Колізійна ситуація і формування психологічних знань. , Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Колізійна ситуація і формування психологічних знань.

У середньовічній, зокрема патристичній, психології зведення- поляризованих сутностей до однієї з них не допускається. Людина не може злитися з божественною сутністю, як це було, наприклад, у неоплатонізмі, хоча, за теологічним ученням, вона має психологічну структуру, подібну до структури божественної природи (троїстої основи — бути, знати, воліти). Виникає ідея опосередкування через образ Боголюдини. Характер співвідношення тварності (створеного, не-споконвічного) й творця ще містить у собі моменти нижчого гатунку в психіці людини. Звідси психологія гріховності, відображена у працях авторів патристичних творів.

Протиставлення двох способів життя — святого й гріховного — дістало концентроване вираження в ідеї двох градів — божественного й людського (А.Августші та ін.). Гостра непримиренність до всього тільки людського, світського, позбавленого священності, й породила колізійну форму психологічного мислення. Заперечення гріховного в людській психіці, очищення від гріха вказувало на необхідність досягнення стану перетворення — духовного, а після смерті — також тілесного, адже тіло сприймалося як здатне відродитися у своїй одухотвореності, позбавлене того, що пов'язувало його з предметно-матеріальним світом.

Звідси великий інтерес до вивчення будови та функціонування людського тіла. Патриотична психологія, що розглядала в єдності душу й тіло, постала як психологія антропологічна. Оскільки досягнення ідеального стану духовності було метою, воно пов'язувалося зі стихією становлення, розвитку психічного. Це відкривало можливість вивчення різних віків людського життя й основних зрушень у духовному формуванні особистості — свідомості буденної та філософської (після переображення). Так досягається перетин (не злиття!) двох сутностей — людської та божественної.

Багато теорій про форми поєднання людського й божественного вважаються єретичними, а патристика в цілому — це правовірний теологічний рух. Як панівна форма ідеології Середніх віків патристика мала включати в свої психологічні та інші теорії великий природничо-науковий матеріал, розвивати творчі передумови психологічного мислення. Виникла потреба в логічно чіткому, мисленно послідовному, а не тільки в інтуїтивно-пошуковому та фантазійному відтворенні будови світу й людини. Розробка цих проблем здійснювалася у формі схоластики.

Це був категоріальний лад мислення. У психології притуплювалися колізійні протиставлення та відношення, осягнення психологічних структур стало "академічним". Розуміння предмета вважалося достатнім, якщо його можна було підвести під ту чи іншу категорію, а потім створити з них координаційну та субординаційну мережу. Арістотелева тенденція в психології, що поширилася через арабський світ у Західну та Східну Європу, виявилась у двох джерелах психології; це й становить її своєрідну колізійність (уже теоретичного плану). Починається інтенсивне поєднання двох психологій — категоріально-теоретичної та емпіричної. Великий дослідний матеріал, зібраний та описаний ученими-схоластами (П.Абеляр та ін.), було піддано категоріальній обробці. Втім, "сіль" цієї обробки мала присмак гіркоти: "навішувалися етикетки" абстрактних категорій на ряд живих феноменів людської психіки.

Філософія намагалася утримати у своїй системі психологію "золотими ланцюгами" категоріального ладу. Проте вона прагнула також великого узагальнення, і під її категорії можна було підвести не тільки психологічні факти, а й факти всіх наук, відомі для свого часу.

Категоріальне пояснення виявилося дещо ілюзорним, адже всі філософські категорії по суті мали відношення до будь-якого емпіричного факту. Таке становище в схоластичній психології було особливо характерним для університетської науки другого періоду Середніх віків. Відбиток цього ще довго супроводжуватиме психологію в навчальних закладах у XVII й навіть у XVIII ст. (Києво-Моги-лянська академія та ін.). З часом досвідний матеріал дедалі більше потребуватиме узагальнення не категоріально-метафізичного, а понятійно-наукового. Таке узагальнення буде розгорнуто вже в епоху Відродження.

Колізійна непримиреннісь ситуації стає відправним пунктом для виникнення поглибленої самосвідомості, її спеціального аналізу, зростання інтересу до внутрішнього світу людини як основи, на якій формується мотивація людського вчинку. Саме колізія, "роздираючи" людину суперечностями спрямованостей, примушує піднятися над цими суперечностями, оволодіти ними, підкорити їх об'єктивну суть власним намірам.

Уже ідея "свободи волі" абстрактно заперечує колізійні непримиренності, але за ними має йти наповнення волі змістом людської суб'єктивності, її спрямованості. Воля, щоб позбутися своєї абстрактної свободи, мусить стати опредмеченою як змістом людських страждань, так і змістом об'єктивного світу. Зростаюча амплітуда інтересу до світу об'єктивного й до світу суб'єктивного формує, зрештою, мотиваційний аспект учинку.

Опредмечення людської волі вказує на мотиваційний процес. У той час, як ситуацію можна визначити через проекцію людських пристрастей, тобто через людську суб'єктивність, мотивація визначається через свою опредмеченість — світ об'єктів. Наповнення мотивації певною мірою об'єктним змістом дає можливість здійснити перехід до реальної тілесної вчинкової дії як зіткнення людини у вчинку з предметним світом. Такі логічні межі "мотиваційного" періоду в історії психології.

Мотиваційне визначення вчинкового осередку психічного охоплює період від Ренесансу, через Реформацію і Просвітництво до виникнення наукової психології у другій чверті XIX ст.