Система національних рахунків, Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Система національних рахунків

Основи національного рахівництва започатковано ще у XVII ст. Досліджували це питання, вивчаючи національний доход, Ф. Кене, В. Петті, П. Буагільбер та інші. Але, незважаючи на їхні важливі висновки, національне рахівництво не використовувалося у господарській практиці. Зведені економічні показники вираховувалися поза системою господарських взаємозалеж-ностей. І лише у 30-ті роки XX ст. необхідність активної участі держави в управлінні економікою з метою пом'якшення наслідків світової економічної кризи стала очевидною. Першочерговим було завдання комплексного макро-економічного аналізу та прогнозування, яке можна вирішити з допомогою системи національних рахунків.

У Національному бюро економічних досліджень США, починаючи з 20-х років XX ст., під керівництвом С.-С. Кузнєца була проведена фундаментальна робота зі збору та аналізу інформації. У 30-ті роки в США на основі розробок цього вченого та інших досліджень було створено чітку систему інформації для рахунків національного доходу, використання якої давало змогу вивчати макроекономічнітренди.

Упродовж наступних десятиліть національні рахунки систематизували й інші економісти (Д. Дерксен, К. Грюзон, О. Аукруст, Дж. Хікс). Однак творцем сучасної системи національних рахунків вважають видатного англійського економіста Р.-Дж.-Н. Стоуна.

Стоун Річард-Джон-Ніколас (1913—1991) народився в м. Лондон. Навчався у Кембриджському університеті. З 1939 р. працював у Міністерстві військової економіки Великобританії, потім у Службі централізованої економічної інформації управління секретаріату Військового кабінету, у 1945 р. Стоун почав працювати деканом факультету прикладної економіки, у 1955 р. — професором Кембриджського університету. У 1957 р. захистив дисертацію.

Автор праць "Роль вимірів в економіці" (1951), "Підрахунок споживчих витрат і оцінка поведінки споживачів у Сполученому Королівстві за період з 1920 до 1938 р." (2 т., 1954 і 1966), "Система національних рахунків" (1968, спільно з А. Айденоф-фом), "Демографічний облік і побудова моделей" (1971), "До системи соціальної і демографічної статистики" (1975), "Метод затрати—випуск і національні рахунки" (1961) (опублікована російською мовою).

Один а основоположників системи національних рахунків, почесний доктор університетів Осло, Брюсселя, Женеви, Парижа і Брістоля. Лауреат Нобелівської премії (1984).

На відміну від ранніх спроб створення національних наукових систем (В. Петті та П. Буагільбер, XVII ст.; С-С Кузнєц і Дж.-Б. Кларк, XX ст.) Р.-Дж.-Н. Стоун уперше застосував на макрорівні бухгалтерський принцип подвійного запису. У його системі національні рахунки представлені в матричній формі, де кожний рахунок є рядком (доходи) і стовпцем (витрати) матриці. У так званих суспільних матрицях стандартні характеристики, зокрема національний продукт, споживання, торговий баланс та інші, згруповані у такий спосіб, забезпечують чітке уявлення про структуру економіки та процеси її функціонування.

Національні рахунки зведено у систему таблиць у формі бухгалтерських рахунків, які характеризують процес виробництва, розподілу і кінцевого використання сукупного суспільного продукту та національного доходу за рік. Як і в бухгалтерських рахунках, тут формуються баланси доходів і витрат різних господарських агентів, що беруть участь в економічній діяльності. У сукупності рахунки фіксують усі економічні операції з передання вартості в тій чи іншій формі від одного агента до іншого.

У книзі "Метод затрати—випуск і національні рахунки" і в інших публікаціях Стоун визначив джерела збільшення національного доходу, шляхи його розподілу, розміщення та використання у різних галузях економіки. Досліджуючи проблеми національного доходу, він передбачав, що зростання оподаткування у більшості країн має призвести до зменшення прибутковості виробництва, подібно до того, як підвищення податкових ставок спричиняє зниження загальної суми податків. Учений вважав, що це питання можна вирішити через порівняння рівня податків з обсягом національного доходу. Він наголошував, що точний підрахунок загальнонаціональних економічних величин не має нічого спільного з плановою економікою соціалістичного типу, оскільки такий підрахунок не залежить від характеру власності. Оперуючи американською версією обчислення національного доходу, яка вважала національний доход найзначущішою змінною величиною, він дійшов висновку, що у забезпеченні добробуту населення важливішим є збільшення обсягу національного доходу, ніж його розподіл, і що зміна обсягів національного доходу залежить від характеру економічної політики.

Стоун детально аналізував продовольче і непродовольче споживання, а також загальні витрати, і підраховував споживчі витрати з 1900 по 1955 рік щодо 10 основних товарних груп, вказуючи, що третина витрат припадає на продовольчі товари. Він переконував, що економічна політика, особливо у період активного втручання уряду в економічні відносини, вимагає більшого обсягу знань про функціонування економічної системи.

Новаторським було і включення ним у національні рахунки системи фінансових балансів (фінансові операції раніше до уваги не брали), побудова системи демографічних рахунків (надрукована в ООН у 1975). Р.-Дж.-Н. Стоун опублікував низку праць з питань політики заощаджень та вимірювання попиту на товари тривалого користування за теорією цінових індексів і методів визначення помилки вимірювання у системі національних рахунків.

На І Міжнародній конференції з методу затрати—випуск (Голландія, 1950) Стоун одним з перших запропонував включити таблиці затрат—випуску до системи національних рахунків і першим ввів фінансові операції до своєї системи і побудував систему фінансових балансів.

У 1947 р. статистичне бюро ООН оприлюднило доповідь "Вимірювання національного доходу і організація національного рахівництва". У 1953 р. група спеціалістів під керівництвом Стоуна розробила Систему національного рахівництва (СНР), що підсумовувала досвід у галузі складання національних рахунків розвинутими країнами. Вперше її надрукував статистичний відділ ООН у 1963 р., а натепер СНР прийнято в усьому світі.

Систему неодноразово переглядали. Зокрема, у 1968 р. її доповнили таблицями затрати—випуск, фінансовими рахунками; значне місце посіли рахунки інституційних секторів; почали розрізняти ринкове і неринкове виробництво тощо. Завдяки вдосконаленню методів СНР було створено сучасну Систему національного рахівництва ООН. У ній принципово новими методами можна вважати розподіл виробництва за галузями народного господарства та іншими виробниками, включення у СНР міжгалузевого балансу, детальніший облік фінансової сфери з виокремленням фінансових активів, введення балансів майна.

Розроблену для Великобританії модель національних рахунків Стоун використав при аналізі економік інших країн і створив стандартну систему національних рахунків за завданням Європейського економічного співтовариства і ООН ("Кількісні та цінові показники національних рахунків", 1956). Його система розрахунків національного доходу на основі нових показників у поєднанні з методом подвійної бухгалтерії (рівність між доходом і витратами, коли все вироблене має бути спожите, а все спожите — знову вироблене) стала відкриттям у макроекономічній теорії.

Р.-Дж.-Н. Стоун як консультант брав активну участь у розробленні міжнародних стандартних систем національних рахунків і демографічного обліку, прийнятих ООН та ОЕСР. Нині майже у всіх країнах збирають та обробляють інформацію для макроекономічного аналізу.

Стоунівський метод національних рахунків був поштовхом до побудови економічних моделей, а самі рахунки — основою для збирання відповідних статистичних даних і тестування їх послідовності. Завдяки розробленню та поширенню системи національних рахунків було забезпечено принципову можливість програмування й індикативного планування економіки.

Експериментальна економіка

Традиційна економічна теорія вважала аксіомою існування абстрактного "поїло economicus", який все знає, керується лише інтересами власної вигоди та приймає тільки раціональні рішення. Однак за останні 20 років така позиція була переосмислена, на що помітно вплинув американський учений В. Сміт — засновник експериментальної економіки як самостійного напряму досліджень.

Сміт Вернон народився в 1927 р. в м. Уічіто (США). Навчався у Каліфорнійському технологічному інституті, Канзаському університеті. У 1955 р. у Гарвардському університеті захистив докторську дисертацію, працював асистентом професора, а згодом професором в університеті Пед'ю, Браунському, Массачусетському, Арізонському університетах.

Був президентом Асоціації економічної науки, Західної економічної асоціації, Товариства громадського вибору і Асоціації підготовки кадрів для приватних підприємств. Член Національної академії наук США, Американських економетричного товариства та академії мистецтв і наук, почесний доктор університету Пед'ю. Лауреат Нобелівської премії (2002).

Економічна теорія всебічно розглядала рівноважну ціну, тобто таку, з якою погоджуються і продавці, і покупці. При цьому передбачається, що не купити і заощадити гроші покупець не може. В. Сміт організував експеримент з метою переконати покупців у тому, що певний товар можна купити дешевше, а продавців — у тому, що його можна продати дорожче (1956). Економічний експеримент, який Сміт готував більше року, тривав усього шість хвилин. Його метою було прослідкувати закономірності оптимального ціноутворення на прикладі гри. Схильний до соціалістичних поглядів В. Сміт намагався довести неефективність ринкового механізму. Вчений проводив експеримент на семінарі і залучив студентів як суб'єктів дослідження, у ході якого переконував їх у важливості уміння ставити себе на місце партнера по угоді. Експеримент довів абсолютну ефективність ринку. Дослідник обгрунтував положення, що навіть невелика кількість володіючих обмеженою інформацією суб'єктів швидко об'єднуються для створення конкурентної рівноваги.

Експеримент В. Сміта засвідчив, що велика кількість поінформованих економічних агентів не є необхідною передумовою ефективного ринку. До цього вважалося, що експериментування в економіці взагалі неможливе, оскільки може коштувати надто дорого для країни, де його проводять. Однак дослідник проводив лабораторні дослідження з групами людей, вивчаючи їх поведінку у простих ситуаціях: торгівля на аукціонах чи простих ринках.

Сміта особливо зацікавила аукціонна торгівля сировиною, правами на державні частоти, приватизація державної власності. В. Сміт досліджував два види аукціону: в одному претенденти подають свої заявки у заклеєних конвертах і переможець платить суму, яку запропонував сам. Це найпоширеніший вид аукціону, аналогічний звичному, коли покупці просто називають ціну і де перемагає той, хто назвав максимальну суму. Другий тип аукціону передбачає, що переможець платить не запропоновану ним суму, а ту, яку назвав конкурент, який виявився другим. Учений довів, що всупереч законам логіки продавець одержує більше грошей від аукціону другого типу, оскільки всі покупці підвищують ціну з надією виграти і заплатити менше грошей. У результаті — всі платять більше.

В. Сміт у 1974 р. передбачив виникнення нової мікроекономічної теорії, яка вивчатиме економічні основи організацій та інститутів, а це вимагатиме розроблення економічної теорії інформації та глибшого трактування технології здійснення трансакцій.

Наукові розробки В. Сміта сприяли визнанню сучасних експериментальних методів. Експерименти охоплювали економічну діяльність багатьох реальних установ. Сміт зі своїми колегами розробляли ринкову модель для функціонування фондової біржі в Арізоні і електронного ринку води в Каліфорнії. Його метод, зокрема, допоміг спрогнозувати на лабораторному рівні наслідки дерегулювання ринку електроенергії до реалізації його на практиці.

Було систематизовано використання методів лабораторних досліджень для вирішення політичних проблем; виявлені властивості конвергенції власності на різних ринках; експериментально досліджено таємні угоди, контроль цін та інші види втручань у ринок; вивчалися нові різновиди ринку, зокрема методи прийняття рішень щодо програм для громадського радіо. Всі ці дослідження було ініційовано відкриттями В. Сміта. Учений довів важливість наявності альтернативних ринкових інструментів, встановивши, наприклад, залежність очікуваного прибутку від обраного методу реалізації товару.

Протягом 50-ти років В. Сміт провів тисячі лабораторних експериментів з різними категоріями населення: від школярів до промислових магнатів та конгресменів. Результати експериментальних робіт публікуються кожного року, а кількість експериментальних лабораторій зростає у всьому світі. Міждисциплінарний центр експериментальних наук в університеті Джорджа Мейсона у Ферфаксі (ICES) (створений за ініціативою В. Сміта) слугує зразком для лабораторій подібного наукового спрямування.

Завдяки В. Сміту, а також А. Розу, Дж. Кагелу та іншим ученим експериментальна економіка остаточно оформилася як самостійна область економічних досліджень зі своїми методами, принципами і традиціями. Будучи економічною теорією, економічний експеримент слугує передусім для тестування конкретних моделей в теоретично недвозначних обставинах, а також для нагромадження нової інформації про характеристики відомих економічних інституцій. Багато передумов економічних моделей (досконала чи недосконала конкуренція, неповна інформація) можна відтворити в аудиторії або комп'ютерній локальній мережі. Економічний експеримент став загальноприйнятим, якщо не єдиним, способом перевірки найширшого класу поведінкових економічних теорій: від індивідуальної поведінки до теорії громадського вибору, від теорії ігор до теорії фінансових ринків.

Економіка добробуту (соціально-економічний аспект забезпеченості продовольством)

Великий вклад у розроблення теорії бідності, нерівності та пов'язаних з ними соціальних проблем зробив А.-К. Сен. Його трактування соціального аспекту забезпеченості продовольством сприяло з'ясуванню іноді невидимих причин, які зумовлюють погіршення рівня життя.

Сен Аматья-Кума народився у 1933 р. в м. Сантінікетані (Індія). Навчався у Президенс-коледжі м. Калькутти. У Кембриджському університеті в 1959 р. захистив докторську дисертацію.

У1956 р. викладав економіку у Джадавпурському університеті в Калькутті, працював професором економіки в Школі економіки при Делійському університеті, у Лондонській школі економіки, у 1977 р. — професором Оксфордського університету. У 1994 р. обраний президентом Американської економічної асоціації. З 1998 р. очолює коледж Трійці при Кембриджському університеті.

Автор книг "Вибір технік" (1960), "Розвиток економіки" (1960), "Колективний вибір і соціальний добробут" (1970), "В економічній нерівності" (1973), "Зайнятість, технологія і розвиток" (1975), "Бідність і голод" (1981), "Вибір. Добробут і вимір" (1982) і т. д.

Почесний іноземний член Американської академії мистецтв і наук, Лондонської школи економіки, член Британської королівської академії наук. Американського філософського товариства. Йому присвоєні почесні вчені ступені багатьох університетів.

А.-К. Сен вважає, що найважливішою передумовою належної реакції світової спільноти на голод є вироблення відповідного розуміння економіки продовольчої проблеми. Голод — не просто питання "продовольства і сільського господарства"; дослідження потребує ширше коло проблем, ніж традиційно належне до компетенції Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), зокрема:

1. Голод і економічна незалежність. А.-К. Сен стверджує, що недоїдання, голод і голодна смерть — наслідок функціонування всієї економіки, а не тільки виробництва продовольства та сільськогосподарської діяльності. Основної уваги потребують взаємозалежності, що зумовлюють виникнення голоду у су* чесному світі. Так, людину може приректи на голодну смерть безробіття у поєднанні з відсутністю системи соціального забезпечення (зокрема, страхування від безробіття), навіть коли економіка загалом забезпечена максимальною кількістю продуктів харчування (наприклад, голод у Бангладеш у 1974).

2. Перший крок: продовольча безпека і право на отримання продовольства. Приреченість людини на голод залежить, на думку Сена, від її "права на продовольство" (обсяг продовольства, який вона може придбати, яким вона може володіти та користуватися), а не від загальної наявності продовольчих товарів у країні чи в регіоні. Але це лише один з багатьох факторів впливу. Неможливо досягти продовольчої забезпеченості, просто гарантуючи виробництво та поставку відповідних товарів. Насправді виробництва достатнього обсягу продовольства недостатньо для продовольчого забезпечення, але цього і не треба. Країна може закуповувати продовольство за кордоном, якщо в неї є кошти (наприклад, від промислового виробництва).

3. Розподіл продовольства серед населевня. Державна політика може передбачати певний розподіл обов'язків між державною підтримкою у формуванні доходів і створенні зайнятості, з одного боку, та діяльністю приватних ринків продовольства і праці — з іншого (держава є лише одним із факторів, але не єдиним і не головним).

4. Другий крок: від продовольчого забезпечення — до забезпечення повноцінності харчування, яка залежить від багатьох умов, включаючи стан єні* деміології та здоров'я. Епідеміологічні умови і можливості державної охорони здоров'я мають важливе значення для ліквідації голоду в сучасному світі. Сен зазначав, що і за умов масового голоду більшість смертельних випадків спричинена звичайними хворобами, а рівень смертності від голоду можна помітно знизити, запобігаючи розповсюдженню інфекційних захворювань.

Для того щоб покінчити з голодом у сучасному світі, необхідна інтеграція ФАО із суміжними сферами, зокрема, тими, якими займаються Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я, Конференція ООН з торгівлі й розвитку та інші міжнародні організації. Вчений визнає, що тут виникає проблема розподілу "території" між різними міжнародними організаціями, однак наводить переконливі докази на користь того, що ФАО покликана сприймати себе як основну рушійну силу у вирішенні цієї проблеми, а не як організацію, що діє поодинці.

5. Виробництво продовольства та регіональний розподіл. Оскільки виробництво продовольства — один із основних факторів, що зумовлює право всіх людей на продовольче забезпечення і його реалізацію, то це може стати істотним позитивним вкладом у вирішення завдання ліквідувати голод.

Своєрідно коментує Сен твердження, що світовому виробництву продовольства натепер загрожує відставання від темпів зростання населення, тому йому необхідна пріоритетна увага. Досліджуючи індекси виробництва продовольчих товарів на душу населення у світі загалом, а також за деякими важливими регіонами у вигляді середніх показників, узятих за три роки (з тим, щоб уникнути викривлень, зумовлених річними коливаннями; причому ці показники за 1979—1981 рр. взяті як базові (100); значення індексів дано до 1993—1995 рр.), вчений відзначає зростання світового виробництва продовольчих товарів на душу населення, причому найбільший приріст припадає на найбільш густозаселені території третього світу (особливо Китай, Індію та іншу частину Азії). Разом з тим в Африці виробництво продовольства впало, і хоча це зниження не більше, ніж у Північній та Центральній Америці, переважання бідності в Африці зумовлює загалом гіршу ситуацію в цій країні.

в. Зниження цін на продовольство й економічні стимули. Виробництво продовольства зросло, вважає А.-К. Сен, всупереч тенденції різкого падіння світових цін на продовольчі продукти. Це свідчить про зниження економічних стимулів у багатьох сферах комерційного виробництва значної кількості продовольчих товарів у всьому світі, в тому числі у Швнічній Америці. Найбільший приріст відбувається у регіонах, де внутрішні ринки продовольства відносно ізольовані від світових (наприклад, у Китаї та Індії). Якщо справді протягом кількох років знову піднялися світові ціни на продовольчі товари, то цей приріст набагато нижчий, ніж стрімке довготривале падіння.

Міжнародний інститут з досліджень продовольчої політики прогнозує, що з 1990 по 2020 рік можуть істотно впасти реальні світові ціни на продовольство. Зокрема, на пшеницю приблизно на 15 %, рис — 22, кукурудзу — 23 і фуражне зерно — 25 %. Незалежно від того, падатимуть чи ні реальні ціни на продовольство, наявний дестимулюючий ефект, який уже зумовлював зниження світових цін на продовольство. Показово, що світове виробництво продовольства продовжувало збільшуватися, випереджуючи зростання народонаселення.

Натепер світовому виробництву продовольства властиві відсутність попиту і падіння цін, що, у свою чергу* відображає злидні деяких найбідніших категорій населення. Різноманітні технічні дослідження можуть забезпечити швидке нарощування виробництва продовольства на душу населення (якщо зросте попит). Однак уповільнення зростання населення все одно є нагальною необхідністю. Проблемою є не тільки можливість адекватного збільшення виробництва продовольства, перенаселення планети спричиняє безліч інших проблем. Загалом, на погляд А.-К. Сена, породжений відставанням темпів виробництва продовольства від зростання народонаселення песимізм є перебільшеним.

7. Політична економія африканських країн і системні збої. Економічна криза в Африці пов'язана з виробництвом і економічним зростанням загалом, а не тільки з виробництвом продовольства. Криза лише на перший погляд зумовлена проблемою виробництва продовольства, тому що країни цього континенту все ще надто орієнтовані на виробництво продовольчих товарів. Африканська криза закорінена у війнах, політичній нестабільності та економічній невизначеності, які необхідно ліквідувати.

Здійснення таких економічних і соціальних змін на практиці потребує подолання військового та громадянського протистояння, розширення демократичного управління, а також ринкових інституцій. При цьому соціальна політика повинна охоплювати вдосконалення системи охорони здоров'я, установ з планування сім'ї, забезпечення базової освіти (особливо для жінок) і соціального забезпечення. Все це безпосередньо або опосередковано сприяє досягненню продовольчої безпеки, економічній могутності.

8. Різні форми економічної взаємозалежності. Для вирішення проблеми голоду важливо сформувати відповідне уявлення як про процес придбання продуктів харчування, так і про сам процес харчування, задіявши і ринковий механізм, і державне регулювання. Мають значення і місцеві фактори (нерівність у розподілі продовольства та медичного обслуговування в межах сім'ї), і глобальні (внутрішня та міжнародна торгівля і товарообмін). Необхідно враховувати також економіку купівлі-продажу і політику примусу конкретного уряду до прийняття заходів підтримки замість введення непродуктивних обмежень.

Основними формами взаємозалежності, на думку А.-К. Сена, є такі:

— між доходами і витратами — фундаментальна форма взаємозалежності при осмисленні проблеми нестачі продовольства. Вчений вважає, що голод — це передусім проблема загальної бідності та нестачі продовольства, відсутності відповідної системи охорони здоров'я та соціального захисту, а не просто недостатнього виробництва продовольства;

— між різними секторами економіки. Люди можуть купувати продукти харчування через торгівлю та обмінні операції. Особливо важливо звернути увагу на процес обміну робочої сили на товари (що забезпечується можливостями зайнятості та реальною зарплатою) і на пропорцію між непродовольчими і продовольчими товарами (в силу загальних економічних умов виробництва і торгівлі);

— між різними країнами. Продовольчі товари купують і продають на світових ринках, а самозабезпечення продовольством — не єдина і не завжди найекономніша гарантія забезпечення ним усіх громадян країни. В умовах облоги не можна розраховувати на імпорт продовольства, "блокадна психологія" може стати психологічно відволікаючим, але економічно нерозумним за змістом фактором;

— між макростабільністю і продовольчою стабільністю. Попередження стрімкої та нерівномірної інфляції — важлива частина політики, спрямована на досягнення продовольчого забезпечення, яку слід доповнювати прагненням уникати високого рівня безробіття;

— між економічними можливостями і рівністю у процесі розподілу. Нерівність у процесі розподілу продовольства в сім'ї можна зменшити шляхом розширення прав жінок та зниження тендерної нерівності. Досягненню цього сприяє забезпечення жіночої зайнятості, наділення майновими правами, навчання жінок. Співвідношення економічних можливостей і співучасть у споживанні продовольчих товарів відноситься також до різних класів та регіонів світу;

— між наділенням жінок правами і зниженням народжуваності. Темпи народжуваності можуть різко уповільнитися за умови наділення молодих жінок ширшими правами у сім'ї (де вони є інколи найбільш пригніченими членами родини), адже життя саме молодих жінок найбільш обмежене і обтяже-не частим дітонародженням та доглядом за дітьми. Наділення молодих жінок правами передбачає можливість планування сім'ї, поліпшення економічного та соціального стану жінок загалом, що регулюється такими факторами, як трудова зайнятість і економічні права жінок, жіноча освіта, залучення жінок у соціальне та політичне життя;

— між політичними стимулами і державною політикою. Сен наголошує, що загрози голоду немає в демократичних країнах, де існує відносна свобода преси і активно діють опозиційні партії (навіть у дуже бідних країнах). Вибори і можливості публічної політики забезпечують покарання за настання голоду тих, хто стоїть біля керма влади. Навіть на систему охорони здоров'я суттєво впливає політична ситуація. З іншого боку, сюди можуть також втручатися воєнна і сектантська форми правління;

— між війнами і економічним зубожінням. Війни руйнують виробничі потужності, різко скорочують стимули для інвестування та забезпечення економічного зростання. Породжена війною інфляція також порушує права тих, хто не може витримати заданих темпів розвитку.

Абстрагування від глибоких форм взаємозалежностей, що впливають на економічні та соціальні біди і фізичне недоїдання, обмеження проблемою продовольства не може забезпечити мети — усунення хронічного голоду в сучасному світі.

Значним є внесок А.-К. Сена у визначення індексів бідності та добробуту. Побудова таких індексів — важлива сфера теорії громадського вибору, оскільки індекси нерівності тісно пов'язані з функціями добробуту. Нобелівською премією учений нагороджений за вклад в економічний аналіз благополуччя населення. "На початку третього тисячоліття приблизно 1,2 млрд землян — кожний п'ятий житель планети — животіє у бідності" (щорічник "Харчування у світі", м. Берлін). У списку найнеблагополучніших країн лідирує Афганістан, найбіднішими визнані африканські держави Еритрея, Нігер, Мозамбік, Демократична Республіка Конго і Чад. У цих країнах зареєстрований і найвищий рівень смертності серед дітей віком до п'яти років. Голод панує передусім у тих країнах, де відбувалися чи йдуть воєнні дії. Тому запропоновані А.-К. Сеном форми взаємозалежностей особливо значущі і людству, правильно оцінивши їх, слід згуртуватися у прагненні подолати варварські явища.

Зміни, що відбулися в ринковій системі, світовому господарстві, політиці, соціальних відносинах і в самій економічній науці, наближають її до нової парадигми — переходу від абстрактно-теоретичної економіки початку XX століття до практичної теорії початку третього тисячоліття. Масштабний економічний експеримент відбувається ось уже 35 років: протягом цього часу відзначаються Нобелівською премією кращі досягнення економістів світу. Отже, якщо період з 1946 до 1971 року отримав назву "доба Кейнса", то можна стверджувати, що у 80-хроках XX ст. настала "Нобелівська епоха" в економіці.