Державні витрати і бюджетний дефіцит, Державні витрати та їх структура. , Бюджетний дефіцит. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Державні витрати і бюджетний дефіцит

Державні витрати та їх структура.

Виникнення державних витрат зумовлено появою держави, виконанням нею різноманітних функцій.

Державні витрати — відносини економічної власності (привласнення) між державою І юридичними та фізичними особами в процесі розподілу, використання і споживання частини національного доходу.

За капіталізму (на нижчій його стадії у XVI—XIX ст.) державні витрати спрямовувались переважно на військові цілі, утримання державного апарату, будівництво залізниць, підприємств із великим робочим періодом. В окремих країнах (наприклад, у Німеччині) у другій половині XIX ст. частка державних витрат починає спрямовуватись на соціальні цілі. На цій стадії розвитку капіталізму обсяг державних витрат був незначним (у 1890 р. їх питома вага у ВВП становила: у США — 7 %, Великобританії — 9,2, Франції — 12, у Німеччині — 13,2 %).

На вищій стадії капіталізму масштаби і темпи державних витрат зростають, а найдинамічніше вони збільшуються з початком дії закону одержавлення економіки (з середини 50-х років). У 2000 р. державні витрати у США становили до 32 % ВВП, в країнах ЄС — в середньому 45 %. Найнижчими серед розвинутих країн вони були в Японії (ЗО %), найвищими — у Швеції (58 %). В Україні лише за період 1997—2003 рр. частка державних витрат у ВВП скоротилася з 36,7 % до 27,8 %, що йде врозріз із загальносвітовою тенденцією і негативно позначається на трансформуванні економічної системи і виконанні державою соціально-економічних функцій.

Структуру державних витрат визначають роль та значущість виконуваних державою функцій. Якщо у середині XIX ст. основна частина державних витрат у нині розвинутих країнах спрямовувалась на утримання державного апарату і військові цілі, то наприкінці XX ст. найбільшими стали витрати на соціальні цілі — до 50 % ВВП (розвиток освіти, охорону здоров'я, охорону довкілля, виплату безробітним, пенсіонерам та ін.). Це зумовлено якісно новою роллю особистісного фактора у сучасному виробництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників тощо), посиленням загальнолюдських цінностей у комплексі ціннісних орієнтирів суспільства, зростанням кількості безробітних тощо.

Другими за значенням є витрати на економічні цілі — житлове будівництво і його реконструкцію, освоєння природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін. Такі витрати у розвинутих країнах становили наприкінці 90-х років XX ст. приблизно 25—27 % державних витрат. їх висока питома вага зумовлена перетворенням держави на головну організацію із забезпечення розширеного відтворення економічної системи, а державного регулювання — на ядро господарського механізму, а також неспроможністю недержавних типів і форм економічної власності і ринкового механізму самостійно розвивати фундаментальні наукові дослідження, подолати екологічну кризу та вирішити інші глобальні проблеми.

Третє місце у структурі державних витрат посідають витрати на військові цілі, причому їх питома вага у багатьох країнах знизилась. Вони поділяються на прямі — безпосередні витрати з державного бюджету на оборону і непрямі — витрати на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплату пенсій ветеранам війн. У деяких розвинутих країнах (США, Німеччині, Франції) такі витрати становлять 15— 20 %, в Японії — до 10 % сукупних державних витрат.

Наступною за величиною статтею державних витрат є витрати на обслуговування державного боргу. У США наприкінці 90-х років XX ст. державний борг дорівнював майже 60 % валового національного продукту, в Японії — 20 %. Зростання державного боргу і суми виплат за ним зумовлене величезними військовими витратами, які призводять до хронічного дефіциту державного бюджету і платіжного балансу. Виплата державного боргу і відсотків за ним здійснюється через викуп державних цінних паперів за кошти із державного бюджету.

Частина коштів із бюджету держави йде на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, плату внесків до міжнародних організацій та ін.

В Україні у 2002 р. державні витрати становили 50,5 млрд грн., в тому числі на фінансування соціально-культурних заходів — 28,4 млрд грн. (56,2 %), загальнодержавні функції — 7,3 млрд грн. (14,4 %), економічні цілі (промисловість, будівництво, транспорт, сільське господарство та ін.) — 4,9 млрд грн. (9,8 %). Проте обсяг витрат на соціальні цілі у розрахунку на душу населення становить лише 592 грн., тоді як у СІНА — 3750 дол., а отже, у 34 рази більше. Найшвидше в Україні зростають витрати на управління. Лише з 1992 по 2002 рік вони збільшились з 1,5 до 8,6 млрд грн.

Бюджетний дефіцит.

Виникнення і зростання бюджетного дефіциту зумовлено економічними кризами, мілітаризацією економіки, війнами, економічною нестабільністю, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним збільшенням інших бюджетних витрат.

Бюджетний дефіцит — перевищення витрат державного бюджету над доходами.

За домонополістичного капіталізму бюджетний дефіцит інтенсивно зростав під час війн, а на вищій стадії став хронічним. Так, з 1931 по 1980 рік бюджетні дефіцити у США спостерігалися 43 рази. Лише наприкінці 90-х років бюджет СІНА став бездефіцитним, а у 2003 р. (внаслідок насамперед війни з Іраком) зріс до 500 млрд дол.

На нижчій стадії розвитку капіталізму західні економісти виступали за бездефіцитний державний бюджет, відстоювали тезу про органічну єдність економічного зростання з активним сальдо державного бюджету і стабільністю грошової системи. У 1936 р. Дж. Кейнс висунув положення про позитивний вплив бюджетного дефіциту на економіку. Неокейнсіанці, розвиваючи теорію Кейнса, стверджували про необхідність збалансованого бюджету в часі, тобто потребу в заміні бюджетного дефіциту під час війн і криз активним бюджетом під час економічних підйомів. Крім того, вони вважали, що періоди великого безробіття повинні супроводжуватися бюджетним дефіцитом, а періоди повної зайнятості — перевищенням доходів над витратами.

Покриття бюджетних дефіцитів здійснюється шляхом отримання державних кредитів і грошової емісії. У США в окремі роки за рахунок такого кредиту покривалось понад 50 % витрат бюджету, а у 1943 р. — 70 %. З метою отримання цих позичок держава випускає цінні папери — облігації, казначейські векселі та ін. У США наявні три категорії зобов'язань казначейства: 1) ринкові цінні папери (вільно обертаються на ринку державних цінних паперів); 2) спеціальні випуски (не обертаються на ринку і розміщуються серед певних урядових установ і фондів); 3) зобов'язання неринкових випусків (за деякими винятками можуть достроково пред'являтися до погашення).

Тримачами федеральних облігацій є: державний сектор, включаючи федеральну резервну систему, різні фінансові інститути та корпорації, індивідуальні та іноземні тримачі, штатні та місцеві органи. При цьому поступово зростають середня відсоткова ставка і відсоткові платежі за державним боргом. Так, у 1952 р. відсоткова ставка становила 2,3 %, а наприкінці 90-х років — понад 7 %. Серед тримачів протягом післявоєнного періоду поступово зменшується питома вага комерційних банків, взаємоощадних банків, страхових компаній, корпорацій, приватних осіб, але зростає роль іноземних банків.

В Україні в 1990 р. державний бюджет був бездефіцитним, в 1992 р. дефіцит становив 13,7 % ВВП, і надалі зменшувався, а у 1996 і 1997 рр. — зростав. У 2000 р. вперше було досягнуто перевищення доходів над видатками в сумі 0,5 млрд грн. (0,5 % ВВП). У 2002 р. таке перевищення (профіцит) становило 3,9 млрд грн. У 2004 р. він знову став дефіцитним, причому значне зростання ВВП у 2003 р. (8,2 %) майже не позначилось на зростанні державного бюджету.