Культура Русі-України княжої доби (IX — перша половина XIV ст.), Освіта і наука, Літописання та література, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

3.4. Культура Русі-України княжої доби (IX — перша половина XIV ст.)

Успіхи слов'ян у розвитку господарства, їх об'єднання в єдиній державі, героїчна боротьба за незалежність сприяли розвитку культури. Потрібно розрізняти матеріальну і духовну культури. До матеріальної культури відносять знаряддя праці, житло, одяг, а також трудовий досвід людей; до духовної — освіту, науку, мистецтво.

Освіта і наука

У Київській Русі було чимало письменних людей і не тільки серед знаті та духовенства, а й серед простого народу. Країна мала свою писемність ще до прийняття християнства. Існували найдавніші рукописи, які написали "руські письменники", вели записи княжих указів та міждержавних договорів тодішньою українською мовою. Пізніше була прийнята слов'янська азбука, котру склали слов'янські просвітителі Кирило і Мефодій. Однак освіта почала набувати активного розвитку після хрещення Русі-України. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Діти бояр і вельмож там вчилися читати, писати, співати церковних пісень, оволодівали грецькою мовою. З цієї школи виходили освічені священики, писарі, перекладачі з грецької та інших мов на церковнослов'янську.

Особливого піднесення освіта набула при Ярославові Мудрому. Він збирав у чужих державах книги з різних питань пізнання світу і формував величезну на той час бібліотеку. До шкіл на науку Ярослав залучав здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан.

Наука розвивалася під впливом Візантії, а це, з одного боку, відкривало доступ до наукових творів мужів грецького та римського світів, а з іншого — пригнічувало розвиток власної наукової думки. З перекладених книг черпали наукові знання про природу ("Шестиднєв" Василя Великого та "Фізіолог"), географію ("Топографія" Козьми Індикоплова, олександрійського купця VI cm.) філософію (короткі уривки з творів Платона, Арістотеля). Були в Україні й свої філософи: митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович. Знання в галузі математики зводилися до простих чотирьох дій над числами, дробів та нарахування відсотків. Відомості про медицину також були обмежені практичними потребами. Першими лікарями були ворожбити і знахарі. Згодом, коли Україна увійшла в тісніші відносини з іншими країнами, лікарські знання значно поглибилися. Серед перших медиків українського походження другої пол. XI ст. згадуються в літописах Дем'ян Пресвітер й Лгапіт Лікар, який умів робити хірургічні операції.

Літописання та література

Високого рівня в Русі-У країні досягло літописання. Літописи, які створювалися, як правило, у монастирях, були першими писемними історичними творами. Вони базувалися на різних джерелах: оповіданнях, народних переказах, житіях святих, іноземних хроніках. Перший відомий нині літопис, датований 1039 p., написаний за часів Ярослава. Історичні записи вели чернець Печерського монастиря Никон Великий (бл. 1069—1073), ігумен Видубецького монастиря Сильвестер, волинський княжий літописець Василь. Монах-літописець Нестор бл. 1112 р. упорядкував " Повість временних літ", де йшлося "звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Видатними пам'ятками того часу є "Київський літопис" та "Галицько-Волинський літопис", церковні твори митрополита Іларіона, "Житіє Феодосія Печерського", "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", "Ходіння" Данила Паломника в Єрусалим, "Києво-Печерський патерик" та ін.

Поряд з літописами та церковними творами значне місце посідала й перекладна світська література, що містила багато античних афоризмів та анекдотів, частина яких увійшла до українського фольклору. Так, переклад збірника цитат з християнської та античної літератури під назвою "Пчола" з'явився в Україні на межі XII— XIII ст. До збірника "Золота цеп" увійшли відомі твори проповідників, зокрема писання Кирила Туровського і Серапіона.

З оригінальних літературних творів слід відзначити "Моління Данила Заточника", збірник політичних життєвих порад та афоризмів, написаний у XII—XIII ст. Раніше "Моління" вважалося проханням боярина Данила Заточника, покараного засланням, але згодом було доведено, що це літературна форма названого твору.

Суспільне життя Русі-України другої пол. XII ст. знайшло відображення в літературних творах того часу. їх автори з великим болем розповідали про князівські чвари і ворожі напади, про горе, якого країна зазнавала від ворогів, засуджували князівські міжусобиці, змальовували картини героїчної боротьби з іноземними загарбниками. У багатьох творах звучить заклик до об'єднання.

Наприклад, "Слово о князях" (1175) — пам'ятка літератури Чернігово-Сіверської землі — закликало князів припинити ворожнечу і не приводити половців на землю Руську.

Найвидатнішим твором поетичної творчості другої пол. XII ст. є "Слово о полку Ігоревім. Невідомий автор з надзвичайною художньою силою описав трагічне становище Русі в епоху феодальної роздробленості. Сюжетом цього твору стала історія походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича разом з братом Всеволодом, сином Володимиром, племінником Святославом Ольговичем проти половців у 1185 р. Сіверські князі зазнали поразки в кривавій битві і разом із багатьма воїнами були захоплені в полон. Роз'єднаність, неузгодженість у діях окремих руських князів послабила силу руських полків і стала причиною поразки Ігоревої дружини. Уся поема пройнята закликом до об'єднання Русі проти зовнішніх ворогів.

"Слово о полку Ігоревім" є чудовою пам'яткою української і світової середньовічної літератури. Поема перекладена багатьма сучасними мовами світу. За ухвалою ЮНЕСКО у 1985 р. відбулися святкування вісімсотріччя "Слова..."

На жаль, внаслідок феодальних міжусобиць, нападів половців і монголо-татарської навали велика кількість літературних пам'яток загинула. До нас дійшло дуже мало творів XII—ХНІ і початку XIV ст.


Великого поширення в Русі-У країні набула усна народна творчість — казки, пісні, билини, легенди, в яких народ відобразив найважливіші історичні події та явища, прославляв захисників Вітчизни від іноземних нападників. Значною мірою завдяки усній народній творчості образи минулого дійшли до наших днів.