Собівартість продукції. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Собівартість продукції.

За товарного виробництва необхідно зіставляти витрати суспільства і витрати підприємства у вартісній формі.

Собівартість продукції—витрати підприємства на виготовлення загальної кількості товарів або одного товару у грошовій (вартісній) формі.

Для визначення собівартості одиниці продукції сукупні витрати підприємства ділять на кількість створеної продукції. У західній економічній науці їх називають середніми витратами. Розрізняють індивідуальну та суспільну собівартість. Індивідуальна собівартість — це сукупні витрати в грошовій формі на окремому підприємстві. Вона є одним із критеріїв ефективності роботи підприємства, показником витрат і доходів, оскільки у ній втілені ціни на засоби і предмети праці, робочу силу, швидкість обороту основних і виробничих фондів тощо. Суспільна собівартість — це узагальнена середньозважена індивідуальна собівартість для однакових видів продукції на різних підприємствах.

З кількісного боку вартість і собівартість співвідносяться між собою як ціле і частина, оскільки вартість утворюється з матеріальних витрат, необхідного і додаткового продукту, а собівартість — лише з перших двох елементів. Як і категорія "вартість", собівартість має кількісний та якісний аспекти. В якісному — вона відображає економічні відносини між працівниками підприємства, різними підприємствами (трудовими колективами) з приводу формування частини витрат на виготовлення певних товарів.

Оскільки серед економічних відносин вирізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності, то в собівартості їх також виокремлюють. Техніко-економічні відносини категорії "собівартість" — це відносини спеціалізації, кооперування між різними підприємствами з метою випуску певної продукції (без урахування додаткового продукту). Організаційно-економічні відносини категорії "собівартість" — це узгодження певних управлінських рішень, обмін досвідом між такими підприємствами та ін. Відносини економічної власності категорії "собівартість" — це товарно-грошові відносини, які виникають між головним підприємством і підприємствами-суміжниками та постачальниками, а також у межах підприємств із приводу купівлі-продажу комплектуючих, виготовлення товарів тощо. Водночас вони є відносинами привласнення, що реалізуються через механізм цін. Складовими відносин економічної власності є привласнення найманими працівниками заробітної плати, взаємодія праці і капіталу при встановленні певних форм і систем заробітної плати, її величини. Натепер активну участь у формуванні заробітної плати бере держава, тому в собівартості повинні відображатися відносини між підприємствами і державою, яка коригує собівартість багатьох видів продукції встановленням економічних та екологічних нормативів і стандартів.

Отже, категорію "вартість" не можна обмежувати сферою безпосереднього виробництва або власне виробництва1. Хоча суспільно необхідні витрати виробництва формуються в цій сфері, але на них впливає платоспроможний попит населення, механізм ринку. Оскільки у сфері обміну здійснюється обмін еквівалентів (обмін товару на товар відповідно до кількості та якості затраченої праці), то в ній остаточно визначається вартість товарів і послуг, що характеризує вартість і як категорію обміну.

Некоректним є висновок, що "собівартість виражає виробничі відносини, пов'язані з розподілом продукту"2. Як і вартість, категорія "собівартість" є насамперед категорією безпосереднього виробництва. Належність собівартості до відносин розподілу автори підручника пояснюють тим, що заробітна плата — це категорія розподілу. Водночас вони правильно зазначають, що заробітна плата також відображає вартість необхідного продукту, який є категорією власне виробництва.

Структура собівартості має різні критерії розмежування. Як категорію економічної теорії найчастіше її поділяють за елементами витрат: сировини та основних матеріалів, палива, заробітної плати, допоміжних матеріалів, електроенергії, амортизації основних фондів, соціального страхування та ін. Ця класифікація допомагає зіставляти матеріальні, трудові і частково фінансові ресурси підприємства, виявляти тенденції їх зростання або зниження та ін. Витрати класифікують за статтями калькуляції. Поряд з деякими усередненими елементами в ній виокремлюють витрати на підготовку та освоєння виробництва, утримання й експлуатацію устаткування, управління структурним підрозділом підприємства, витрати від браку та ін.

Отже, в такій класифікації розмежовують статті за економічним змістом і призначенням (наприклад, основні витрати і затрати на управління) та за способом розподілу між окремими видами продукції (наприклад, умовно-постійні і змінні). Класифікація дає змогу визначати вплив строків освоєння нової продукції, зміни обсягів виробництва, управлінських витрат тощо на величину собівартості. З допомогою такої систематизації складають річні й поточні бізнес-плани, визначають собівартість окремого виду і всієї товарної продукції.

У собівартості наявні також виробничі і позавиробничі витрати підприємства. До виробничих витрат належать усі витрати, пов'язані з процесом виробництва (витрати на сировину, матеріали, заробітну плату та ін.) До позавиробничих витрат — витрати, пов'язані з реалізацією продукції, а також відрахування на науково-дослідні роботи, підготовку кадрів, маркетингові дослідження та ін.

Залежно від функціонального призначення розрізняють розрахункову, фактичну, виробничу (або фабрично-заводську) і комерційну (повну) собівартість. У розрахунковій собівартості фіксують очікувані на період дії прийнятої виробничої програми затрати. Фактична собівартість відображає дійсну величину витрат за вказаний період і відрізняється від розрахункової на величину штрафів, пені, неустойок, збитків від стихійного лиха та ін. Виробнича собівартість охоплює витрати на виготовлення товару та загальноуправлінські витрати (але без позавиробничих). До комерційної собівартості належать виробнича собівартість і витрати, пов'язані з реалізацією продукції.

У кожному з цих видів собівартості найважливішими статтями витрат є сировина, матеріали, електроенергія, заробітна плата, відрахування на соціальне страхування. Для сучасного народного господарства України актуальною є проблема оптимального співвідношення витрат підприємства та суспільства на речові фактори і заробітної плати. Так, на початку 1995 р. частка заробітної плати у ВВП становила до 34 %, у 2002 р. — 43,7 %, в той час як у США — майже 70 %, Греції — понад 70 %.

Урядовці іноді стверджують, що зростання заробітної плати автоматично зумовлює збільшення інфляції. Проте ця думка є хибною, оскільки частка заробітної плати у витратах суспільства занадто мала. Так, згідно з оцінкою Інституту економіки НАНУ вплив заробітної плати на зростання цін у 1993 р. не перевищував 20 %, а за даними профспілок — 6 %. Частка заробітної плати у собівартості продукції в окремих галузях промисловості виявляється ще нижчою. Унаслідок цього штучно звужується платоспроможний попит населення, а отже, ринок збуту для товарів та послуг вітчизняного виробництва, що породжує низку інших негативних явищ в економіці.