Авторитарна особистість, Соціологічні інтерпретації, Етноцентризм, групова замкненість та розміщення ресурсів, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Авторитарна особистість

Можливо, що деякі типи людей особливо схильні до стереотипного мислення та проекцій унаслідок своєї ранньої соціалізації. Знамените дослідження, здійснене Теодором Адорно та його колегами в 1940-х роках, визначило тип характеру, який автори назвали авторитарною особистістю (Adorno et al., 1950). Дослідники запропонували кілька шкал виміру для оцінки рівнів упередженості. На одній шкалі, наприклад, людей опитували, чи погоджуються вони з низкою тверджень, що мали відверто антисемітський характер. Ті, хто виявив упередженість щодо євреїв, були також схильні негативно ставитися до інших меншин. Дослідники дійшли висновку, що люди з авторитарною вдачею схильні до строго конформістської поведінки, що вони беззаперечно підкоряються своїм начальникам і категоричні щодо своїх підлеглих. Такі люди також украй нетерпимі у своїх релігійних переконаннях та сексуальній поведінці.

Автори висунули припущення, що характерні ознаки авторитарної особистості є результатом моделі виховання, за якої батьки неспроможні прямо виказувати свою любов до дітей, тримаються від них осторонь і привчають їх до суворої дисципліни. Коли такі діти стають дорослі, вони страждають від тривог, які можна контролювати, лише виробивши чітко визначений світогляд. Вони нездатні давати раду неоднозначним ситуаціям і не знають, що таке непослідовність, бо керуються тільки стереотипами.

Ціла злива критики обрушилася на дослідження Адорно. Дехто поставив під сумнів цінність використаних ним шкал виміру. Ще хтось твердив, що авторитаризм характеризує не особистість, а що він віддзеркалює цінності та норми окремих субкультур у рамках цілого суспільства. Мовляв, дослідження Адорно має більшу вартість для розуміння авторитарних моделей думки взагалі, аніж визначає окремий тип особистості. Проте існують очевидні подібності між результатами цього дослідження та інших студій, присвячених проблемі упередження. Наприклад, Юджин Гартлі у своєму класичному дослідженні піддав аналізу ставлення до тридцяти п'ятьох етнічних меншин і теж виявив, що люди, упереджені щодо однієї етнічної групи, майже завжди виказують негативні почуття й щодо інших. Хто не любив євреїв та афроамериканців, так само неґативно висловлювався й на адресу валонійців, піренейців та данірейців (Hartley, 1946). Три останні групи насправді ніколи не існували. їхні назви Гартлі умисне вигадав, аби з'ясувати, чи можуть люди упереджено ставитися до групи, про яку вони ніколи й не чули.

Соціологічні інтерпретації

Психологічні механізми стереотипного мислення, зміщень та проекцій притаманні членам будь-якого суспільства й допомагають пояснити, чому етнічний антагонізм є таким звичним елементом у різних культурах. Проте вони мало що нам підказують про ті соціальні процеси, які мають стосунок до дискримінації. Вивчаючи ці процеси, ми неминуче мусимо звернутися до таких соціологічних ідей.

Етноцентризм, групова замкненість та розміщення ресурсів

Соціологічні поняття, які мають стосунок до етнічних конфліктів на загальному рівні, — це етноцентризм, етнічна групова замкненість та розміщення ресурсів, Етноцентризм — підозріле ставлення до чужих, пов'язане з тенденцією оцінювати культуру інших під поглядом власної культури, — це поняття, з яким ми вже зустрічалися (розділ другий). Фактично всі культури були до певної міри етноцентричними, і неважко розгледіти, як етноцентризм поєднується зі стереотипним мисленням. Про чужих думають як про варварів або про людей, нижчих із морального погляду й розумово неповноцінних. Саме так більшість цивілізацій дивилися на представників менших культур, і таке ставлення спричинило безліч етнічних конфліктів упродовж історії людства.

Етноцентризм і групова замкненість часто поєднуються. Під "замкненістю" ми розуміємо процес, через який групи утримують межі, що відокремлюють їх від інших груп. Ці кордони утворюються за допомогою всіляких засобів виключення, які загострюють відмінності між однією етнічною групою та іншою. До таких засобів можна віднести обмеження або заборону шлюбів між представниками різних груп, стримування соціальних контактів та економічних відносин, скажімо, торгівля та фізичне розмежування груп (як у випадку етнічних гетто). Афроамериканці в Сполучених Штатах добре знають усі ці три варіанти виключення: в деяких штатах міжрасові шлюби були заборонені, на Півдні економічна та соціальна сегрегація була підкріплена законом, а ґетто чорношкірих досі існують у більшості великих міст.

Іноді групи, що мають однакову силу і владу, взаємно зміцнюють межі замкненості: їхні члени тримаються осторонь одне від одного, але жодна з них не домінує над іншою. Проте частіше якась етнічна група посідає панівне становище щодо іншої. За таких обставин групова замкненість поєднується з розміщенням ресурсів, що спричиняє нерівності при розподілі багатства та матеріального добра.

Деякі непримиренні конфлікти між етнічними групами виникають на межах замкненості між ними саме тому, що ці межі позначають нерівності в багатстві, владі та соціальному статусі взагалі. Поняття замкненості етнічної групи допомагає нам зрозуміти найдраматичніші та найпідступніші відмінності, які відрізняють спільноти, і не тільки те, чому членів деяких груп розстрілюють, лінчують, б'ють або переслідують, а й те, чому вони не можуть знайти собі пристойну роботу, здобути добру освіту, об лаштувати своє життя до вподоби. Багатство, влада та високий соціальний статус — це ресурси, яких не так багато, й деякі групи мають їх більше, ніж інші. Щоб утриматися на вигідних позиціях, привілейовані групи іноді вдаються щодо інших груп до крайніх актів насильства. Подібним чином члени непривілейованих груп також можуть удатися до насильства як до засобу поліпшення свого становища.