Стратегія вчинку і ствердження "Я"., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Стратегія вчинку і ствердження "Я".

Інтелектуальну та естетичну діяльність людини прийнято розглядати як діяльність творчу. Проте існує такий вид творчості, який за своєю важливістю для індивідуального буття особи стоїть незрівнянно вище вказаних. Це — творчість моральна. Маючи самостійне значення як вищий прояв соціалізації людини, моральна творчість є непорушним фунтом мис-лительної та естетичної діяльності людини і становить їх остаточний сенс "Людина... — писав М.Планк, — потребує відповіді на найважливіше питання свого життя: "Як я повинна учинити?"

Саме вчинок у його психологічній структурі виступає безпосереднім "механізмом" моральної творчості. Навіть наше повсякденне життя — і невимушена розмова з друзями, і виконання простої обіцянки — це різні, нерідко малопомітні і малоусвідомлювані вчинки. Ми майже безупинно встановлюємо чи розриваємо якісь стосунки з людьми — чи в плані реального вчинку, чи в плані його уявного вираження. Це становить драматичну стихію діяння людини — як повсякденного, так і подвижницького.

Вчинок породжується людською сутністю особи. В ньому вона формує та виявляє свою суспільну природу. Можна говорити навіть не про окремий вид моральної творчості поряд з інтелектуальною та естетичною, а про єдину творчість моралі, у відношенні до якої всі інші види творчості слід вважати похідними і другорядними.

Здійснюючи вчинок, людина виявляє певну моральну активність. Проте не кожна моральна дія стає вчинком. Будь-яка дія, що має соціальний зміст або направлена на те чи інше соціальне явище, може вважатися моральною, оскільки здійснюється в системі відносин, зумовлених певною мораллю. Та не кожна з цих дій отримує статус вчинкової дії, в якій розкривається індивідуальна сутність особи, хоча людина завжди і всюди, що б вона не здійснювала, залишається суспільною істотою.

Будь-який суб'єктивно значущий вчинок має, зрештою, значення об'єктивне, суспільне. Вчинок може здійснюватись або у внутрішньому психічному плані, або в етичному, або в єдності його суб'єктивних і об'єктивних сторін. Розкрити механізм вчинку — це те ж саме, що й розкрити творчий механізм психічного розвитку. Вчинок є істинне творення нових форм, якостей психічного — насамперед тоді, коли він має моральне значення.

Вчинок можна також визначити як перетворення людиною моральної ситуації. Будь-яке суб'єктивне перетворення є недостатнім. Воно завершується лише тоді, коли й навколишня ситуація стає відповідною до прагнень індивіда. Вчинок в його повноцінному вираженні буде водночас і акцією духовного розвитку індивіда, і творінням моральних цінностей. Навпаки, дефадація вчинку незмінно свідчить про духовний рефес людини і втрату нею певних моральних рис. Вчинком слід назвати дію, що має розгорнутий психологічний та моральний аспект. Дію, в якій психологічний аспект сильно редуковано, автоматизовано і перетворено на звичку, не можна назвати моральною дією.

Маючи на увазі логічну структуру вчинку, можна розпізнати численні його модифікації: вчинки розгорнуті та редуковані, ті, шо зароджуються і відмирають. Вчинок — це процес, який залежить від ситуативних та мотиваційних метаморфоз. Як людина не може бути водночас дитиною, підлітком, юнаком, зрілим індивідом, так і вчинок не може виявитись у всій повноті його моментів одразу. Психологічною основою вчинку є встановлення та розрив певних зв'язків людини з середовищем. Його можна розуміти також як дійсне вираження конфлікту між суспільною нормою поведінки і певною психологічною спрямованістю людини. Тоді емоційність вчинку буде вимірюватися глибиною та інтенсивністю перетворення цієї норми і цієї спрямованості.

Як вольову дію вчинок завжди пов'язують з боротьбою мотивів. Справді, кожна зміна стосунків людини з довколишнім світом є боротьбою між традицією та новою моральною установкою. Людина переживає духовну суперечність, конфлікт між наявними зв'язками та необхідністю встановлювати нові на базі старих або всупереч їм, тому що в боротьбі мотивів людина обирає моральне, справедливе вирішення конфлікту відповідно до її ідеалів, а також враховуючи моральність засобів дії. Те, що сповнює смислом саму дію, становить піднесений ідеал людини. В ідеалі яскраво виступає протилежність між потягами, мрією, майбутнім і тим, що є в даний час і в даних умовах певним здобутком індивіда. Якщо протиставляються ідеал і дійсність, людина стає бездійовою.

Відносна єдність реального та ідеального моментів дії свідчить про суспільно корисне спрямування особи. Той факт, що людина ніколи не може знайти між цими моментами повної відповідності, примушує її здійснювати дедалі нові й нові вчинки. При цьому спостерігається та ж закономірність, що й при втіленні ідеалу в художньому творі. У мислячої людини ніколи не згасає відчуття їх протилежності.

Співвідношення між ідеалом та дійсністю можна розглядати як залежність між мотивом і ситуацією. Так, для своєї реалізації вчинок потребує ситуації, що протистоїть людині і мусить бути зміненою, а також потребує волі, що переборює ситуацію. Тут спостерігається не тільки заперечення даної ситуації, але й створення нової. Мотивація, набуваючи моральної значущості, переходить далі у вчинок. Слід зауважити, що ситуація взагалі й конфліктна зокрема передбачають такий стан, коли одна одній протистоять в якійсь формі боротьби "самосвідомі розумні волі". Там, де такого протиставлення немає, виступає тільки інтелектуальна проблема, а не ситуація, не колізія.

В результаті боротьби мотивів, вибору бажаних аргументів вчинку прояснюються його мета і засоби здійснення. Людина усвідомлює свій вчинок і несе за нього моральну відповідальність. Усвідомлення вчинку означає чітке знання його мети, засобів здійснення та суспільних наслідків. Вчинок доцільно розглядати як єдність ситуації, волі (мотивів) та ідеалу.

Процес реального розвитку вчинку починається з розкриття і пояснення ситуації. Водночас формується мотивація. Вона є дальшим розвитком ситуації, її уявним завершенням. Конфліктність ситуації приводить людину до переживання певної мотиваційної роздвоєності. Мотивація є та ж ситуація, продовжена в ідеальному плані, у можливих її завершеннях. Переживання бажаної ситуації стає обраним мотивом вчинку. В міру розгортання мотивації в її складності вчинок як реальна дія затримується і може притупитися воля до його здійснення. Вчинок починається з того, що мотивація втрачає для свідомості індивіда свій амбівалентний (роздвоєний) характер і наближається до однозначного рішення. Ліквідуючи мотиваційні бар'єри для реального звершення вчинку, людина ініціює власне вчинок. Тобто він починається разом із припиненням боротьби мотивів.

Вчинок є звершення дії всупереч існуючому станові речей: виступ проти якогось суспільного звичаю, моральної норми, шаблону мислення і т.д. Це "всупереч" спрямовується також проти внутрішніх сил індивіда. Яким би вкрай бажаним не був вчинок, він містить в собі якусь тенденцію, що заперечує його. В цій обтяжливій амбівалентності кожного вчинку людина використовує певні прийоми, щоб подолати її або принаймні віддалити від себе. Із свідомості усувається одна з сторін амбівалентності, а другій надається можливість безперешкодно здійснити значну для суб'єкта дію. Застосування засобів, що ліквідують амбівалентність, має спочатку серед певної спільноти людей характер вдалої знахідки. Потім ці засоби стають звичаєм, ритуалом тощо. Закріплені часом, вони втрачають смисл реального вчинку і стають вчинком "згаслим". Щоб він не загубив своєї живої емоційності, принадності, його драматизують, оформлюють естетично і т.д.

У реальному вчинку немає і бути не може повної відсутності мотиваційної роздвоєності. Очищення від амбівалентності, те чи інше її прикриття, усунення однієї з суперечливих сторін вчинку становить суть катарсису (очищення). Історичний та онтогенетичний смисл розвитку вчинку полягає в удосконаленні засобів його катарсису, починаючи від "ігрових", далі — різних ритуалів і кінчаючи тими засобами, які підносять вчинок до вічної слави, наснажують його змістом і високою пристрастю морального закону.

Існує суто інтелектуалізоване пояснення катарсису. Так, якщо яке-небудь явище може викликати співчуття або страх, то осмислення його суті повинно привести до очищення цих почуттів або афектів від їхньої первісної несвідомої патологічної форми і розкрити людині глибоке коріння явищ дійсності, примусити її серйозно замислитися над законами життя. Таким чином катарсис зводиться до "очищення думки".

Завершений катарсис властивий лише реальному вчинкові, який виступає радикальним засобом очищення людини від пригнічуючих амбівалентних почуттів. Правда, не кожним вчинком і не повністю можна здійснити таке очищення. Але іншим шляхом його взагалі досягти неможливо.

Аби здійснити вчинок, індивід підготовляє необхідні умови, ситуацію. Він також створює власну установку, психічну необхідність вчинку. З цього й починається вчинкова дія. Випадки, коли вона здійснюється ніби без підготовки, зовнішньої і внутрішньої, насправді свідчать про малоусвідомлений і нецілеспрямований процес формування власної установки. Те чи інше звершення вчинку в такому разі допомагає індивідові усвідомити його ставлення до самого об'єкта. Це ставлення вже формувалось якимись прихованими способами, і лише в критичній ситуації воно стало явним.

Створюючи умови для вчинку, людина мимохіть стає перед його необхідністю. Адже ці умови вироблено ціною значних зусиль. Настає такий момент, коли чергова умова, створена людиною, вже сама по собі переходить у вчинок. Те, що здійснюється в царині підготовки умов зовнішніх, є водночас і створенням внутрішніх умов. Зовнішні умови можна варіювати, їх можна зустріти випадково, інколи їх доводиться чекати, інколи ними можна знехтувати. Суб'єктивна готовність до вчинку ніколи не зникає і виражає його неминучу необхідність.

Суб'єктивна готовність до вчинку насамперед формується в яскравому уявленні того, що треба здійснити. Вже таке моделювання справжньої акції вчинку приводить до значних переживань, емоційних потрясінь. Поступово, після багаторазового варіювання уявного здійснення індивід стає в змозі спокійно й чітко враховувати ситуацію і можливі наслідки вчинку. Але таке моделювання може мати Й негативний результат — ослабити волю до вчинку. Після яскравого переживання його в уяві людини може задовольнитися цим, якоюсь мірою вичерпати потребу в самій акції. Інколи це переходить в характерологічний план особистості.

Перебуваючи в реальній драматичній ситуації, яскраво уявляючи та переживаючи її, розумово виконуючи вчинок, людина прагне передбачити реакцію на нього і підготувати свою дійову відповідь. Ці уявлення приводять в оперативну готовність психіку індивіда, і коли настає критичний момент, то акція, вже заздалегідь підготовлена, здійснюється немовби автоматично. В реальному вчинку під дезорганізуючим впливом емоиій індивід може зробити непередбачений неправильний хід. У той же час автоматизована в уяві дія може відбуватися правильно навіть тоді, коли свідомість підказує помилкові кроки.

Якщо внутрішня підготовка достатня, акція вчинку відбувається досить швидко, і правильність плану може підтвердитися навіть при "звуженій", затемненій свідомості.

За достатньої зрілості об'єктивних і суб'єктивних факторів умова стає приводом вчинку, який справедливо вважається зовнішнім стимулом дії. За приводом вже починається надмірність факторів; вони стають зайвими і тут же перетворюються знову на привід. Причинний ланцюг вчинкової дії замикається. Вчинок здійснюється.

Здійснений вчинок викликає певну реакцію (післядію) не тільки з боку середовища, а й із боку індивіда, котрий діє (закон зворотного зв'язку). Жодний вчинок цілком не вичерпує мотиваційного прагнення, особливо коли воно сформоване з участю ідеалу. Один вчинок відкриває шлях іншим. У ланцюговій реакції вчинків відбувається духовне формування індивіда, розгортання та ствердження неповторної сутності його "Я", його особистості.

Пам'ять і мотиваційні феномени.

Пам'ять, яку традиційно та широко тлумачать як здатність відтворювати враження, що були пережиті раніше, безумовно займає одне з центральних місць у духовному (і душевному) житті людини. Важлива роль пам'яті виявляється вже у порівняльно простих функціях уяви, коли ми сприймаємо частину предмета або явища, а решту відтворюємо "за попереднім досвідом". Уся царина мислення "живе пам'яттю" — тим, що пов'язує, "перекидає місточки" у тих випадках, де у сприйманні дійсності чи в уяві відсутні поєднуючі ланки. Фактична дійсність складається не лише з існуючих на даний момент фактів, а й із фактів та відношень, привнесених в неї раніше, і насамперед за допомогою пам'яті. Чуттєво сприйнятий світ може поставати зовсім невеликим та уривчастим, та незважаючи на це, ми маємо змогу сприймати його цілком. Завдяки функції пам'яті людина може утримувати безліч змістових зв'язків між явищами світу; за відсутності цієї функції створюються "болісні розриви" в усьому духовному житті людини, що може викликати тяжкі хворобливі явища.

Без функції пам'яті неможливі і вольові переживання: для них є необхідним мотив, а він складається з уявлення та почуття, пов'язаного з цим уявленням. У свідомому житті людини досить часто є наявним лише один із цих компонентів, а інший вдається відтворити за минулими переживаннями, по пам'яті. Саме поняття життєвого досвіду в широкому розумінні можливе тільки тому, що до теперішнього пам'ять додає минуле, а уява допомагає перенестись у майбутнє. Пам'ять — це вихідна, первинна здатність психічного життя людини, що є джерелом і водночас пов'язуючим початком усього нашого буття.

Мнемічні функції людської психіки — суттєвий компонент більш складних психічних утворень, до яких належать і здібності індивіда.

Мнемічні здібності є елементом загальної обдарованості людини і характеризують її здатність до вільного оперування тією чи іншою інформацією у просторі та часі. Формування спеціальних здібностей передбачає спрямований розвиток певних характеристик мнемічної сфери людини, що зумовлюється як характером діяльності, так і вимогами до індивідуальних навичок діяння у тому чи іншому способі творення (науково-теоретичному, дослідницькому, художньому тощо).

Пам'ять постає також обумовлюючим компонентом рушійних сил індивідуальної історії життя особистості, утворюючи та зберігаючи закономірну послідовність подій, здобутків, утрат, надбань тощо. Пам'ять є основою укорінення індивідуального досвіду діяння людини в світі, ствердження "Я" особистості. Здатність пам'ятати, відтворювати життєві образи — сутнісна характеристика людяності, "безпосереднього самобуття".

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. М., 1980. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л., 1968. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. М., 1976. Асмояов А.Г. Деятельность и установка. М., 1979.

Войтонис НЮ. Проблема "мотивов" поведения и ее изучение // Психология. М.; Л., 1929. Выл.2. T.2.

Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М., 1990. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. М., 1986. Зейгарник Б. В. Теории личности в зарубежной психологии. М., 1981. Зейгарник Б.В. Теория личности К Л евина. М., 1981.

Имедадзе И.В. Проблема полимотивации поведения // Вопр. психологи и. 1984. № 6.

Ковалев А. Г. Психология личности. М., 1970.

Ковалев А.Г. Мотивы поведения и деятельности. М., 1988.

Леонтьев АН. Проблемы развития психики. М., 1972.

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., 1975.

Літер Р.У. Мотивационная теория эмоций // Психология эмоций: Тексты. М, 1984. Мотивация личности. Феноменология: Закономерности и механизмы формирования // Сб.науч.трудов под ред. А.А.Бодалева. М ., 1982.

Мясшцев В.Н. Проблема потребностей в системе психологии // Уч.запЛГУ, 1957. Выл.П, № 244.

Некоторые вопросы психологии и педагогики социогенных потребностей. Тбилиси, 1974.

Ньюттен Ж. Мотивация // Экспериментальная психология. М., 1975. Вып.5. Платонов К.К. Структура и развитие личности. М., 1986.

Летражицкий Л.И. О мотивах человеческих поступков, в особенности об этических мотивах и их разновидностях. Спб., 1904.

Петренко В.Ф. Психосемантические исследования мотивации // Вопр. психологии. 1983. № 3.

Проблемы научного творчества в современной психологии. М., 1971.

Петровский А.В., Петровский В .А. Индивид и его потребность быть личностью //

Вопр. философии, 1982 . № 3.

Проблемы принятия решения. М., 1976.

Проблема потребностей в этике и эстетике. Л., 1976.

Обуховский К. Психология влечений человека. М., 1971.

Психолого-педагогические проблемы мотивации учебной и трудовой деятельности. Новосибирск, 1985.

Рибо Т. Психология чувств: В 2 ч. Спб., 1898.

Роменець В.А. Виховання творчих здібностей у студентів. К., 1973.

Роменець В.А. Психологія творчості. К., 1971.

Рубинштейн СЛ. Человек и мир // Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1969.

Рубинштейн СЛ. Основы общей психологии. М., 1946. Рубинштейн М.М. Психология, педагогика и гигиена юности. М., 1926. Симонов П.В. Моти вированный мозг: Высшая нервная деятельность и естественнонаучные основы общей психологии. М., 1987.

Симонов П.В., Ершов П.М. Темперамент. Характер. Личность. М., 1984. Тихомиров O.K. (отв. ред.). Психологические механизмы целеобразования. М., 1977. Узнадзе Д.Н. Психологические проблемы мотивации поведения человека. М., 1969. Фролов Б.А. Мотивация творческой деятельности // Проблемы научного творчества в современной психологии. М., 1971.

Шадриков В.Д. Психологический анализ деятельности: Системо-генетический подход. Ярославль, 1979.

Хекхаузен X. Мотивация и деятельность: В 2 т. М., 1986.

Чхартишвили Ш.Н., Сарджвеладзе НИ. (отв.ред.). Проблемы формирования социогенных потребностей. Тбилиси, 1974.

Якобсон П.М. Психологические проблемы мотивации поведения человека. М., 1969. Ярошевский М.Г. А.А.Ухтомский и проблема мотивации поведения //Вопр. психологии. 1975. № 3.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Схарактеризуйте психологічний зміст вольових дій індивіда.

2. Назвіть змістові складові вольового акту.

3. Як у повсякденному житті виявляє себе "боротьба мотивів" індивіда?

4. Розкрийте основні підходи до тлумачення потреб людини.

5. Як виявляється спонукальна дія потреб та мотивів діяльності індивіда?

6. Схарактеризуйте підходи до тлумачення діалектики мотивів і потреб індивіда в його поведінці та предметному діянні.

7. Назвіть відомі вам класифікації потреб людини.

8. Які основні підходи до побудови теорії мотивації характеризують сучасний рівень даної проблематики у світовій психології?

9. Які суттєві ознаки таких мотиваційних феноменів, як "мотивування", "мотив", "мотивація"? Розкрийте логічні та змістові взаємопереходи між цими явищами.

10. Розкрийте зміст процесуальних та змістових пояснювальних моделей мотивації; назвіть окремі з них.

11. Як виявляє себе вчинковий підхід у побудові пояснюваної моделі мотивації?

12. Мотивація у структурі вчинку та динаміка розгортання змісту "Я" людини: схарактеризуйте кожну із змістових складових даного процесу.

13. В чому полягає синтезованість мотивації як психологічного явища індивідуального життя людини?

14. Які умови формування мотивації поведінки та діяння індивіда?

15. Який сутнісний зміст мотивації подвижництва? Розкрийте психологічні закономірності формування ідеї, ідеалу, інтенції до здійснення подвигу індивідом.

16. Назвіть основні ознаки діяльності подвижництва, властиві юнацькому та підлітковому віку.

17. Схарактеризуйте складові та основні характеристики мотивації спеціалізованого учіння.

18. Які існують підходи до психологічної кваліфікації особистісних утворень: "допитливість", "знаннєлюбство", "інтерес"?

19. Назвіть основні спонукальні сили розгортання наукової, теоретичної творчості. В чому полягає спрямовуюча роль ідеалу вченого?

20. Розкрийте зміст феномена "теоретична свідомість". Як він виявляє себе в науці та у популярній формі науки?

21. Якою може бути мотивація мистецького відтворення світу?

22. Розкрийте зміст художнього ідеалу творця.

23. Чим визначаються та як кваліфікуються рівні втілення художнього ідеалу?

24. Які умови та закономірності розгортання експериментальної, дослідницької діяльності індивіда в онтогенезі?

25. Як формується мотивація цієї діяльності в процесі онтогенезу?

26. Розкрийте зміст психологічних явиш: "практичний інтелект", "мислене експериментування", "предметне експериментування".

27. У чому полягають сутнісна єдність та логічна відмінність у формуванні мотивації різних форм діяльності індивіда? *

28. Якою є діалектика вчинкової дії? Розкрийте її ситуативний та мотиваційний контекст.

29. Обгрунтуйте закономірності формування здібностей індивіда до здійснення того чи іншого виду творчості.

30. Схарактеризуйте відомі вам теорії творчого процесу. В чому полягають суттєві відмінності між ними?

31. Якими є можливі напрями олтимізації творчого процесу діяння індивіда?

32. Розкрийте зміст відношення "вчитель — учень" в контексті: а) навчального процесу; б) процесу розгортання індивідуального життя людини, формування її особистості.

33. Проінтерпретуйте одну з відомих вам моделей наставництва у навчальному процесі.

34. Особистість як психологічний феномен: розкрийте підходи до тлумачення його змісту на матеріалі вітчизняної та світової психології в цілому.

35. Яка з пояснювальних моделей феномена "особистість" вам здається найбільш привабливою та завершеною? Чому?

36. Як відбувається формування та розгортання змісту особистісних відношень у процесі вчинкової творчості індивіда?

37. Особистість та її характер: розкрийте умови та закономірності його формування та розгортання.

38. Вчинкова дія та формування характеру особистості: в чому полягає змістовна діалектика?

39. Розкрийте зміст психологічних феноменів "цілісність особистості" та "роздвоєність особистості".

40. Назвіть суттєві складові формування та здійснення вчинку; які внутрішні та зовнішні умови формування стратегії вчинку?

41. Розкрийте онтологічні та гносеологічні аспекти ствердження "Я" особистості в процесі здійснення вчинку.

42. Поясніть особистісний зміст зв'язку "мотиваційні феномени і пам'ять".

ТВОРЧІ ВПРАВИ

Вправа 1.

Оберіть правильну відповідь.

1. Первинний імпульсивний стан (біологічна спонука):

а) викликає гомеостатичну поведінку;

б) лежить в основі первинних потреб;

в) виникає при будь-якому порушенні рівноваги в організмі;

г) всі відповіді правильні.

2. Гомеостаз — це:

а) неврівноважений стан організму;

б) зменшення імпульсивності стану;

в) підтримка оптимального рівня активації;

г) жодна з відповідей не є правильною.

3. Пошуки стимулів зумовлені:

а) занадто низьким рівнем активації;

б) занадто високим рівнем активації;

в) оптимальним рівнем активації;

г) всі відповіді правильні.

4. Теорія оптимальної активації дає змогу пояснити:

а) причину тієї чи іншої поведінки;

б) її спрямованість;

в) вибір форми поведінки;

г) жодна з відповідей не є правильною.

5. На думку психологів-когнітивістів, усі види поведінки:

а) зумовлені внутрішньою мотивацією;

б) є результатом "сили", що діє в критичні моменти;

в) в основному мотивуються досягненням кінцевої мети;

г) жодна з відповідей не є правильною.

6. На думку А.Маслоу, потреба в самореалізації проявляється:

а) одночасно з іншими потребами;

б) у людей, що прагнуть самоповаги;

в) у більшості людей;

г) жодна з відповідей не є правильною.

7. Дослідницька поведінка:

а) у більшості живих істот є природженою;

б) розвивається в дитинстві;

в) життєво необхідна для тварини;

г) всі відповіді правильні.

8. Серед різних аспектів мотивованого діяння найкраще піддаються чіткому опосередкуванню та опису:

а) внутрішні переживання;

б) емоційна поведінка;

в) фізіологічна активація;

г) жодна з відповідей не є правильною.

9. Інтенсивність емоційного (афективного) реагування залежить головним чином:

а) від сприйняття даної обстановки;

б) від рівня бадьоріння;

в) від аналізу отриманих відомостей;

г) від значення тієї потреби, з якою пов'язана емоція (афект).

Алгоритм відповідей:

1— Г 4-а 7— г

2 — г 5-а 8— г

3 — а 6— г 9 — б, г

Вправа 2.

Прийом самодослідження "Чи володію я процесом мотивування власних дій та вчинкиії*

Завдання: Спробуйте виконати ряд самопізнавальних дій, використовуючи власний досвід самоспостереження та самоаналізу:

1) однією з найбільш емоційно напружених для мене ситуацій останнім часом була ...;

2) висока емоційна напруженість в ній була зумовлена ...;

3) осягнувши позитивний (негативний) зміст цієї ситуації, я зробив спробу оволодіти нею, зосередившись на ...;

4) мені вдалося (не вдалося) опанувати свій емоційний стан, що склався, та скоригувати зовнішні прояви своїх емоцій завдяки

5) в цій ситуації я задоволений (незадоволений) певними (якими?) своїми діями, тому що...;

6) мені здається, що подібні ситуації трапляються в моєму житті часто (рідко) у зв'язку з тим, шо ...;

7) коли подібна ситуація повторюється, я одразу пізнаю (не пізнаю) її, оскільки ...;

8) у мене склався (не склався) певний алгоритм діяння в подібних ситуаціях, який полягає в тому, що ...;

9) мені завжди вдається (не вдається) вдало використати власний досвід реагування на такі ситуації, оскільки ...

Завдання: Попрацюйте з даним прийомом, обравши декілька різних за "емоційним знаком" ситуацій. Після кожної процедури спробуйте проаналізувати, наскільки вільно вам вдаються ті чи інші кроки самоспостереження, чи вдається вам застосувати будь-який елемент самоаналізу в реальній життєвій ситуації.