Міжнародна торгівля та її регулювання в сучасних умовах, Закономірності розвитку міжнародної торгівлі. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Міжнародна торгівля та її регулювання в сучасних умовах

Закономірності розвитку міжнародної торгівлі.

Основною формою МЕВ на сучасному етапі є міжнародна торгівля. Дія закону інтернаціоналізації виробництва зумовлює процес інтернаціоналізації ринку, дію закову випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно із зростанням виробництва. Так, якщо за період 1913—1939 рр. ріст виробництва (43 %) випереджав зростання міжнародної торгівлі (19 %), то за період 1950—2000 рр. світова торгівля збільшилась у 18 разів, а світовий валовий продукт — лише у 5,5 рази. Можна дійти висновку, що в межах цього закону діють такі закономірності:

1. Випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами економічного, в тому числі науково-технічного прогресу міжнародної торгівлі. Так, якщо для двократного зростання обсягів торгівлі послугами потрібно менше восьми років, то для такого зростання міжнародної торгівлі потрібно приблизно 15 років. У 1970 р. обсяг експорту послуг досягав 80 млрд дол., в 2000 р. — приблизно 1,4 трлн дол., що становило майже 40 % усього світового експорту. Це зумовлено зростаючою роллю послуг у процесі розширеного відтворення (матеріального продукту, основної продуктивної сили, самих економічних відносин як на національному, так і на інтернаціональному рівні), значним зменшенням транспортних витрат (що збільшило мобільність виробників і споживачів послуг), посиленням ролі послуг при міжнародній торгівлі типовими товарами (послуги страхових компаній тощо) та іншими факторами.

2. Випереджаюче зростання темпів торгівлі готовими виробами порівняно з товарами паливно-сировинної групи, а в межах перших — машинами і устаткуванням. Так, у 50-ті роки XX ст. у загальному обсязі міжнародної торгівлі частки готових виробів і товарів паливно-сировинної групи розподілялися приблизно по 50 %. Наприкінці 90-х років частка готових виробів у світовій торгівлі зросла до 70 %, а частка товарів паливно-сировинної групи та продовольства знизилась до 30 %. Це зумовлено розширенням виробництва синтетичних та композитних матеріалів (що зменшує частку торгівлі сировиною), зростанням ефективності національного виробництва внаслідок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій.

3. Поступове зростання торгівлі призначеними для виробництва кінцевого продукту напівфабрикатами, окремими деталями, виробами. На цей процес вплинуло домінування одиничної форми міжнародного поділу праці (процес інтернаціоналізації одиничного поділу праці). Наприкінці 90-х років XX ст. понад 60% світової торгівлі машинами і устаткуванням припадало на комплектуючі деталі і вироби.

4. Збільшення у світовій торгівлі частки внутріфірмового обміну, яка наприкінці 90-х років становила 37 % усієї міжнародної торгівлі, а в 70-ті роки лише до 20 %. Це зумовлено насамперед зростанням чисельності та могутності ТНК, збільшенням кількості їх філіалів. Так, якщо на початку 60-х років налічувалось приблизно 3500 філіалів ТНК, то в 2001 р. — майже 690 тис. Крім того, ТНК все більше монополізують сферу послуг, що зумовлює зростання внутріфірмової торгівлі. У межах ТНК обмін все більше втрачає ознаки класичного обміну товарами, здійснюється поступовий підрив товарного виробництва.

б. Випереджаючі темпи зростання міжнародної торгівлі між розвинутими країнами (у загальному обсязі світової торгівлі їх частка становить до 70 %). Причиною цього є вищий ступінь міжнародного поділу праці, розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, розвиток інтеграційних процесів між ними. Частка слаборозвинутих країн у світовій торгівлі становить 22—24 %, а колишніх соціалістичних країн — 6—8 %.

6. Дія закону нерівномірності у сфері міжнародної торгівлі. На США, Японію і Німеччину, де проживає менше 10 % населення планети, припадає до 35 % міжнародної торгівлі, на вісім провідних капіталістичних країн — понад 65 % світового експорту послуг і понад 50 % їх імпорту, а на 4 країни (США, Великобританію, ФРГ і Францію) — до 46 % світового експорту пбслуг. Нерівномірність у сфері міжнародної торгівлі зумовлена нерівномірністю економічного розвитку, гігантською концентрацією економічного потенціалу у небагатьох країнах. В 1950 р. частка США у світовому експорті становила 3,8 %, у 2000 — 12,3 %; у 1953 частка 12 країн, що належать до ЄС, перевищила обсяг експорту США, а в 2000 р. частка 9 європейських країн із 20 найбільших експортерів становила вже 32,2 %.

7. Зростання в експорті розвинутих країн частки інтелектуальної та інформаційної продукції (в експорті окремих країн займає від 15 до 20 %). Передові позиції у торгівлі товарами, що ґрунтуються на електроніці, займає Японія, приблизно третина активного сальдо в торгівлі із США припадає на ці товари.

8. Посилення у сфері міжнародної торгівлі ролі державного та наддержавного регулювання.

9. Поступова лібералізація міжнародної торгівлі. Так, якщо в середині 50-х років XX ст. середня величина митних тарифів становила у розвинутих країнах до 33 %, то наприкінці 90-х років — менше 5 %.

Закономірності діють протягом великого проміжку часу (кілька десятиліть). Водночас на менших проміжках часу вони можуть ослаблюватися, загальмовуватися і навіть зупинятися внаслідок дії контртенденцій. Так, у 70— 80-ті роки XX ст. у сфері міжнародної торгівлі посилилась тенденція до нових форм протекціонізму.

Крім зазначених закономірностей, для міжнародної торгівлі властиві окремі особливості, насамперед певне посилення бартеризації зовнішньої торгівлі, на яку останнім часом припадає до 25 % світової торгівлі. Це явище зумовлене отриманням високого економічного ефекту обома партнерами. Важливою властивістю міжнародної торгівлі є поступове витіснення з неї середніх та дрібних підприємств, фірм, компаній.

Внаслідок дії названих закономірностей поступово зростає роль міжнародної торгівлі у національному відтворенні матеріального продукту, робочої сили, економічних відносин. Виявом цього є збільшення обсягів зовнішньої торгівлі щодо ВВП (обсягів внутрішнього виробництва). У найбільших країнах (США, Індії, Китаї та ін.) цей показник наприкінці 90-х років досягав від 20 до 80 %, у середніх за розмірами (ФРН, Франції, Великобританії та ін.) — до 60 %, а у малих країнах (Бельгії, Швейцарії та ін.) — понад 150 %. У середині 60-х років цей показник для великих країн становив лише 10— 15 %, для середніх розвинутих країн — до ЗО %, а в 2010 р. для першої категорії країн зросте до 35—40 %.

Додатково характеризує попередній показник величина зовнішньоторговельного обороту на душу населення. В Японії її показник в 1995 р. був понад 10 тис. дол., у ФРН — 11 тис, у Франції — майже 9 тис, у США — 4800 дол., у Росії — 977 дол., в Україні — 809 дол. (у 2002 р. він зріс до 900 дол., причому майже 70% експорту здійснюється за рахунок паливно-сировинної групи).

Зростання обсягів зовнішньоторговельного обороту, розширення його номенклатури за рахунок готових виробів і послуг сприятиме економії матеріальних, фінансових та інших ресурсів, позитивно впливатиме на поліпшення якості товарів і послуг, на розширення номенклатури споживчих благ, формуватиме новий фактор економічного зростання (для слаборозвинутих країн) і посилюватиме його для розвинутих держав.