ГЕРДЕР Іоганн Готфрід (1744—1803), Філософія історії Бібліотека українських підручників

ГЕРДЕР Іоганн Готфрід (1744—1803)

— німецький філософ-просвітник. Основний твір — "Ідеї до філософії історії людства" (1784— 1791). Формування світогляду Г. здійснювалося під впливом "докритичного" Канта, Гамана, англійських сенсуалістів; пізніше — Бруно, Руссо, Спінози; особливо ж — Лессінга, що справив визначальний вплив на всю творчість Г. Філософія Г. знаменує новий етап просвітництва у Німеччині, заснований на відмові від однобічного раціоналізму, ще властивого Лессінгу, і завищеній ролі почуттів, різноманітності творчих виявів людини у різних сферах діяльності та в контексті відмінних культур. Одним з найвпливовіших німецьких мислителів і головним натхненником першого загальнонімецького літературного руху "Бурі й натиску", що мав вплив на Гете, Г. став на початку 70-х років XVIII ст. Наприкінці 60-х початку 70-х років Г. пише праці, в яких, на противагу намаганням представників класицистської естетики визначити над історичні, значущі для всіх часів і народів принципи художньої творчості, розробляє засади конкретно-історичного підходу до мистецтва, обстоює тези про єдність мислення й мови, природний характер їх виникнення й розвитку. У першій половині 70-х років разом з Гете видавав збірник "Про німецьке мистецтво", де друкував і свої праці з мистецтвознавства, в яких роз'яснював народність мистецтва, що виражає "дух народу" та закладає підвалини сучасної фольклористики. У цей період Г. виявляє підвищений інтерес, перебуваючи тоді на посаді придворного проповідника в Бюккебурзі, до релігії, поглиблено вивчає Біблію, тлумачену ним спочатку лише як найдавнішу пам'ятку народної поезії, а пізніше — як вияв божественного одкровення. Теологічний колорит відчувається й у постановці та трактуванні питань про походження й рушійні сили суспільства, про закономірний, поступальний і водночас суперечливий характер історії у написаній ним роботі "Ще одна філософія історії формування людства" (1744). Та й у своїй найголовнішій праці "Ідеї до філософії історії людства" він проводить тезу, що людина створена богом, що релігія є найстаровиннішим, вихідним компонентом людської культури тощо. І все ж ці твердження розходяться з лейтмотивною, концептуальною ідеєю Г. — про неможливість існування духу поза матерією, основними щаблями розвитку якої, як своєрідного єдиного вселенського організму є нежива природа, жива природа і суспільство. За Г., органічний розвиток світу відбувається за природними закономірностями, без всякого втручання потойбічних сил, через самозародження виникає життя, а внаслідок еволюції живих організмів — суспільство, яке теж видозмінюється за природними законами. Історію людства Г. розглядає як єдиний і водночас розгалужений ланцюг поступу народів, кожна ланка якого спрямована на досягнення вищого, гуманного стану і водночас пов'язана з попередніми та наступними ланками. Бизнаючи вплив на історичний процес зовнішніх, зокрема географічних, чинників, Г., однак, на відміну від Монтеск'е, вирішального значення надає внутрішнім

джерелам виникнення й розвою суспільства як органічної системи індивідів. Людина, підкреслював Г., народжена для суспільства: поза ним — ніщо; поєднує ж людей культура, що є надбанням і водночас рушієм суспільства. Наголошуючи на ролі виробництва й науки у розвитку людської культури, виникненні мови, Г., проте, фіксує як характерний момент наявність незбігу окремих цілей і кінцевих результатів історичної діяльності людей. До найголовніших складових культури він відносив і релігію, визнаючи її особливо важливу роль на перших етапах культурогенезу народів, а також мистецтво, сімейні відносини і державу, яка з розвитком суспільства набуває першорядного значення, але має в подальшому відмерти. Демократизм політичних переконань Г. виявився і в тому, що він поділяв інтереси бюргерства і відстоював необхідність національної єдності Німеччини, співчував колоніально пригнобленим народам. В останні роки життя Г. піддавав різкій критиці філософію пізнього Канта, доводив, всупереч йому, об'єктивну природу прекрасного, зумовленість виникнення мистецтва практичною діяльністю людей, а розуму — мовою. Ідеї Г., справивши помітний вплив на німецький романтизм і німецьку класичну філософську думку, пізніше (аж, до кінця XIX ст.) опинилися на периферії розвитку світової філософії. Лише з XX ст. наростає нова хвиля інтересу до творчої, зокрема філософської, спадщини Г.