Занепад цивілізації: три основні стадії, Релігія як духовна субстанція цивілізованого суспільства, Циклічність і поступ у цивілізаційному процесі, Філософія історії Бібліотека українських підручників

4.2.4.17. Занепад цивілізації: три основні стадії

Загалом же суть занепаду цивілізацій мислитель зводив до трьох основних етапів:

на першому — творча меншина втрачає свої творчі потенції та інтенції;

на другому — нетворча більшість відмовляється наслідувати меншості, що виродилася з творчої в панівну;

на третьому, останньому, похідному щодо перших двох — порушується єдність цивілізованого суспільства, розпочинається його, хай інколи дуже і дуже тривалий, занепад і розклад.

4.2.4.18. Релігія як духовна субстанція цивілізованого суспільства

Особливого значення історик надає ролі релігії у перебігу цивілізаційних процесів. Релігія, на його думку, постає, по-перше, як лялечка цивілізації, її зародок; по-друге — як один із інтегративних чинників та рушіїв її поступу і, по-третє — як підсумок цивілізаційного процесу.

Інакше кажучи, релігія є не тільки альфою й омегою життєвого циклу цивілізації, а й тим ефіром, в якому цивілізація перебуває протягом всього часу свого існування. Саме релігія, створена переважно зусиллями внутрішнього пролетаріату ще в контексті попередньої, старшої цивілізації, закладає духовні основи цивілізації молодої. "В рамках універсальної (інакше — світової. — І.Б.) держави, — писав Тойнбі, — під владою правлячої меншості пролетаріат створює вселенську Церкву. І після чергового, й останнього, бунту, під час котрого дезінтеграція остаточно завершується, ця Церква здатна зберегтися й стати тією лялечкою, з якої згодом виникне нова цивілізація"88 . Найкраще ці процеси відомі за пізньої історії греко-римського світу. Але, як наголошує вчений, "подібні ж взаємини між в'янучою цивілізацією та релігією, що підноситься, можна спостерігати в десятках інших випадків. Наприклад, на Далекому Сході імперія Дінь і Хань відігравала роль Римської імперії, а в ролі християнської Церкви виступала буддистська махаяна"89.

4.2.4.19. Циклічність і поступ у цивілізаційному процесі

Всі ці паралелі породжують питання, а чи не є історичний процес існування людства понурим чергуванням одних і тих самих за своєю суттю циклів життєдіяльності, у рамках яких різні актори (народи) в різних сценічних лаштунках (історичних обставинах) виконують, проте, одні й ті самі ролі? Циклічний погляд на процес історії був справді чимось само собою зрозумілим, як констатує Тойнбі, навіть для кращих умів стародавніх Греції та Індії, наприклад, Арістотеля й Будди. Однак і подібне коловоротне, і, втім, протилежне йому прогресистське, висунуте ще древніми Пророками Ізраїлю та Ірану, тлумачення, англійський історик небезпідставно вважав однобічними, а через це такими, що не взаємовиключали, а взаємодоповнювали одне одного. В цьому теж чималою мірою виявляється некласичний характер трактування Тойнбі історії як процесу не лінійного, а історичного осягнення, — як такого, що не вичерпується в принципі якимось одним, моністичним тлумаченням. Мислитель дає цим надскладним явищам дуже чітке пояснення, не позбавлене, щоправда, надії не лише на власні, а й на божественні сили. "Цілком ймовірно, — зазначав він, — що дві точки зору в основі своїй не є непримиренними. Врешті-решт, якщо транспортному засобові належить рухатися у напрямі, обраному його водієм, рух певною мірою залежить і від коліс, що обертаються рівномірно та монотонно, оберт за обертом. Оскільки цивілізації переживають розквіт і занепад, даючи життя новим, таким, що в чомусь перебувають на вищому рівні, цивілізаціям, то, можливо, розгортається якийсь цілеспрямований процес, божественний план, за яким знання, отримане через страждання, викликане крахом цивілізацій, у підсумку стає вищим засобом прогресу"90. Ці афористично стислі за формою, вельми глибокі за змістом, філософські за масштабами роздуми над долями людей, суспільств і людства є автентичним вираженням за своїм підсумковим враженням гіркуватої історичної мудрості англійського мислителя.