Індустріалізація, Соціальні суперечності, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Індустріалізація

Хоч реформи60—70-х років, насамперед селянська, були обмеженими й непослідовними, вони прискорили процес формування в Україні індустріального суспільства. Збільшувалася кількість промислових підприємств. Якщо 1869 р. налічувалося 3712 фабрик і заводів, то в 1900 р. — 5301.

Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Протягом 1866—1879рр. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кін. XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1 /5 всієї залізничної мережі Росії. Нові залізниці прокладали, виходячи з інтересів колонізаторської політики царату. Київ, наприклад, не мав сполучення з Одесою.

Поряд із залізничним транспортом велику роль у зміцненні зв'язків між різними економічними районами відігравав водний. Головною водною артерією України був Дніпро. Багато важило зростання морського торгового флоту. Азово-Чорноморський басейн був південними морськими воротами всієї імперії. Збільшення товарообігу його портів сприяло розширенню та зміцненню всеросійського ринку. Найбільшим портом на півдні України стала Одеса, яка набула великого значення як транзитний пункту зовнішній торгівлі Росії.

Розвиток транспорту підвищив попит на паливо та метал. На базі використання багатих запасів корисних копалин півдня У країни створюються кам'яновугільна, залізорудна та металургійна галузі промисловості. Протягом 1861—1900 рр. видобуток кам'яного вугілля в Донбасі зріс із 10 до 672 млн пудів. У 1890 р. він становив 68 % загальноросійського видобутку. Вже з поч. 70-х років Донбас за рівнем видобутку вугілля вийшов на перше місце в імперії.

Надзвичайно важливе значення для дальшого зростання важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди, що почалася з 80-х років. За ЗО років (з 1870 по 1900) видобуток руди зріс у 158 разів (з 1,3 до 210 мли пудів). Уже тоді Україна давала понад 57 % видобутку руди в Росії. У 80— 90-х роках на території Катеринославської і Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинобудівних заводів. Наприкін. 90-х років виробництво чавуну в Україні становило 52% загальноросійської виплавки. Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, приплив якого помітно посилився з 80-х років XIX ст. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у гірничу промисловість України. З 1888 по 1894 р. тут було створено 22 іноземні компанії з основним капіталом 62,9 млн крб. Зарубіжні інвестори отримували в Україні високі прибутки, що майже повністю йшли за кордон.

Текстильна промисловість в Україні не змогла розвинутися через конкуренцію продукції російських фабрик, що користувалися протекцією царського уряду.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. На 1897 р. міське населення України становило бл. 13% загальної кількості населення. Кількість дрібних міст з населенням до 10тис. чол. скоротилася майже вдвічі. У них проживало тільки 11,8 % міського населення. Водночас подвоїлась кількість порівняно великих і середніх міст.

Індустріалізація та урбанізація мало торкнулися українців, які становили в 1897 р. 73 % загальної кількості населення і тільки

30 % міського. Лише трохи більше б % українців жило в містах, тоді як відповідний показник для росіян, які жили в Україні, становив 38 %, для євреїв — 45 %. Мало українців було і серед інтелігенції: 16 % — юристів, 25 — учителів, менше 10 % — письменників і митців. Росіяни в 1897 р. становили 12 % населення, переважно це були гірники, металурги та адміністративні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, яка становила майже 8 % загальної кількості населення (у Російській імперії загалом —- 4 %) і домінувала у торгівлі та банківській справі. Поляки, які, як і євреї, жили переважно в Правобережній Україні, становили бл. 6,5 % населення.

Отже, Україна, незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку займала в Російській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії, які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. XIX ст. Україна давала 70 % усієї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 16 %. Особливістю економічного розвитку України було й те, що нагромадження капіталу відбувалося не в руках українців, а в руках їхніх чужонаціональних експлуататорів.

Соціальні суперечності

Швидкий розвиток капіталізму в промисловості та сільському господарстві, істотні зміни, що відбулися під його впливом у структурі суспільства, наявність численних пережитків кріпосництва — все це поглиблювало соціальні суперечності, було причинами незгасаючої боротьби в місті й на селі.

Внаслідок реформи 1861 p., проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства значно погіршилося. Протягом 60—90-х років середній селянський наділ в Україні зменшився з 4,5 до 1,9 десятин, а багато селянських дворів володіло ділянками від 0, б до 1,5 десятин. На Полтавщині й Чернігівщині було чимало сіл, де селянський наділ не перевищував 0,16—0,26 десятин.

Гострого характеру набрала боротьба селянства протягом 70-х років, яка, особливо в губерніях Правобережної України, була спрямована проти розверстування угідь, на відстоювання селянами своїх прав на сервітути.

Антипоміщицький селянський рух ще більше посилився в 90-х роках XIX ст. За неповними даними, лише протягом 1890—1900 рр. в Україні відбулося понад 150 заворушень селян.

Надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників, особливо виснажливою і небезпечною — робота в кам'яновугільних шахтах. Вона тривала у дві зміни, кожна — по 12 год. На деяких підприємствах робочий день перевищував 16 год. На фабриках і заводах все ширше застосовували жіночу і дитячу працю. Заробітна плата залишилася на низькому рівні. Шахтарі Донбасу здебільшого жили в землянках, робітники цукрових заводів — у тісних, вогких і брудних казармах, які кишіли паразитами. На підприємствах не було служб охорони праці, дуже часто траплялися нещасні випадки. За далеко не повними даними, протягом 1864—1899 pp. на промислових підприємствах України загинуло 3300 і скалічено понад 16 тис. робітників.

Важкі економічні та політичні умови життя спонукали робітників до боротьби проти фабрикантів і заводчиків. Спочатку, особливо в 60—70-ті роки, виступи набирали форми заворушень. Другою, вищою формою боротьби були страйки. Тільки протягом 1880—1894 pp. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень. Загальне число учасників страйків становило 29 тис. чол.

Робітничий рух в Україні у пореформений час розвивався, набував нового досвіду, набирав організованішого та цілеспрямованішого характеру. Будучи спрямованим проти соціального гноблення трударів, він, однак, залишив поза увагою розв'язання національного питання.