Мотивація у структурі вчинку., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Мотивація у структурі вчинку.

Вчинковий підхід до тлумачення змісту психологічних явищ дає змогу побудувати ще одну пояснювальну модель мотивації як складного, синтезованого утворення психічного світу людини. Вихідним у її побудові є розуміння вчинку як специфічного способу діяння особистості, в якому стає дійсною, реальною індивідуальна сутність даної особистості. Вчинок ніби викристалізовує неповторний зміст "Я" людини і робить його доступним безпосередньому спостереженню. Це форма діяння, коли стереотипність, слідування усталеному стають неможливими, коли зміст діяння постає у неповторному, індивідуалізованому способі вчинення людиною того чи іншого акту виявлення свого ставлення до світу або окремих його елементів. Учинок немовби віддзеркалює власне особистісне в людині. Вчинюванню як процесу здійснення акту самовиявлення особистості передує осягнення нею змісту ситуації як такого, що робить необхідним акт самовияву "Я". Цей акт є результатом розвитку ситуації діяння: всі елементи- ситуації вибудовуються в "ієрархізовану модель потенціювання" вчинку, коли зовнішні й внутрішні, прямі та посередні, наявні та приховані умови даної ситуації зумовлюють таку активність "Я" людини, що спрямована на оволодіння ситуацією, на ствердження свого способу діяння в ній, на забезпечення очікуваних наслідків діяння в даній ситуації.

Якщо характеризувати ситуацію вчинювання з точки зору "енер-гомісткості" її елементів, то необхідно підкреслити, що сам учинок потенціюється не власне змістом ситуативних впливів, а й їхньою ефективністю, насиченістю "емоційною енергією", силою індивідуальних значень цих впливів для особистості тощо. Таким чином, постає питання про спонукальну функцію ситуації, яка набуває статусу "ситуації вчинку" тільки за умови освоєння її "вчинкового змісту" з боку самої особистості. Отже, необхідно розкрити власне мотивуючу характеристику ситуації, діяння в якій спонукає особистість до акту самовияву індивідуальної сутності "Я", до вчинку.

В кожній окремій ситуації діяння людина постає як індивід, здатний до самостійного, предметного, цілеспрямованого вчинення відповідних за змістом та способами реалізації дій. Як окремий індивід людина наділена здатністю безпосередньо та опосередковано сприймати "інформаційний контекст" ситуації та реагувати на нього, виходячи з "ціннісного контексту" ситуації, що формується в процесі осягнення індивідом змісту даної ситуації. Від первинного моменту сприйняття ситуації індивідом до моменту здійснення дії-відповіді на сприйнятий зміст відбувається розгортання (як правило, у внутрішньому плані психологічних явищ "Я") "мотиваційного контексту" ситуації, а саме — мотивування індивідом "дійового контексту" ситуації та ініціювання власне вчинкових дій.

Мотивування постає як більш-менш тривалий процес активації спонукальних сил поведінки та діяння особистості. Відбувається актуалізація — перехід в актуальний стан — тих чи інших потреб, потягів, бажань, хотінь, очікувань особистості тощо, які відповідають змісту даної ситуації та індивідуальній оцінці ЇЇ з боку даної особистості (адже кожна людина по-своєму реагує на кожну із ситуацій поведінки, діяння, життя). Формується свого роду "активний стан", або "стан активації" людини, який на наступному етапі розвитку ситуації спричинить той чи інший "дійовий контекст" даної ситуації, викличе певні дії особистості. Вказаний "стан активації" і є складним комплексом спонук діяння особистості в цій ситуації, тобто відповідною мотивацією діяння.

Таким чином, мотивація постає як синтезоване утворення, основою якого є природні для людського існування спонуки (біологічного, соціального, морального, духовного характеру тощо). Необхідно розрізняти процесуальні особливості мотивування поведінки або діяння особистості*, іноді мотивацією називають сам процес мотивування, коли відбувається актуалізація тих чи інших спонук, їх змістовна інтеграція, ієрархізація та формування мотиву діяння. Проте більш поширеною є традиція позначати поняттям "мотивація" сам продукт, результат мотивування поведінки або діяння — складний комплекс мотивів, який утворюється внаслідок оволодіння індивідом учинковою ситуацією. Мотивація може бути усвідомленою та неусвідомленою. Іноді мотивування дій індивіда може здійснюватися через синтез неусвідомлених потягів або хотінь та усвідомлених мотивів. У результаті утворюються так звані вторинні мотиви, які виступають усвідомленими спонуками вищого, ніж первинні, порядку, і виявляють новий, "набутий", присвоєний зміст мотивації індивіда. Мотив — це усвідомлена індивідом спонука його дій та поведінки, осягнута через зіставлення предмета потреби (чи потягу, прагнення, бажання), емоційного або афективного змісту переживання цієї потреби та очікуваного результату її задоволення. Основу формування первинних мотивів становить, як правило, та чи інша потреба індивіда, вторинні ж мотиви можуть мати в своїй основі первинні мотиви й формуватися через синтез їх з іншими спонуками діяння конкретного індивіда.

Вчинок як специфічна форма діяння та поведінки людини завжди супроводжується "боротьбою мотивів", отже, процес мотивування вчинку має такі суттєві ознаки: 1) під час мотивування вчинку індивід актуалізує "протилежності" спонук своїх дій у ситуації, що склалася, та має змогу прогнозувати розвиток цих протилежностей — до загострення та вибуху суперечностей чи згладження, гармонізації елементів можливих суперечностей; 2) актуалізація протилежностей спонукальних імпульсів може здійснюватись індивідом свідомо, підсвідомо, неусвідомлено тощо, відповідно в кожному з цих випадків процес актуалізації та послідовність розгортання вчинкової ситуації та дії матиме специфічні ознаки; 3) відповідно здійснюватиметься і процес прийняття рішення індивідом та вибір "провідного мотиву" (або комплексу мотивів), які зумовлять зміст та характер його дій на наступному етапі розгортання вчинку.

Боротьба мотивів виявляє орієнтації індивіда у виборі тих чи інших спонукальних імпульсів, рівень його готовності до здійснення цілеспрямованих та стверджуючих його власне "Я" дій, схильність до того чи іншого типу мотивування вчинку. Так, можна говорити про імпульсивне або помірковане мотивування, емоційне (афективне), раціоналізоване чи інтуїтивне мотивування вчинкової активності індивіда. Результати протистояння мотивів та усвідомлення індивідуального значення цього протистояння виявляються у прийнятті рішення індивідом щодо всіх елементів ситуації вчинку (зовнішніх і внутрішніх, дійсних та можливих, безпосередніх та опосередкованих тощо). Саме момент прийняття рішення та його змістовний вираз (характер та мета наступного діяння) стають власне динамічним імпульсом подальшого розвитку ситуації вчинку.

В процесі онтогенезу суттєво змінюються характер та послідовність мотивування вчинкових дій індивіда. На початкових етапах воно здійснюється за принципом "уторування шляхів", тобто кожна вчинкова ситуація потребує послідовного та поступового розгортання кожної окремої ситуації, а "енергомісткість" ситуації визначається передусім ознаками "невідомого" та "неосвоєного" щодо елементів даної ситуації. На пізніших етапах онтогенезу на перший план виходить саме "зміст" учинкової ситуації, а спосіб реагування на нього обирається індивідом уже з урахуванням індивідуального досвіду мотивування та прийняття рішення.

Отже, в онтогенезі відбувається формування досвіду розгортання "мотиваційного контексту" ситуації вчинку. Процес мотивування вчинкових дій, побудова мотивів та утворення конкретної мотивації діяння і поведінки набувають властивих конкретному індивіду ознак змістового, структурного, процесуального, афективного тощо характеру. Через закріплення одних ознак, відкидання інших, за умови активного, творчого привнесення нових елементів у процес здійснення індивідом мотивованого діяння, відбувається процес формування індивідуального досвіду утворення мотивації (у вузькому плані) та здійснення вчинкового діяння (у широкому плані) індивіда. Зміст даного досвіду завжди конкретний, властивий окремому індивіду, а тому має суттєві ознаки неповторного "Я" людини.

Досвід мотивування стає основою для формування більш складних особистісних утворень — досвіду творення цінностей, значень, смислів своєї поведінки, діяння, життя. Про психологічний зміст даних явищ ітиметься нижче. Тепер суттєвим є розгляд основних типів мотивування діяння людини відповідно до основних форм діяльності, які насичують кожний акт учинювання конкретним змістом. Існують різні підходи до класифікації форм діяльності людини, у нас буде поданий змістовий аналіз мотивації:

1) феноменологічного творення ідеї (або подвижництва);

2) теоретичного відтворення світу в знанні;

3) спеціалізованого уміння;

4) мистецького відтворення світу;

5) дослідницької діяльності.

В цілому представлена пояснювальна модель мотивації може бути віднесена до "процесуальних моделей", які спрямовані на виявлення причин, цілей та механізмів поведінки й діяння людини. Процесуальні пояснювальні моделі мотивації орієнтовані на пояснення закономірностей поєднання різних складових ситуації мотивування, що приводить до прийняття рішення та вчинення дії, відповідної ситуації. До цього типу моделей відносять "поведінську модель" Дж.Мак-Грота, "розширену модель мотивації" Х.Хекхаузена, теорію мотивації КЛевіна та ін. На відміну від процесуальних моделей, "моделі змісту" мотивації націлені на вирішення питання про тип потреб, які мотивують дії індивіда в тій чи іншій ситуації, або питання про те, на основі яких цілей він діє, віддаючи перевагу одним та відкидаючи інші. Поєднання вказаних моделей можливе в контексті синтезуючого, "динамічного підходу" до побудови теорій мотивації, в яких поведінка та діяння індивіда мають розглядатися як складний, поширений у часі його індивідуальної історії, процес набування індивідуально-неповторного досвіду мотивування різнопланової активності у світі: пізнавальної, перетворюючої, моральної, духовної тощо.