Вчення М.О.Бернштейна про рефлекторне кільце і проблема логічного осередку в психології., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Вчення М.О.Бернштейна про рефлекторне кільце і проблема логічного осередку в психології.

Визнаючи загальний факт регуляції і контролю всіх відправлень організму за принципом зворотного зв'язку, М. О. Бернштейн приходить до необхідності "заміни поняття рефлекторної дуги, не замкненої на периферії, поняттям рефлекторного кільця з безперервним співдіючим потоком аферентної сигналізації контрольного або коригуючого значення". Замість автоматизованого ланцюга простих рефлексів, пов'язаних за принципом динамічного стереотипу, фізіологія активності висуває "безперервний циклічний процес взаємодії з мінливими умовами зовнішнього і внутрішнього середовища, який розгортається і продовжується як цілісний акт аж до його завершення по суті".

Кожний значний для організму акт (рухова дія) являє собою розв язання певної задачі дії. Ця задача є закодованою в мозку "моделлю потрібного майбутнього". Для реалізації такої моделі існує процес "вірогіднісного прогнозування", що розгортається на основі сприймання актуальної ситуації та "програмування дії", яка приводить до реалізації "потрібного майбутнього". У даному програмуванні простої або ланцюгової дії можна бачити своєрідну інтерполяцію між наявною ситуацією і такою, якою вона мусить стати у світлі потреб того або іншого індивіда. Для побудови своєї теорії Бернштейн по суті використовує ряд "вчинкових" понять. Він показує вчинковий характер дій усіх рівнів, переносячи складні психологічні уявлення на нижчі рівні реагування живої істоти ("завдання" або "мета" дії). Всупереч Рубінштейну, який намагався протиставити дію і вчинок, Бернштейн показує їхній єдиний учинковий план, у зв'язку з чим каже про зміну ситуації, про розв'язання певної задачі, про її мету і т. д. Фізіологія активності має пряме відношення як до поведінки на рівні тропізм і в, так і до складних форм цілеспрямованого впливу на оточення. Це й дає підставу Бернштейну говорити про цілеспрямованість будь-якого організму. Більше того, організм не просто реагує на ситуацію або сигнально-значущий елемент, а мусить реагувати в динамічно мінливій ситуації, у зв'язку з чим вона ставить його перед необхідністю вірогіднісного прогнозу, а потім і вибору.

У теорії Бернштейна робиться акцент більше на прийняття рішення про дію, ніж на саму дію. Він визнає, що створення моделі, яка здійснює або поліпшує вибір оптимальної форми поведінки в умовах суто вірогіднісної інформації про "ходи противника", становить великі труднощі. Це пояснюється тим, що "процес життя є не "зрівноважування з навколишнім середовищем", як розуміли мислителі періоду класичного механіцизму, а подолання цього середовища, спрямоване при цьому не на збереження статусу або гомеостазу, а на рух у напрямі родової програми розвитку і самозабезпечення".

Бернштейн по суті говорить про взаємний перехід вчинку і дії; коли висуває таке положення: "Організм реактивний відносно своїх неістотних перемінних, але вищою мірою активний стосовно істотних". Акція і реакція міняються місцями. Дія стає вчинковою, набуваючи активності саме відносно істотних перемінних, хоча будь-яка дія включає прогнозування, вибір, прийняття рішення і т. п. Бернштейн наполягає на тому, що його теорія активності живої істоти не суперечить детермінізму. "Форма поведінки реактивного автомата більш відкрито детерміністична, ніж поведінка організму, який весь час вимушений здійснювати терміновий активний вибір у стохастичних умовах. Але звільнення організму від ролі реактивного автомата... ніякою мірою не означає відходу від наукового детермінізму".

Це істотне зауваження про збереження детерміністичного принципу у сфері вчинкової дії робить учинковий осередок обгрун-тованішим методологічно. Водночас розширюється наше розуміння психологічного детермінізму, в який включається ідея самотворення причинних відношень, припущення можливості їх певної ідеалізації або виходу за межі наявних об'єктивних умов. Образ потрібного майбутнього має повну силу реального подразнення і сповнює вчинок людини напруженістю незнищенної енергії. В іншій теорії осередку психічного, яка стане предметом наступного розгляду, увага акцентуватиметься головним чином на результаті вчинку, вчинкової дії, що виступить фундаментальним фактором у натуральній побудові системи психічного і психологічної системи.