Віддзеркалення від світу речей., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Віддзеркалення від світу речей.

Про абсурдність людського буття, замкненого в речовому світі, здавна пишуть філософи й поети. "Мандрівний" філософ Григорій Сковорода, за заповітом котрого на його могилі було зроблено напис "Світ ловив мене, але не впіймав", уважав ненаситний потяг до речового світу болотом. Прагнучи до будь-яких предметів, людина ніколи не насичується.

Поглинаючись предметним буттям, душа залишається спраглою. "Безглуздою є нескінченність предметного світу, абсурдним — потяг до його багатства, яке не дає завершеного вдоволення. Він і сам не має істинної завершеності, вимагає від людини нескінченно переступати якусь межу, долати нові відрізки простору й часу, оволодівати новими предметами. Жадоба набуття предметів поглиблює абсурдність людського існування, замкненість у речовому світі, втрачаються можливості вирватися з нього.

Око, що бачить тільки плоть, — це темне око. Стражденна людина мусить усвідомлювати неправду плоті. Сирени захоплюють людину своїм принадним співом, і вона наштовхується "на камінь спотикання й падіння" (В.А. Роменець).

Класичною вже можна вважати працю відомого сучасного вченого Е.Фромма "Мати чи бути?", проблематика якої перегукується з книжками Г.Марселя "Бути й мати" та Б.Штеєліна "Володіння і буття" і спрямована на аналіз двох головних способів існування людини. Різниця між буттям та володінням, як і різниця між любов'ю до життя і любов'ю до смерті, являє собою докорінну проблему людського існування. Цс два шляхи життя, що зумовлюють специфіку вчинкової активності, типи характерів, індивідуальні відмінності.

Можливості самобачення визначаються полярними тенденціями — мати чи бути. Настанова на володіння — це обов'язково бачення своїх минулих успіхів, підтримка впевненості в собі з метою досягнення влади над оточенням, задоволення від безпеки. Настанова на буття передбачає безпосередню реакцію на кожну конкретну ситуацію, почуття любові до ближніх, незалежність, свободу, бажання єднання з іншими. Орієнтуючись на володіння, людина прив'язана до того, що було нагромаджено в минулому: до грошей, землі, слави, статусу, дітей, спогадів. Буття існує тут і зараз, сьогодні, і кожний його прояв — це творчий акт осягання буття і себе у ньому. Переживання любові, радості, істини відбувається не в часі, а тут і зараз, вічно, позачасно.

Бачення себе виявляється неможливим, якщо людина не хоче чи не вміє бачити довкілля, радіти буттю як такому, буттю тварин і рослин, річок і криниць, затишних хуторців і метушливих великих міст. Звернення до себе — це водночас і життя у безпосередньому злитті зі світом речей і живих істот, це внутрішнє зіткнення власного руху з рухом буття назустріч.

Як слушно зауважує видатний іспанський мораліст і філософ Б.Грасіан (XVII ст.), на відміну від тварин, кожна з яких перебуває в одному місці, в одній стихії, людині для її духовного розвитку потрібен увесь світ. Люди здебільшого втратили здатність дивуватися світу, вони ніби не бачать нічого нового, не замислюються над тим, що вони бачать. Буденність з її звичками заважає пізнанню і самопізнанню. Людині слід подивитись на світ так, ніби вона бачить його вперше, вдивитись у його чудеса, вразитись його досконалістю, насолодитись усім сущим, замилуватись неповторним театром світобудови.

Переважна орієнтація на зовнішню реальність із метою володіння, господарювання, панування, розпорошення себе в гонитві за речами заважає пильному погляду всередину себе, не дає можливості наблизитись до самобачення. У той самий час відсторонення, відсовування від навколишньої дійсності, небажання чи невміння бачити її красу, її самодостатність, завершеність, істинність теж перешкоджає баченню себе, своєї окремішності, своїх меж, свого прагнення до злиття із всесвітом.

Усі знання про природу зовнішню потрібні людині для пізнання її власної природи, її життєвого призначення, індивідуального самовизначення, на думку колишнього ректора Київської братської школи К.Саковича. Зовнішній світ і заважає заглибленню у свою сутність, і сприяє цьому залежно від ставлення до нього. Якщо ми не використовуємо, а приймаємо з подивом і вдячністю, із спокійною довірою і терпінням усе, що нас оточує, ми навчаємось таким же чином ставитися до самих себе.