Структура сучасної методології історії, Філософія історії Бібліотека українських підручників

2.3.4.3. Структура сучасної методології історії

На сучасному етапі розвитку історичного пізнання — наукового, філософського та позанаукового — дедалі більше утверджується переконання в тому, що філософія історії утворює лише один, хоч і вищий, "поверх" методології історії. Загалом же сьогодні ні в кого не викликає особливих сумнівів твердження про те, що система сучасного методологічного історичного знання є складним, багаторівневим утворенням. При цьому кожна із систем історичного знання з вищим ступенем теоретичних узагальнень постає як методологія щодо всіх інших систем цього знання з порівняно нижчим ступенем узагальнень. Структура ж і кількість рівнів сучасної системи методологічних знань у царині осягнення історичних процесів і явищ визначаються структурою і кількістю рівнів сучасного історичного пізнання, взятого в усьому його обширі, тобто з використанням не тільки наукового історичного знання, а й всього арсеналу форм філософського та позанаукового осягнення історичної дійсності.

У найзагальнішому плані всю сукупність знань, що характеризують сучасну методологію історії, можна поділити на два основні рівні, точніше, — великі смислові блоки, з певним ступенем субординації, які, у свою чергу, можуть підрозділятися на субрівні (підрівні):

1) філософський рівень методології історії;

2) нефілософський рівень філософії історії.

Перший, філософський рівень методології історії підрозділяється на загальнофілософський підрівень (субрівень) та філософсько-історичний. У контексті першого найзагальнішою методологічною платформою усіх менших за ступенем узагальнень форм, рівнів, способів і засобів осмислення об'єктивної дійсності в цілому (в тому числі й історичної реальності) виступає все розмаїття загальнофілософських теорій, що характеризують сучасну світову філософську думку. Дещо конкретнішу методологічну систему становить вже та чи інша із згаданих вище загал ьнофілософських теорій. Якщо вся множина цих теорій задає найзагальніший горизонт сучасної історичної свідомості, то та чи інша загальнофілософська теорія забезпечує визначенішу, цілеспрямованішу, світоглядно-методологічну орієнтацію суб'єкта осмислення історичних явищ, незалежно від того, хто відіграє роль такого суб'єкта — високоспеціалізований фахівець з історії або ж філософії історії, чи "звичайна" людина, що не має ніякого відношення до цих галузей знань (хоч, звичайно, міра зал ученості різних суб'єктів до цієї теорії буде далеко неоднаковою). Володіння знанням загальнофілософського рівня дає можливість виробити й ефективно застосовувати систему принципів для формування найзагальніших методів вивчення універсальних тенденцій і закономірностей, що діють у природі, історії та людському мисленні. Навіть ці найзагальніші методи можуть розглядатися у певному сенсі як інструмент історичного пізнання, коли історія постає у найабстрактнішому значенні цього слова — як процес зміни загалом, що відбувається в усіх сферах об'єктивної реальності.

Другий основний субрівень філософської методології історії утворює вже власне філософія історії. Сучасна світова філософія історії теж представлена чималою кількістю найрізноманітніших теорій історичного процесу. Всі ці теорії також задають найширший світоглядно-методологічний горизонт бачення, але вже не об'єктивної реальності в цілому, і лише в її контексті дійсності історичної, а передусім саме історичної дійсності, і, вже побіжніше — інших різновидів об'єктивної реальності. Світоглядно-методологічною основою дещо локальнішого характеру тут постає відповідно та чи інша філософсько-історична теорія, на засадах якої стає можливим формування і використання загального методу (методів) пізнання історичної дійсності.

Другий головний рівень методології історії утворює ієрархізована мережа нефілософських систем історичного знання з різним ступенем узагальнень. Ця мережа розгалужується на два різновиди — сукупність систем спеціально-наукового історичного знання та сукупність систем історичних знань, що виникають і функціонують в різноманітних позанаукових формах осягнення історичної дійсності. Структура першого різновиду (системи спеціально-наукових історичних знань) розглянута вище. Як зазначалося, основними її рівнями є: фундаментальна (базова, загальна) історична теорія або ж сукупність таких теорій; множина галузевих історичних теорій; сукупність різномасштабних спеціально-наукових історичних концепцій, гіпотез, теоретичних узагальнень і окремих законів; сукупність допоміжних історичних дисциплін; сукупність знань, що виникають, розвиваються, структуруються та функціонують на рівні прикладних історичних досліджень. Всі ці ланки, крім останньої, можуть виконувати функцію методології — кожна щодо наступних (нижчого ступеня узагальнень) систем спеціально-наукового знання.

Дуже своєрідно реалізується методологічна функція у сфері форм позанаукового осмислення історичної дійсності (форми суспільної свідомості людей: економічна, політична, правова, історична, естетична, моральна, філософська, релігійна та інші різновиди суспільної свідомості). Методологічною основою самих цих форм виступають певні філософсько-історичні теорії. Однак методологічне значення може мати також і та сукупність історичних знань, що функціонує в означених позанаукових формах осмислення історичної дійсності. Цю роль історичні знання відіграють уже стосовно процесів самої реальної історичної життєдіяльності людей.