ІСТОРІЯ, Філософія історії Бібліотека українських підручників

ІСТОРІЯ

— 1) довільний процес розвитку в природі та суспільстві; 2) реальний процес розвитку суспільства в цілому, його історичних типів, окремих цивілізацій, етносів, країн, а також форм, сфер, явищ та інших виявів життєдіяльності суспільства; 3) наука, що досліджує минуле суспільства з метою конкретнішого розуміння його сучасного та визначення перспектив розвитку у майбутньому і постає як одна з провідних форм самосвідомості людства. В реалізації й осягненні іманентного зв'язку між означеними вище значеннями І., ключову роль відіграє філософія, яка розглядає І. не лише і не стільки як предметну сферу, що існує відокремлено від суб'єкта, а й у її взаємозв'язках з людиною, своєрідність яких зумовлюється особливостями І. та перебігу її процесів на певному етапі — з одного боку; унікальністю того чи того індивіда — його культури, долі, світогляду, екзистенціалів, здібностей тощо — з іншого. У єдності своїх онтологічних і гносеологічних характеристик І. постає як багатовимірний феномен, різноманітні вияви якого неоднаково фіксуються й акцентуються у діяльності, відносинах, поведінці, спілкуванні та свідомості різних людей. У підсумку І. сприймається як цілісність і водночас як конкретне та невичерпне розмаїття історичних реалій, утворене, відтворене та відображене окремим індивідуальним горизонтом історичної життєдіяльності та історичної свідомості кожної людини, а також їх сукупністю як інтегральним полем їх перетину. Тому кожна людина робить свій неповторний внесок не тільки у творення, а й в усвідомлення І., яка постає сумою індивідуальних не лише дій, а й горизонтів її розуміння. Однак, якщо у переважної більшості індивідів інтервал уявлень про І. для кожного з них обмежується його особистим горизонтом життєдіяльності і свідомості, то в істориків відбувається "суміщення" індивідуального горизонту уявлень з горизонтом суспільним. Історики продукують знання про І., нові не тільки для них, а й для суспільства в цілому; їх погляди на І. є уособленням досягнень І. як науки, стають вираженням панівної "соціальної догми" (Ортега-і-Гассет) і не можуть бути увібганими у рамки лише індивідуального горизонту. Подібно до філософії та соціології І. також досліджує людське суспільство як своєрідну цілісність, вивчає творчість людей в усіх галузях їх життєдіяльності, є однією з найважливіших форм самоусвідомлення людством самого себе. Водночас, якщо філософія розглядає суспільство в єдності його динамічних та структурних, діахронічних та синхронічних характеристик, а соціологія зосереджується на структурних, синхронічних, то І. як наука акцентує увагу на діахронічних, динамічних характеристиках суспільства як цілого. Історія — інтегративний процес розвитку і зміни не лише людських індивідів, а й мезоіндивідів (напр. етносів) та макроіндивідів (скажімо, цивілізацій). При цьому кожна цивілізація подає себе за весь культурний світ чи принаймні його центр. Звідси домінування протягом тривалого часу своєрідного лінійного "моноцентризму" І. як науки, тобто трактування історичного процесу загалом з позицій власної цивілізації. Напр., для класичної західноєвропейської історичної науки властивий був європоцентризм, з позицій якого всесвітня І. поділялася на стародавню, середньовічну і Нового часу. Однобічний, європоцентристський характер цього поділу і його некоректність як періодизації І, людства в цілому стає дедалі очевиднішим з другої половини XIX ст., з появою праці М.Я. Дани-левського "Росія і Європа" (1871), пізніше — "Присмерку Європи" О.' Шпенглера і "Дослідження історії" А. Тойнбі. У працях цих та інших мислителів доводиться спрощеність лінійного тлумачення І. у таких різновидах, як регресистське (М. Монтень, Ж.Ж. Руссо, Ж.М. де Местр, X. Ортега-і-Госсет) та прогресистське (Вольтер, Ж.А. Кондорсе, І.Г. Гердер, Г.В.Ф. Гегель, почасти — К. Маркс і класичний марксизм) і накреслюється принципово новий підхід до І. як вельми складного, нелінійного, поліцентричного утворення. Нині відбувається інтенсивна розробка, утвердження і поширення саме такого, некласичного розуміння І. як поліцентричного процесу, взаємозв'язаного розвитку і зміни різноманітних за формами, масштабом та рівнями культурно-історичних індивідів монадної природи, в яких тією чи тією мірою і в той чи інший спосіб відтворюється й уособлюється всесвітньо-історичний процес загалом, його ритми, цінності і структури.