"Світ як природа" і "світ як історія", Систематика й фізіогноміка, Культури як предмет морфології, Філософія історії Бібліотека українських підручників

4.2.3.5. "Світ як природа" і "світ як історія"

Відповідно до такого підходу Шпенглер і розглядає історичний процес. Він принципово розрізняє "світ як природу" і "світ як історію". Світ як природа — це світ сталого, завершеного, світ мертвих форм. Світ як історія — це світ динамічний, світ становлення, світ форм живих.

Природа, за словами Шпенглера, — це гештальт, в рамках якого людина високих культур надає єдності та значення безпосереднім враженням від своїх почуттів. Історія ж — гештальт, виходячи з якого, фантазія людини прагне осягнути живе буття світу стосовно власного життя і тим самим інтенсифікувати його дійсність58.

4.2.3.6. Логіка механічна та логіка органічна. Відповідно різними є й засоби осягнення кожного з цих світів. Засоби для пізнання мертвих форм — це наука, методи і принципи традиційної науки. Уособленням таких методів є математичний закон, а метою їх застосування — розкриття залежностей каузальності, тобто причинності. Засоби осягнення світу як історії — вживання, споглядання, порівняння, симпатичне співпереживання, точна чуттєва фантазія59.

Якщо адекватна характеристика світу як неживої природи, світу як механізму — закон, то адекватна форма відображення світу як організму, світу як історії — гештальт, цілісний образ. При вивченні світу як історії традиційна, формальна, механічна логіка виявляється недостатньою. Тут, підкреслював Шпенглер, потрібна принципово інша, органічна логіка. Остання, на відміну від традиційної науки і традиційної логіки, спрямована не на розкриття каузального зв'язку, а на виявлення долі живих форм світу як історії.

4.2.3.7. Систематика й фізіогноміка

Отже, і природа, і історія тлумачаться Шпенглером як можливості впорядкування кожною людиною навколишньої дійсності у певну картину світу. Інакше кажучи — і природа, і історія у Шпенглера розглядаються не як незалежні від людини, а як певний погляд на світ, як ціле. Однак у кожному разі — під своїм кутом.

Дійсність, світ постає як природа, оскільки акцентується підпорядкованість усякого становлення сталому, і як історія, — якщо стале підпорядковується при розгляді становленню. У першому випадку світ критично осмислюється за своїм відчуттєво-чуттєвим складом — це світи Парменіда й Декарта, Ньютона й Канта. У другому — історія споглядається у своєму відпам'ятованому гештальті — це світи Платона, Рембранта, Гете, Бетховена60.

Відповідно до своєрідності кожного з цих світів та їх форм модифікується і морфологія, тобто галузь знань про ці форми. Морфологію механічного й протяжного, науку, що відкриває та систематизує закони природи і каузальні відносини, Шпенглер називає систематикою. Морфологію ж органічного, тобто історії та життя, всього того, що несе в собі спрямованість і долю, він називає фізіогномікою. Шпенглер вважав, що систематичний спосіб розгляду світу протягом минулого століття досяг на Заході своєї вершини і перейшов її. І, навпаки, для фізіогномічного способу великі часи лише настають. Вів припускав, що років через сто усі науки, ще можливі на цьому грунті, стануть фрагментами єдиної колосальної фізіогноміки всього людського. Цю колосальну фізіогноміку він і означає як морфологію світової історії.

4.2.3.8. Культури як предмет морфології

Що ж вивчає морфологія як учення про форми світової історії? Що являють собою ці форми?

Такими живими формами, або великими індивідами світової історії, Шпенглер вважав, однак, не цивілізації, а культури. На його думку, трактування історії як єдиного, лінеарного, поступального процесу є неспроможним. У "людства", як писав він, немає ніякої мети, ніякої ідеї, і ніякого плану, як немає мети у біологічного виду метеликів чи орхідей. Людство, на його думку, — це зоологічне поняття, або порожнє слово. І лише усунувши цей фантом, ми отримуємо можливість побачити те, що історія — не що інше, як вражаюче розмаїття живих історичних форм, або потужних і цілісних відносно замкнених культур. Ці культури, за Шпенглером, є живими істотами вищого рангу, що існують з піднесеною безцільністю, як квіти в полі61.