Позичковий капітал і позичковий відсоток, Позичковий капітал та особливості його розвитку. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Позичковий капітал і позичковий відсоток

Позичковий капітал та особливості його розвитку.

Як форма промислового капіталу виокремлюється позичковий капітал, що також є формою руху банківського капіталу, органічно пов'язаного з кредитом.

Кредит (лат. creditum — позичка, борг) — позичка у грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк з виплатою відсотка, в процесі руху якої між кредитором і позичальником виникають відносини економічної власності (привласнення).

Виник кредит у період розпаду первіснообщинного ладу на основі становлення товарно-грошових відносин і майнової диференціації общини. З погляду об'єктів власності кредит початково надавався у речовій формі (у вигляді зерна, худоби та ін.), пізніше — у грошовій. У рабовласницькому і феодальному суспільствах кредит з позицій суб'єктів економічної власності набув форми лихварської позички, а кредиторами (лихварями) виступали насамперед купці, відкупщики податків і храми. Вони надавали позички рабовласникам під великі відсотки, а також дрібним виробникам (селянам і ремісникам), за несплату яким загрожувало боргове рабство. Відсоток був при цьому формою економічної реалізації лихварського капіталу.

За феодалізму кредиторами-лихварями були купці, церкви і монастирі, а в селах — ще й багаті селяни. Вони надавали позички дрібним виробникам, феодальній знаті (королям, дворянам). Ставки за кредитами були високі — сягали 100 і навіть 160 %, що сприяло процесу первісного нагромадження капіталу, зокрема, прискорювало перетворення частини селян і ремісників на найманих робітників, активізувало руйнування феодальної економічної системи, відносин феодальної власності. Кредит виражав певну сукупність відносин економічної власності між різними класами і соціальними верствами, а частково всередині них.

У період первісного нагромадження капіталу торгова і промислова буржуазія боролася з лихварством, оскільки виплата високих відсотків поглинала більшу частину їх прибутків. У невеликих розмірах лихварський капітал існує і нині (наприклад, ломбардні позички). Відносини економічної власності виникали і за такого виду кредитування, як продаж товарів у кредит з відстрочкою платежів.

За капіталізму кредит є рухом позичкового капіталу, тобто грошового капіталу (грошової позички), який власник (кредитор) надає іншим особам у кредит за заздалегідь обумовлену плату (відсоток) за умов повернення у певний строк. Суб'єктами економічної власності у цьому процесі виступають торговельні і промислові капіталісти, держава, різні верстви населення, фінансові інститути (комерційні банки, страхові компанії та ін.) тощо. Якщо за лихварського кредитування надана позичка була капіталом лише для кредитора, то за капіталізму — стає капіталом і для кредитора, і для позичальника. Рушійною силою відносин економічної власності між позичальниками і кредиторами є привласнення відсотка. Ця мета спонукає власників тимчасово вільних коштів або особливого товару (позичкового капіталу) тимчасово відчужувати ці кошти як товар. Тому відсоток за кредит є ціною позичкового капіталу. Його величина не повинна перевищувати норму підприємницького прибутку. В іншому разі брати в позичку гроші функціонуючому капіталісту немає економічного сенсу.

Основними джерелами формування позичкових капіталів є:

1) грошові капітали, що тимчасово звільняються у процесі кругообігу промислового і торговельного капіталів, нагромаджені у формі амортизаційних відрахувань, частини оборотного капіталу (внаслідок незбігу часу продажу товарів і купівлі предметів праці — сировини, палива, матеріалів), тимчасово вільних коштів для виплати заробітної плати і призначеної для капіталізації додаткової вартості (внаслідок поступового нагромадження необхідної величини для купівлі нових машин, устаткування, будівництва складів тощо);

2) особисті грошові доходи і заощадження різних класів, соціальних верств і груп: класу капіталістів (рантьє, вищих менеджерів та чиновників державного апарату, землевласників, осіб вільних професій, генералітету, духовенства та ін. ), заощадження найманих працівників;

8) грошові нагромадження держави, зумовлені процесами одержавлення економіки і насамперед національного доходу.

Сумнівною є можливість функціонування як грошового капіталу невеликих сум заощаджень найманих працівників, менших за обсяги початкового капіталу, тобто мінімального розміру грошей для того, щоб розпочати підприємницьку діяльність (у США в середині 90-х років XX ст. така сума становила приблизно 20 тис. дол., а в Канаді — 12,5 тис. дол.). Проте такі заощадження, зливаючись із кредитом на вкладах у банківських установах або в акціонерних компаніях, набувають нової якості — перетворюються на колективний, або асоційований, позичковий капітал. Отже, кредитні установи перетворюють акумульовані грошові кошти на позичковий капітал, який набуває таких форм:

1. Капітал-власність, який передається його власником (позичковим капіталістом) у тимчасове користування функціонуючому капіталісту (підприємцю) і перетворюється на капітал-функцію. Економічною реалізацією цієї власності є отримання позичковим капіталістом відсотка. Отже, з виникненням позичкового капіталу відбулось роздвоєння капіталу на капітал-власність і капітал-функцію, кожен з яких розвивається як відповідно до спільних для всіх форм капіталу економічних законів, так і лише притаманних їм.

2. Своєрідний товар, тобто товар, де предметом купівлі і продажу слугує капітал. Суспільно-економічна характеристика капіталу як відносин економічної власності (а, отже, експлуатації) між найманими працівниками і власниками капіталу не відтворює ситуацію, коли позичковий капіталіст (як власник) віддає певну суму капіталу у кредит функціонуючому капіталісту, оскільки вони обидва є власниками. Між ними виникають відносини конкурентної боротьби за частку додаткової вартості у формі відсотка і відносини економічної власності з приводу привласнення цієї частки прибутку. Ці відносини можуть набувати ознак експлуатації у тому разі, коли позичковий капіталіст за певних обставин нав'язує надмірну плату за свій товар, зокрема тоді, коли розмір відсотка (точніше його норма) є вищою за норму підприємницького прибутку. За такого перевищення об'єктом експлуатації з боку позичкового капіталіста стає промисловий або торговельний капіталіст, який, у свою чергу, експлуатує найманих працівників. Про появу відносин експлуатації між різними верствами капіталістів свідчить боротьба торговельної і промислової буржуазії проти лихварства в період первісного нагромадження капіталу.

Джерелом відсотка є насамперед створена у сфері безпосереднього виробництва найманими працівниками частка додаткової вартості, праця (організаторська, управлінська та ін.) підприємців, менеджерів різного рівня; відповідні види праці позичкових капіталістів, найманих банківських працівників, особливо за сучасних умов, коли гігантські банківські установи надають понад 300 видів послуг населенню, торговельним, промисловим фірмам та ін.

На попередніх етапах розвитку капіталістичного суспільства, коли банки були лише простими посередниками у платежах, позичкові капіталісти і наймані банківські працівники своєю працею також створювали частку додаткової вартості (у формі прибутку), оскільки за допомогою кредиту вони організовують рух нових масивів капіталу, прискорюють рух існуючих форм капіталу, що сприяє розширеному відтворенню сукупного капіталу і формує нове джерело додаткової вартості. Рух позичкового капіталу мусить здійснюватися відповідно до реальних потреб суспільного відтворення, законів грошового обігу.

Повніше деякі продуктивні властивості кредиту, а отже, і риси позичкових капіталістів, найманих працівників банківських установ розкриваються у виконуваних кредитом функціях.

3. Специфічна форма відчуження: як особливий товар він рухається в односторонньому порядку від кредитора до позичальника, а потім (у процесі погашення кредиту) — від позичальника знову до кредитора, але вже разом зі сплатою відсотка. Звичайний товар та його грошовий еквівалент здійснює двосторонній рух: товар надходить від продавця до покупця, а відповідна грошова сума — від покупця до продавця.

4. Поверхова (фетишистська) форма позичкового капіталу. Рух позичкового капіталу на поверховий погляд набуває форми Г — Г1, тоді як промисловий капітал проходить три функціональних форми кругообігу — грошову, продуктивну і товарну (Г — Т...В...Т1...Г1). У цьому разі позичковий капітал є найбільш фетишистською формою капіталу, оскільки виникає ілюзія, що гроші самі породжують ще більші гроші. Реальний обіг позичкового капіталу відбувається у двох або трьох функціональних формах: у двох (грошовій і товарній) — якщо кредит надається торговому капіталістові, у трьох — якщо функціонуючому. Поверхова форма позичкового капіталу створює також ілюзію його збігання з грошима. Насправді гроші є лише речовим змістом позичнового капіталу. Якщо розглядати їх у контексті виконуваних функцій, то певне збігання грошей з позичковим капіталом має місце при виконанні грошима лише функції платежу. Кількісні розбіжності між цими категоріями полягають у тому, що у разі виконання грошима функції засобу платежу сума позичкових капіталів значно перевищує відповідну суму грошей (у функції засобу платежу), оскільки одна грошова одиниця може бути речовим носієм позичкового капіталу багаторазово.

Централізація банками тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх перетворення на позичковий капітал здійснюються на ринку позичкових капіталів, де інструментами є векселі, цінні папери, депозитні сертифікати, банківські акцепти.

Позичковий ринок — сукупність відносин економічної власності з приводу купівлі-продажу грошового капіталу через посередництво фінансово-кредитних установ і фондової біржі відповідно до законів попиту і пропозиції, конкурентної боротьби.

Складовими цього ринку є грошовий ринок (короткострокові кредити до 1 року, що обслуговують рух оборотного капіталу) і власне ринок капіталів (середньо- і довгострокові кредити), які обслуговують рух основного капіталу.

Ринок капіталів поділяють на іпотечний ринок, де кредит надають під заставу нерухомості, і фінансовий, на якому оперують цінними паперами. Грошовий ринок і ринок капіталів відрізняються рівнем відсоткових ставок, терміном проведення кредитних операцій, інструментами здійснення купівлі-продажу, обсягами здійснюваних операцій та ін. Водночас між цими ринками здійснюється безперервне переливання капіталів: короткострокові кредити перетворюються на середньострокові і довгострокові за наявності гарантій з боку банків і держави.

Залежно від сфери охоплення ринок позичкових капіталів поділяють на національний, міжнародний (або іноземний) і світовий. Найбільшою різноманітністю форм, методів та інструментів проведення операцій відзначається національний ринок.

У структурі конкретних джерел нагромадження позичкового капіталу найважливішу роль відіграють: 1) амортизаційні відрахування, які зберігаються на банківських рахунках; 2) частина нерозподіленого прибутку, що нагромаджується для розширення виробництва; 3) нагромадження позичкового капіталу в кредитній системі, тобто зростання власного капіталу і резервів банків; 4) капітали пенсійних фондів, які перебувають у довірчому управлінні банків, страхових компаній та інших кредитних інститутів.

Основними формами усуспільнення позичкового капіталу та особливостями його розвитку у розвинутих країнах є: 1) централізація кредиту у наймогутніших банках, монополізація ними кредитно-розрахункових операцій з промисловістю, торгівлею, державою, населенням; 2) укрупнення кредиту; 3) централізація грошових заощаджень і доходів різних класів, соціальних верств і груп; 4) збільшення доходів останніх; 5) зростаюче кредитування держави і збільшення виплат за відсотками по державному боргу; 6) активізація міжнародного обігу позичкового капіталу, зростання обсягів міжнародних кредитів; 7) посилення ролі міжнародних фінансово-кредитних організацій у кредитуванні держав.