Етнічність і діяльність поліції, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Етнічність і діяльність поліції

Згадувані вище прикрощі, які людям доводиться терпіти від виявів расизму, сприяють розкладанню середовища внутрішніх кварталів великих міст, і вони ж таки є його наслідком (див. також розділ сімнадцятий, "Міста і розвиток сучасного урбанізму"). Тут ми бачимо прямий і очевидний зв'язок між расовими проблемами, безробіттям та злочинністю, які особливо відбиваються на становищі молодих чорношкірих людей чоловічої статі. 1982 року поліція вирішила оприлюднити расовий аналіз вуличних пограбувань, ті дані статистики, що раніше ніколи не публікувалися. Головною темою, яку відразу підхопили телебачення та газети, була непропорційно висока участь молодих чорношкірих у таких злочинах, як вуличні напади та пограбування крамниць. Внаслідок цього публіка вгледіла прямий зв'язок між належністю до певної раси і схильністю до злочинної поведінки. "Дейлі Телеграф" коментувала: "Багато молодих людей, що походять із Вест-Індії й живуть у Великій Британії, і, як наслідок, дедалі більше білих юнаків не хочуть розуміти, що країна, де вони живуть, це частка їх самих. Тож її громадяни стають для них лише простими об'єктами насильницької експлуатації" (процитовано в: Solomos and Rackett, 1991, p. 44). А проте весь досвід багатьох чорношкірих молодиків свідчить за те, що саме вони стають "об'єктами насильницької експлуатації" у своїх контактах із білими і, на превеликий жаль, до певної міри також з поліцією.

Досліджуючи діяльність поліції, Роджер Ґреф дійшов висновку, що расистські погляди досить поширені серед її службовців. Він з'ясував, що світогляд поліції "активно ворожий щодо всіх етнічних меншин". Зокрема про чорношкірих там говорять, лише вдаючись до грубих стереотипів, насміхаючись та глузуючи. Помітивши, що дослідник такої поведінки не схвалює, один полісмен зауважив, з гумором виправдовуючись: "Полісмени до всіх мають претензії. Не тільки до чорнопиких. Ви почуєте, як у нас тут криють найпослідущими словами "голубих", пакистанців, лесбіянок, повій, студентів, ірландців — кого завгодно. Ми всіх ненавидимо" (Graef, 1989, p. 124).

Тому не випадає дивуватися, що, за даними досліджень, вороже ставлення до поліції характерне для всіх чорношкірих меншин. Таке ставлення до певної міри є лише результатом безпосереднього досвіду; поведінка чорношкірої молоді багато в чому формується стратегією поліції, з якою вона входить у контакт. У одному дослідженні, опублікованому 1983 року, автори доходять висновку, що "недовіру до поліції, яка поширена в середовищі молодих вестіндців, можна назвати катастрофічною" (Smith and Small, 1983, p. 326), і ця ситуація навряд чи істотно змінилася за останні роки.

Чорношкірі жінки також перебувають у фокусі упередження дискримінації. Істотна частина чорношкірих жінок живе з дітьми без чоловіків, і це їхнє становище наражає їх на критику як у мас медіа, так і серед білої громадськості. Наприклад, у одній статті, опублікованій у "Лондон Івнінґ Стандард", писалося: "Чорношкірі молодики тому здійснюють таку непропорційно високу кількість насильницьких злочинів у Лондоні, що більшість чорних матерів ще в дівоцтві мають позашлюбних дітей, які ростуть безбатченками" (процитовано в: Chigwada, 1991, p. 138).

Вивчення поглядів поліції щодо чорношкірих жінок показує, що на них дивляться як на вороже настроєних, агресивних істот, таких, "яким нелегко дати раду". Жінки, які "мають клопіт" із поліцією, часто опиняються в ситуаціях подвійної небезпеки: вони ризикують ще й тим, що їх може зректися і громада чорношкірих. Ідея спеціальних в'язниць для чорношкірих жінок виникла задля заохочення чорних меншин більш опікуватися жінками, що стали на стежку правопорушень. Дослідження показують, що молоді чорношкірі жінки не менш критично ставляться до поліції, аніж чорні молодики. Так, у одному дослідженні поведінки чорношкірих жінок робиться висновок: "Всі без винятку чорношкірі жінки, яких ми опитали, були вороже налаштовані до поліції і звинувачували її в расових упередженнях та корупції" (Player, 1991, p. 122).