Новий лівий реалізм, Убивства та інші насильницькі злочини , Насильницькі злочини в США, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Новий лівий реалізм

Протягом тривалого часу багато кримінологів, а надто тих, хто дотримується більш ліберальних або лівих переконань, намагалися применшити важливість зростання офіційно зареєстрованих рівнів злочинності. Вони намагалися довести, що засоби масової комунікації дарма спричиняють у громадськості відчуття тривоги з приводу цієї проблеми, або твердили, що більшість зафіксованих злочинів були прихованою формою протестів проти нерівності, в дусі Мертонової системи аномії. "Новий лівий реалізм" (НЛР), що переважно асоціюється з працями Джока Янґа, відійшов від цих поглядів (Young, 1988).

НЛР погоджується, що рівні злочинності справді зросли і що громадськість має всі підстави бути стривоженою. З огляду на це, даний підхід намагається привернути головну увагу до тих, хто стає жертвами злочинів, радше ніж зосереджуватися на тих, хто здійснює кримінальні вчинки. Статистика жертв, твердять ці автори, дає набагато адекватнішу картину злочинності, аніж "Британський огляд злочинності" (Evans, 1992). Вивчення статистики жертв, твердить Янґ, засвідчує, що поліція програє боротьбу проти злочинності, передусім у бідних міських кварталах (додаткові відомості про внутрішні міські квартали та їхні проблеми читач знайде в розділі сімнадцятому "Міста і розвиток сучасного урбанізму"). Вулична злочинність, включаючи всілякі насильницькі дії, торгівля наркотиками та вандалізм різко зросли.

Цей підхід спонукає Мертона, Кловерда, Оліна та інших дослідників дійти висновку, що у внутрішніх кварталах міст розвиваються кримінальні субкультури. Такі субкультури виникають унаслідок не так самої бідності, як неналежності до ширшої спільноти. Наприклад, криміналізовані групи молоді діють поза "респектабельним суспільством" і повстають проти нього. Той факт, що за останні роки зросла частка злочинності серед чорношкірих, пояснюється крахом політики расової інтеграції.

Критики вищеозначеного підходу визнають важливість акценту на жертвах, але вказують на те, що уявлення громадськості про злочинність часто засноване на стереотипах, здебільшого фальшивих. НЛР може неумисне підштовхнути публіку до стереотипного уявлення: чорношкірий — злочинець. Цей підхід також критикується за надмірне зосередження уваги на жертвах. Необхідно вивчати досвід жертви і злочинця (Hughes, 1991).

Убивства та інші насильницькі злочини

Убивства

Дані про вбивства, мабуть, найдостовірніші з усієї кримінальної статистики. Але й тут існують проблеми. Щоб класифікувати смерть як убивство, треба напевне знати, що вона сталася. Тобто треба знайти труп; коли його не знайдено, смерть у більшості таких випадків не відносять до категорії вбивства. І навіть коли тіло вже виявлено, то

Різні способи, якими вбиство людини може бути занесене ( або не занесене) до кримінальної статистики

версію вбивства висувають лише за наявності обставин, які вказують на те, що смерть не була "природною", скажімо, глибокі рани або травми черепа. Після того, як уже висунуто звинувачення, суд може дійти висновку, що підозрюваний вчинив убивство неумисне (хоч і з порушенням закону) (див. мал. 8.3).

Статистика служби охорони громадського здоров'я, оперта на одержані від коронерів (слідчих) дані, дозволяє оцінювати рівень убивств більш або менш незалежно від звітів поліції. Дані коронерів не зовсім точні, оскільки слідчі, буває, помилково трактують убивство як нещасливий випадок або самогубство. Проте такі дані, як правило, дуже близькі до поліційної статистики вбивств, підтверджуючи, що ці останні не такі вже далекі від істини.

Насильницькі злочини в США

Ніхто не стане заперечувати одного факту, який показує нам кримінальна статистика, — винятково високого рівня насильницьких злочинів у Сполучених Штатах Америки порівняно з іншими індустріалізованими країнами, включаючи й Британію (хоча їх там коїться незрівнянно менше, ніж у деяких країнах "третього світу" (див. таблицю 8.1). Так, у Детройті, з населенням у півтора мільйона, щороку реєструється більше вбивств, аніж у всій Британії, яка має п'ятдесят вісім мільйонів населення. В цьому контексті Сполучені Штати видаються країною, в якій процвітають злочини та насильство. Чому це так?

Таблиця 8.1. Країни з високими рівнями вбивств (число на 100 тисяч населення, за даними звітів поліції) 1990 р.

1

Багамські острови

52,61

2

Філіппіни

30.12

3

Гватемала

27,40

4

Ямайка

20,85

5

Ботсвана

19,50

6

Зімбабве

17,88

7

Перу

12,01

со

Барбадос

11,67

9

Шрі Ланка

11,60

10

Мальта

10,44

11

Парагвай

10.00

12

Таїланд

9,50

13

Сполучені Штати

9,40

14

Колишній Радянський Союз

8,67

15

Тринідад і Тобаго

8,42

16

Папуа Нова Гвінея

7,78

17

Швеція

7,02

18

Тайвань

6,40

19

Сполучене Королівство

6,00

Іноді це пояснюють тим, що в Сполучених Штатах набагато легше дістати у власне користування пістолет або іншу вогнепальну зброю. Це почасти слушно, але не є повною відповіддю. Швейцарія має дуже низький рівень насильницьких злочинів, а проте зброя там легкодоступна, адже усі чоловіки вважаються вояками громадянського ополчення і тримають зброю у себе вдома, включаючи гвинтівки, револьвери, а іноді й автоматичну зброю і, звісно, набої. Неважко там добути й дозвіл на придбання пістолета (Clinard, 1978). Найімовірнішим поясненням високого рівня насильницьких злочинів у Сполучених Штатах є поєднання таких чинників, як доступність вогнепальної зброї, загальний вплив традиції "життя на кордоні" та існування злочинних субкультур у великих містах. Насильство з боку жителів прикордонної смуги та членів "комітетів пильності" вважається славетною сторінкою американської історії. Деякі з перших іммігрантських громад, що осідали в містах, розвивали свої власні неформальні методи соціального контролю за поведінкою сусідів, що підтримувався насильством або погрозою насильства. Молоді люди з негритянських та іспаномовних спільнот також розвинули власні субкультури, засновані на поняттях своєрідного уявлення про "справжнього" чоловіка та честь, що асоціювалися з ритуалами насильства.

Важливо підкреслити аж ніяк не "романтичний" характер багатьох насильницьких злочинів. Більшість нападів та вбивств мають мало спільного із здійснюваними під оглушливу стрілянину нальотами, як нам їх підносять мас медіа. Убивства, як правило, здійснюються в сім'ї та серед людей, близьких між собою або знайомих. Людей убивають набагато частіше під впливом алкоголю, аніж наркотиків, що й не дивно, оскільки алкоголю споживається набагато більше.

Значна частка вбивств належить до категорії "спричинених поведінкою жертви", коли жертва провокує фатальну подію, першою зробивши погрозливий жест або завдавши першого удару. Багато таких прикладів знаходимо в дослідженні Вольфґанґа, здійсненого в Сполучених Штатах. Він перший привернув увагу до цього явища. Ось, приміром: "Жертва спалахнула гнівом, коли її потенційний убивця спитав про гроші, заборговані йому жертвою. Жертва вхопила сокиру й кинулася на свого позикодавця, але той вихопив ножа і вгородив його в нападника" (Wolfgang, 1958, p. 253; див. також: Campbell and Gibbs, 1986).

А тепер погляньмо, що відбувається з тими, кого звинувачено в злочинах. Відплатою за злочин є покарання. Найпоширеніша сьогодні форма покарання — це ув'язнення (хоча за дрібніші злочини карають здебільшого штрафом).