Взаємовідносини керівника і підлеглого, Загальна психологія - Максименко С.Д. Бібліотека українських підручників

Взаємовідносини керівника і підлеглого

Оптимізація взаємовідносин керівника і підлеглого - один із найважливіших шляхів виховного впливу дорослих на підростаюче покоління. Цей вид спілкування і взаємодії здебільшого не обмежується вирішенням тільки виробничих завдань. Він виходить за межі програмного контакту, поширюється на різні сфери людського життя.

Поширення сфери спілкування за межі робочого процесу дає керівнику додаткові відомості про людину і становить основу впливу на повсякденну діяльність. Це дає можливість оптимізувати взаємини, підвищувати керованість роботою.

Сприятливі стосунки в процесі спільної діяльності керівника і підлеглого зумовлені стилем керівництва, засобами організації виробничого і виховного процесів праці. Серед багатьох стилів керівництва в діяльності найбільш чітко виявляються п'ять типових.

Демократичний стиль керівництва вигідно відрізняється тим, що розв'язання проблем колективу і підлеглого відбувається за участю кожного, що стимулює активність і самостійність. Формується активна причетність особистості до загальної справи колективу. За таких умов керівництва керівник виявляє певну терпимість до критичних суджень своїх підлеглих. Він прагне зрозуміти їх, вникнути в їх особисті справи як перший серед рівних. Усі обговорюють проблеми своєї діяльності, приймають рішення, обираючи оптимальний варіант, але остаточне рішення все-таки формулює керівник.

Керівники, стиль роботи яких демократичний, постійно спілкуються зі своїми підлеглими, знають їх особисте життя. Відносини таких керівників і підлеглих довірливі, відрізняються активністю. Людина, стикаючись із труднощами, які вона не може самостійно подолати, радиться з керівником, їх спілкування грунтується на відвертості та довірі, що має добрий результат.

Автократичний стиль керівництва характеризується тим, що керівник одноосібно керує діяльністю підлеглих, не спирається на актив групи або команди. Погляди підлеглих він здебільшого не враховує, їх критичні зауваження викликають у нього заперечення. Вияви ініціативи найчастіше відкидаються.

Особисті погляди, точки зору співпрацівників не беруться до уваги, зверхнє спілкування обмежується тільки рамками суто ділових взаємин. Такі відносини часто обумовлюють конфліктні ситуації у формі прихованого протесту і незгоди, що рано чи пізно переростає у відкритий конфлікт.

Авторитарний стиль керівництва містить основні риси автократичного, хоч підлеглому все-таки надається певна свобода під час обговорення проблем, що виникають у житті і діяльності колективу.

Домінуючими за такого стилю керівництва є відносини, за яких підлеглі вступають на шлях маскування і прилаштовування. Вони виконують роль, бажану керівникові. Поводяться так, як він того бажає, що породжує нещирість і недовіру. Так виникає пристосовництво.

Мікроклімат у колективі насичується непорозумінням, емоційною напруженістю і певною мірою придушенням ініціативи. Недооцінюються почуття колективізму і самостійності, що є провідними якостями особистості. Прилаштування підлеглих до такого керівника змушує виробляти і вдаватися до всіляких прийомів "захисту" від одноосібної влади. Вони одягають усілякі маски, виконують ролі, які відповідають стилю керівництва. Стиль характеризується і тим, що керівник намагається якомога менше втручатися в соціально-психологічні процеси, що відбуваються в колективі і в самій діяльності.

Він практично усуває себе від виконання своїх функцій і обмежується здебільшого обов'язками адміністратора.

Непослідовний стиль керівництва являє собою суміш усіх попередніх стилів. Він дезорієнтує діяльність і спілкування з підлеглими. Керівник часто діє залежно від свого емоційного стану. У роботі і спілкуванні застосовує той чи інший стиль керівництва.

Безпосередньо спілкуючись із керівником, підлеглі не виявляють довіри до нього, а виконують певні "ролі", що ускладнює їх спільну діяльність, позбавляє їх змоги творчо і продуктивно удосконалювати свою фахову майстерність. Стиль керівництва роботою щодо фахового розвитку підлеглих складається під впливом суб'єктивних і об'єктивних чинників.

Суб'єктивні чинники - це, передусім, характерологічні якості особистості керівника: його темперамент і вольові якості, риси характеру і здатності, з одного боку, а з другого - загальна культура, рівень вимог, особливості самооцінки, критичність розуму, соціальні установки.

До об'єктивних чинників належать: стиль керівництва адміністрації, що накладає відбиток на діяльність керівника; характер взаємовідносин у колективі керівників; наявність упорядкованих місць для роботи, забезпеченість робочого місця достатньою кількістю офісного устаткування тощо. Проте обов'язковими психологічними умовами оптимального стилю керівництва і спілкування керівника і підлеглого є повага керівника до особистості підлеглого і висока вимогливість до нього, позитивний емоційний фон і творче ставлення до діяльності, наповненість її естетичним змістом, спрямованість у майбутнє.