Україна в умовах російських реформ другої половини XIX ст., Скасування кріпацтва, Адміністративно-політичні реформи, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

9.3. Україна в умовах російських реформ другої половини XIX ст.

Поразка у Кримській війні 1853—1856 pp. засвідчила значну економічну та військову відсталість Російської імперії і змусила її керівництво розпочати соціально-економічні реформи. Найболючішим питанням внутрішньополітичного життя було реформування аграрних відносин, насамперед ліквідація кріпацтва.

Скасування кріпацтва

Щоб уникнути революції, царський уряд провів " визволення селян" зверху. 19 лютого 1861р. цар Олександр II підписав маніфест про селянську реформу. Одночасно з маніфестом було затверджено низку положень і додаткових правил.

Законодавчі акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права "вільних сільських обивателів, як особисті, так і майнові". Селяни-кріпаки переставали бути власністю поміщиків. Вони могли вільно торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприємства, торговельні заклади, записуватися в цехи, купувати і збувати рухоме й нерухоме майно, без дозволу поміщиків одружуватися, віддавати дітей у навчальні заклади. Поміщики за встановлені повинності — роботою або грішми — мусили надати в постійне користування селян "садибну осілість "і перший наділ польової землі та інших угідь. Селяни залишалися тимчасово зобов'язаними на невизначений час. Тільки з 1 січня 1883 р. вони в обов'язковому порядку мали викуповувати польові наділи.

Оскільки в переважній більшості повітів України земля була високої якості, тут встановлювали менші, ніж в інших районах Росії, норми селянського наділу (від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу в південних і від 3 до 4,5 десятин у лівобережних губерніях). Поміщикам надавали широкі можливості зменшувати площі селянських земель, виділяти неповні душові наділи. У селах Лівобережжя й Півдня було відрізано бл. 1 млн десятин, або 16 % загальної площі землекористування. Із загального числа 2,5 млн ревізьких душ колишніх поміщицьких селян в Україні 220 тис. було обезземелено зовсім. 94 % ревізьких душ отримали наділи до 5 десятин, тобто менші прожиткового мінімуму. До того ж, поміщики залишили собі найкращі землі, а селянам виділили найгірші, позбавили їх випасів, водопоїв, лук, лісів та інших угідь.

Інтересам поміщиків відповідала також викупна операція, яку проводив царський уряд. Загалом селяни мали внести викупних платежів приблизно в чотири рази більше від тогочасної ринкової вартості землі. В Україні за дореформеними цінами земля, яку отримали поміщицькі селяни, коштувала 128 млн крб., а селяни мали сплатити 603 млн крб.

Для державних селян, які становили половину всього селянства України (2,2 млн ревізьких душ), умови реформи були сприятливіші. Вони отримали земельні наділи майже вдвічі більші, ніж поміщицькі селяни, а викупні платежі вносили менші.

Адміністративно-політичні реформи

Серйозні зміни в економічному житті викликали необхідність перетворень в усій державній системі. Тому протягом60—70-х років було проведено низку реформ, які охопили основні сторони життя імперії: земську, судову, військову, освітню, цензурну та ін.

За земською реформою 1864р. в усіх українських губерніях, крім Правобережжя — з остраху домінування польської шляхти, було створено виборні органи влади у масштабах губерній та повітів — земські установи. Вони займалися розвитком охорони здоров'я, освітою, вдосконаленням сільськогосподарського виробництва, культурою тощо. Активними діячами земств були видатні представники українського національного руху — І.Шраг, О.Русов, Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Коцюбинський та ін., які через свою "політичну неблагонадійність " не допускалися до державних установ.

Важливе значення мала судова реформа 1864 р., за якою запроваджувався позастановий, відкритий, незалежний від адміністрації суд. Обов'язковою була участь у судочинстві двох сторін: прокурора, який підтримував звинувачення, та адвоката — представника захисту. Провину підсудного визначали присяжні засідателі — представники матеріально забезпеченого населення, що призначалися жеребом.

Протягом 1862—1874 pp. здійснювалася військова реформа. Було ліквідовано рекрутські набори і запроваджено загальну військову повинність для всіх чоловіків, які досягли 20 років. У сухопутних військах строк служби тривав 6 років, на флоті — 7 років, а особи, які мали освіту, служили від 6 місяців до 4 років. Проведено переозброєння і переобмундирування армії тощо.

Згідно з освітньою реформою, яка почалася 1864 р., запроваджувалася єдина система початкової освіти, встановлювалися два типи гімназій: класична та реальна, надавалася певна автономія університетам. Для дорослого населення відкривалися недільні школи.

Одночасно з деякою лібералізацією освіти, уряд посилив контроль за видавничою діяльністю. За законом 1865 р. цензурні установи передавалися з відання Міністерства народної освіти до Міністерства внутрішніх справ. Одночасно діяла й церковна цензура.