Закон народонаселення. , Демографічна політика держави. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Закон народонаселення.

За капіталістичного способу виробництва особливості відтворення населення конкретизуються у законі народонаселення.

Закон капіталістичного народонаселення — специфічний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідний, сталий і суттєвий взаємозв'язок між посиленням процесу нагромадження капіталу, зростанням його технічної та органічної будови і певним збільшенням кількості безробітних.

Зміст його вперше науково обґрунтував К. Маркс. Конкретніше його дія закону виражається у збільшенні чисельності непрацездатного населення, яке е не абсолютно надлишковим, а відносно зайвим — порівняно з потребами зростання капіталу. Так, у розвинутих країнах не завантаженими залишаються до 20 % виробничих потужностей, існує кілька десятків мільйонів безробітних, працюючих дітей віком від 7 до 12 років та ін.

У тлумаченні англійського економіста Томаса Мальтуса (1766—1834) сутність закону народонаселення полягає в органічному взаємозв'язку між зростанням населення та приростом продуктів харчування, у постійному намаганні, властивому всім живим істотам, розмножуватися швидше, ніж зростає кількість їжі, що є в їх розпорядженні. На його думку, населення зростає у геометричній прогресії, а продукти харчування — в арифметичній. Дійсність не підтвердила ідею Т. Мальтуса та його сучасних прихильників — неомальтузіанців. Так, за даними Г. Несса, протягом останніх 300 років зростання виробництва на душу населення випереджає приріст населення. Закон народонаселення у тлумаченні Т. Мальтуса може діяти лише для тваринного і рослинного світів і до того ж не повністю. Людина ж є не тільки біологічною, а й соціальною істотою.

Т. Мальтус вважав, що дія сформульованого ним закону поширювалася на весь період існування людства. Хоча даних про виробництво продуктів харчування у масштабі планети до 1700 р. немає, проте відомості про зростання чисельності населення не підтверджують зроблених ним висновків. Так, Т. Мальтус стверджував, що приріст населення здійснюватиметься кожні 25 років у геометричній прогресії. Якщо б його прогноз, зроблений на початку XVIII ст., був правильним, то відношення кількості населення до кількості їжі становило б на початку 30-х років XXI ст. 512:10.

Антигуманними були його рекомендації щодо стримування приросту населення — війни, голод, хвороби, мінімальне споживання грубої їжі бідними верствами населення. Зв'язок між процесом нагромадження капіталу, зростанням його технічної і органічної будови, з одного боку, та збільшенням безробіття нині з іншого, виявляється в тому, що безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. (найрозвинутішій на той час країні світу) під час промислової революції, хоча до кінця століття воно не було масовим. Надалі чисельність безробітних у США постійно зростала. Так, з 1900 по 1930 рік норма безробіття у США становила 4,6 %, з 1930 по 1960 рік — 9 %, а відтак почала зменшуватись, що свідчить про якісну модифікацію закону. Норма безробіття у 1960 — 1990 рр. була приблизно 5,5 %, у 1994 р. — 6,1 %, 1995 р. — 5,6 %, у 2000 р. внаслідок тривалого піднесення знизилась до 3,9 %, а у наступні роки знову почала зростати: в країнах ЄС — до 10 %, а в окремих країнах — до 14 %.

Основними чинниками модифікації цього закону є значне зростання чисельності малих підприємств, які збільшили чисельність зайнятих (тоді як 500 наймогутніших монополій скоротили), державна політика зайнятості та ін.

Після розпаду адміністративно-командної системи СРСР і з проголошенням незалежності колишніми союзними республіками, становленням у кожній з них основ капіталістичного способу виробництва (процес первісного нагромадження капіталу) дія закону народонаселення поширюється і на ці країни.

Демографічна політика держави.

На зростання населення впливають різні агрегатні показники. Зокрема, швидкий приріст населення планети при високому рівні забруднення довкілля, густоті заселення у певній країні та інші фактори можуть загрожувати існуванню цивілізації загалом. Усвідомлення цього змусило уряди деяких країн в останні десятиліття проводити активну демографічну політику. Вперше за її проведення висловився Т. Мальтус, що було позитивною стороною його концепції. Так, на початку 50-х років XX ст. Індія та Японія вперше запровадили заходи з обмеження зростання населення, які базуються на діях щодо зниження народжуваності (фертильності).

У 1974 р. Всесвітня конференція з проблем народонаселення вперше визнала планування сім'ї необхідною складовою офіційної державної політики. За оцінками спеціалістів, з початку 60-х і до 90-х років XX ст. така політика дала змогу уникнути небажаного дітонародження майже на 400 млн осіб у слаборозвинутих країнах. Планування сім'ї надзвичайно актуальне для цих країн, оскільки майже 250 млн дітей тут хронічно недоїдають, а від голоду щорічно помирають понад 40 млн осіб.

У колишньому СРСР не існувало достатньо обґрунтованої демографічної політики. Водночас проводилася сталінська політика "переселення народів", тобто виселення корінних націй і народностей. Так, з Криму були депортовані татари, за межами України опинилися понад 12 млн українців. Цю політику в Україні доповнили штучний голодомор 1932—1933 рр., внаслідок якого загинуло, за різними оцінками, від 3 до 10 млн осіб, а також голодомор 1947— 1948 рр. Усе це значною мірою зумовило кризову демографічну ситуацію в Україні у наступні роки. її загострила і непродумана економічна політика уряду сучасної України. Так, у 1992 р. смертність в Україні вперше за мирний післявоєнний час перевищила народжуваність, а за 1992—2003 рр. таке перевищення було подвійним. Така демографічна ситуація характеризується як депопуляція, тобто виродження нації. Щоб її подолати, необхідно, крім заходів щодо стабілізації економіки та піднесення життєвого рівня населення, проводити економічно обґрунтовану демографічну політику, спрямовану на підвищення народжуваності і надання реальної вагомої матеріальної допомоги сім'ям, які мають дітей, молодим сім'ям, істотно поліпшити стан охорони здоров'я народу та ін.