способі обрання нової життєвої або, зокрема, поведінкової тенденції існування.