Філософія історії як вираження філософського світогляду, Специфіка філософсько-світоглядного осягнення історії, Філософсько-світоглядне осмислення історичної дійсності: загальна характеристика., Єдність філогенезу та онтогенезу у філософському осмислен

1.4. Філософія історії як вираження філософського світогляду

1.4.1. Специфіка філософсько-світоглядного осягнення історії

Філософський світогляд є третім (останнім за часом виникнення) серед основних історичних типів світогляду. Дуже довгий відтинок часу філософські світоглядні ідеї виникають, розвиваються та функціонують у сфері "інобуття", тобто у формах не автентичних, а перетворених, властивих не філософському, а іншим історичним типам світогляду — міфологічному та релігійному. Лише на дуже пізніх стадіях існування тих чи інших макроіндивідів історії філософський світогляд конституюється у життєвому світі певного історичного макроіндивіда як відносно виокремлена світоглядна форма, набуваючи поступово статусу однієї з основних таких форм.

1.4.1.1. Філософсько-світоглядне осмислення історичної дійсності: загальна характеристика.

Наймолодшим за своїм віком є філософський історичний світогляд, оскільки формування та утвердження філософського осягнення історичної дійсності в ролі пріоритетного відбувається пізніше, ніж міфологічного та релігійного. Як і міфологічне та релігійне, філософське осмислення історичного процесу теж має світоглядний характер, тобто спрямоване на розв'язання смисложиттєвих проблем історичного, людського буття. Тому воно може і має бути (з деякими застереженнями) охарактеризоване як філософський тип історичного світогляду, один з найважливіших подібно до міфологічного та релігійного.

Центральною проблемою філософського світоглядного розгляду історичного процесу, його смисловим ядром теж є відношення "людина—світ історії", але у філософському світогляді питання про місце, покликання й діапазон ролей особи у перебігу та розумінні історичного процесу постає й вирішується зовсім інакше, ніж у історичних світоглядах попередніх типів. У міфологічному (та й значною мірою у релігійному) світогляді питання про взаємозв'язок людини а історичним довкіллям осягається й вирішується стихійно, "поза спиною свідомості" (вираз Гегеля) учасників історичної драми. На відміну від міфологічного світобачення історії , яке є принципово нерефлексивним, несамосвідомим, і релігійного, в якому загалом стихійна компонента переважає свідому, філософське історичне світорозуміння характеризується домінуванням свідомої складової, виступає у значенні самосвідомості історичних суб'єктів. Це, звісно, аж ніяк не означає відсутності у філософському світоспогляданні історичного процесу стихійного начала і не є жодною підставою для його недооцінки.

Іншою, не менш важливою, відмітною рисою філософського осягнення історії є те, що в ньому, по суті, вперше, на противагу осмисленню міфологічному й релігійному, рівняння "людина—історія" розглядається в його, так би мовити, чистому вигляді і в чіткій, зрілій, добре виявленій, а не в латентній, прихованій або ж перетвореній формі.

1.4.1.2. Єдність філогенезу та онтогенезу у філософському осмисленні історичного процесу

Для формування сучасного, передусім філософського, як історично найпізнішого світогляду у процесі становлення особистості характерною закономірністю є збіг онтогенезу та філогенезу. Кожний людський індивід в ході своєї соціалізації, перетворення з біологічної особини роду гомо сапієнс, якою є немовля, на сформовану, культурну, біосоціальну істоту — особистість і включення в творчу, тобто авангардну, здійснювану на рубежі новітніх досягнень пізнавальну й перетворюючу діяльність, оволодіває всім, що створено людством раніше. Духовно оволодіваючи надбаннями людської культури, людина у своєму індивідуальному розвитку відтворює у "знятому" вигляді основні історичні ступені перетворення й пізнання світу суспільством. За часів ідеологічного панування "радянського марксизму" вважалася взірцем характеристика цієї особливості Ф. Енгельсом. "Бо, подібно до того, — писав він, — як історія розвитку людського зародку в утробі матері являє собою тільки скорочене повторення історії фізичного розвитку наших тваринних предків, починаючи з черв'яка, історії, що розгорталася протягом мільйонів років, так само і духовний розвиток дитини являє собою тільки ще більш скорочене повторення розумового розвитку тих самих предків, — принаймні, пізніших"72.

Насправді ж ця характеристика Ф.Енгельса є лише дещо стислішим формулюванням ідеї про збіг онтогенезу та філогенезу порівняно з тими, які пропонувалися раніше. Сам же цей збіг було зафіксовано вже досить давно. Наприклад, ще Джамбаттіста Віко розглядав (щоправда у дещо містифікованій формі) етапи духовного освоєння історичної дійсності у процесі становлення особистості як стисле повторення стадій такого освоєння суспільством — у процесі загальнолюдського поступу. Розглядаючи себе як засновника нової науки, яка "описує Вічну Ідеальну Історію, у відповідності з якою здійснюють перебіг у часі Історії всіх Націй у їх виникненні, русі вперед, стані, занепаді й завершенні"73, Віко, як він сам пише, наважується навіть твердити, що той, хто продумує означену Науку, розповідає самому собі цю Вічну Ідеальну Історію, оскільки він за допомогою доведення: "так мало бути раніше, так має бути тепер, так має бути попереду" — творить її сам для себе"74.

Геніальним німецьким поетом і мислителем Й.В. Гете фактично ця сама ідея сформульована вже "прозоріше" й чіткіше: "Якщо людство в цілому і йде вперед, молодь, однак, мусить знову і знову все розпочинати спочатку, і в якості індивідуума має пройти через усі епохи світової культури"75.