Шляхи зниження собівартості продукції. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Шляхи зниження собівартості продукції.

Зниження собівартості продукції вигідне як для кожного підприємства, окремого його підрозділу, так і для суспільства. Низька собівартість забезпечує підприємству привласнення додаткового продукту, розміри якого залежать від обсягів зниження індивідуальної собівартості порівняно з суспільною.

Низька собівартість продукції в масштабах суспільства підвищує конкурентоспроможність національної економіки на світовому ринку, механізм ціноутворення якого схожий на механізм ціноутворення всередині окремої країни. Різниця полягає насамперед у тому, що на світовому ринку функціонують не окремі підприємства, а окремі країни, національні компанії та фірми. Зниження собівартості продукції більшістю підприємств країни, особливо в галузях, які виготовляють товари масового споживання, забезпечує передумови для зменшення цін на ці товари, а отже, для підвищення добробуту народу, а також означає економію матеріальних, людських, фінансових та інших ресурсів, які суспільство може використати для виготовлення нових товарів і задоволення нових суспільних потреб. Таке зниження досягається шляхом скорочення витрат на кожний елемент її структури (за елементами витрат і статтями калькуляції), а також постійних і змінних (а в їх поєднанні — сукупних), внутрішніх і зовнішніх (частково) витрат.

Скорочення пов'язаних з використанням засобів праці витрат можливе завдяки: зменшенню амортизаційних відрахувань шляхом інтенсивного використання машин, устаткування; підвищенню коефіцієнта змінності техніки; поліпшенню якості існуючих типів машин, устаткування та впровадженню принципово нової техніки; зменшенню частки пасивних фондів у загальній вартості основних фондів і відповідного збільшення їх активної частини; виготовленню дешевої техніки в результаті підвищення продуктивності праці у галузях групи "А" та ін. Особливо актуальним для України є впровадження принципово нових видів техніки і технологій, оскільки моральне зношування основних фондів у народному господарстві країни досягає 95 %. Проте за катастрофічно низького рівня капіталовкладень в економіку продовжують впроваджуватися переважно застарілі зразки техніки. Так, у 1994 р. з 687 створених нових видів машин та устаткування тільки 1 % перевищував рівень кращих вітчизняних і зарубіжних аналогів. У 2001 р. приватні підприємства використали лише 8 винаходи, не запровадили жодної корисної моделі та промислового зразка. Зниження пов'язаних з використанням предметів праці витрат (сировини, електроенергії, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів та ін.) має надзвичайно велике народногосподарське значення, оскільки питома вага матеріальних витрат у загальній собівартості промислової продукції становить у середньому від 60 до 90 %, більшість з них невідтворні, а видобуток первинних ресурсів стає дедалі складнішим і дорожчим. Основними шляхами скорочення таких витрат є:

— заміна традиційних сировинних матеріалів раціональнішими і сучаснішими в тому числі із заздалегідь заданими властивостями: композитних матеріалів, сплавів різних матеріалів, полімерів. Так, в Україні сумарна частина крекінгу в загальному обсязі переробки нафти становить 36 %, що майже у 8 разів нижче, ніж у Німеччині, і в 15 разів — ніж у США; з родовищ добувається лише 40—45 % нафти, загалом в Україні витрачається приблизно 11/4 загальної кількості вугілля і супутного газу;

— зниження норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (на виплавлення 1 т сталі конверторним способом витрачають до 800 кг умовного палива, а в електропечах — до 400 кг; проте в Україні на частку і виплавленої в електропечах сталі припадає 5—7 %, тоді як у США, Японії і Франції перевищує 30 %);

— комплексне використання ресурсів, у тому числі відходів вторинних ресурсів,

— поліпшення якості матеріальних ресурсів та ін.

Розв'язання цих проблем здійснюється завдяки зростанню продуктивності праці в добувних галузях, впровадженню прогресивної ресурсозберігаючої техніки і технології, забезпеченню якості продукції на етапі розроблення її нових видів, підвищенню рівня інженерно-конструкторських розробок, організації технологічного використання відходів, удосконаленню технології складського зберігання, застосуванню сучасних видів транспортування та ін.

Скорочення собівартості продукції за рахунок заробітної плати у розвинутих країнах можливе через забезпечення вищих темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами збільшення заробітної плати. Для України ця проблема є специфічною, оскільки частка фонду оплати праці зайнятих у матеріальному виробництві в національному доході ще у 1998 р. знизилася до 18 % (проти приблизно 88 % у колишньому СРСР). Скорочення цієї статті витрат можливе за рахунок зменшення чисельності управлінського апарату.

Надзвичайно важливе значення для зниження собівартості продукції в Україні має зниження виплат відсотків за кредит. Навіть наприкінці 1996 р., коли темпи інфляції були відносно низькими, комерційні банки видавали кредити з розрахунку 90 % річних, тоді як ставка рефінансування НБУ була вдвічі нижчою. Приблизно таке ж співвідношення між ставкою рефінансування і кредитними ставками комерційних банків було і в 2002 р. Скорочення виплат підприємства за кредит сприяє відносному зниженню витрат на виплату обов'язкових платежів (відрахувань у фонд соціального страхування, орендної плати тощо), інших статей витрат. Дешеві кредити можна використати для модернізації виробництва, впровадження принципово нової техніки і технологій, які сприятимуть економічному використанню матеріальних, фінансових, людських ресурсів тощо.

Низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів зумовлює наявність на підприємствах такої статті непродуктивних витрат, як штрафи. Факторами, що посилюють значущість таких витрат, є низька трудова і виконавська дисципліна. їх зменшенню сприятиме процес перетворення найманих працівників на співвласників підприємств, підвищення рівня їх самосвідомості та культури, особливо виробничої.