Шлях до професіоналізму. Жалоба життя., Дійова включеність у світ., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Шлях до професіоналізму. Жалоба життя.

Молодість — це вік, у якому людина обирає між "Я" реальним і "Я" ідеальним себе реальну, що саме сьогодні активно шукає шлях до чогось унікального, індивідуально неповторного. Ставлення до себе стає ставленням до партнера у спілкуванні, спільній діяльності. Людина освоює професію, створює сім'ю, знаходить друзів. Вона оцінює свої можливості, своє неповторне існування у світі, бачить реальні життєві перспективи.

Нове ставлення до себе і своєї життєвої історії потребує наповнення відповідальною діяльністю кожної години, кожного дня. Виникає й нове розуміння моралі: кожний вчинок — це не тільки спроба дотримуватися загальновідомих норм, це й певною мірою моральна творчість. Молода людина намагається не просто знати ритуали, шаблони, норми, а й збагачувати моральне вчинковим змістом. Якщо юність найчастіше перебуває у загальному, молодість уже приглядається до окремішнього як унікального, котре може надати сенс загальному, що розуміється як універсальне.

Поява власної родини, нащадків накладає на людину обов'язок жити, допомагаючи рідним і близьким, всім тим, хто створює простір життєвого світу особистості. Роздуми про власну долю, ні від кого не залежну, майже зникають, поступаючись реальним турботам про благополуччя оточуючих. Життя в іншому і заради іншого стає героїчною повсякденністю, без якої все перетворюється на абсурд. Смисл життя, смисл існування — це охорона, турбота, піклування. Коло інших людей осмислюється завдяки конкретній найдорожчій людині, радості й страждання якої стають переживаннями самого суб'єкта.

Жадоба життя, не зовсім реалістичний оптимізм — це явище, досить характерне для молодого віку. Майбутнє не страшить, можливості самовияву досить великі, розмаїття життєвих планів велетенське. Відчуття повноти життя, яке виникає у спілкуванні з близькою людиною і наодинці практично щодня, запам'ятовується на все подальше існування. Кожного дня відбувається величезна кількість внутрішніх і зовнішніх подій, і тому відчуття часу зовсім особливе, як у романах Ф.Достоєвського, в якого події одного дня навряд чи змогли би вміститися в місяць реального життя.

На цьому етапі життєвого шляху можна говорити про інобуття страху смерті. Страх за себе стає страхом за іншу, дуже близьку особистість, за її життя, яке є реальним продовженням власного.

Дійова включеність у світ.

Після кризи тридцяти років максималістські плани, що були характерними для молодого віку, наближаються до реальності. Ентузіазм коригується досвідом перших невдач, розчарувань, сумнівів. Стає реальнішим і розуміння себе, своїх можливостей. Звільняючись від випадкових очікувань, від зовнішніх нормативних обмежень, людина більш глибоко відчуває свою індивідуальність.

Ставлення до власного життя та до інших людей стає по-справжньому суб'єктним, творчим, вільним від випадкових обставин. Людина бере кермо у власні руки, залишаючись єдиним творцем свого життя. Вона будує світ у теперішньому часі, звільняючись від ілюзій, відмовляючись від нездійсненних мрій і жорстких самообмежень, від виснажливого волюнтаризму.

Досягнення зрілості не є досить типовим явищем, коли йдеться про зрілість не біологічну, а особистісну. існує зрілість відчуттів, сприйняття, мислення, мови, пам'яті та інших психічних процесів, зрілість окремих діяльностей. Головний мотив особистісного рівня поведінки — достоїнство, гідність. Головний мотив характерологічного рівня — діяльнісні досягнення людини, що включають і прийоми, засоби досягнень. Ці мотиви безпосередньо пов'язані з характером відносин між людьми.

Зріла людина визнає в іншій неповторну цінність і поводить себе у відповідності з таким визнанням. Вона може продуктивно взаємодіяти з іншою людиною, взаємозбагачуючись і знаходячи в її самобутності власну неповторність. Відчувши у собі щось унікальне, вона знову повертається до іншої і бачить її ще більш значущою, безмежною, самоцінною.

Бути собою в іншій людині, не пристосовуючись, не роблячи з когось засобу досягнення своєї мети, любити і залишатися незалежним, вільним — це дуже високі критерії зрілості. Зріла людина вміє оцінити неповторне у світі, неповторне як те, що минає. Саме ідея незастиглого, плинного, яким заповнюється життєвий шлях, і є головною для зрілого віку.

Дослідники вважають цей вік часом консолідації інтересів, цілей та обов'язків. Це останній шанс зробити своє найважливіше діло, стати насправді істинним. Людина повинна мати мужність для оцінки своїх досягнень, корекції колишніх життєвих програм. їй треба бути готовою до максимальних вимог з боку соціуму. Вона навчається цінувати досвід, знання, задоволеність життям. Головне — не бути рабинею минулого, відкриватися новому досвідові, розвивати у собі здатність до змін.

Якщо юність — пора задумів, то зрілість — пора їх здійснення. Протиріч тут не може не бути, бо людина зрілого віку постійно переживає цілісність життєвого шляху, з одного боку, і принципову завершеність життя, його кінцевість, з іншого. Невідомо, коли життя закінчиться, і в той же час відомо, що воно буде раптово завершеним, тому що людина смертна. Вона повинна реалізувати свою завершеність, якої вона шукає у творчій діяльності. Кожний творчий акт ніби завершує життя, вичерпує його. І знову виникає незадоволеність зробленим, що стимулює нові шукання.

Зрілість є дійсним поєднанням універсального і унікального. Життєвий світ людини як мікрокосмос вміщує у собі великий світ, макрокосмос, природу і людство з його пристрастями. Самопізнання виступає як самостворення.