Українська помаранчева революція, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Українська помаранчева революція

За своєю суттю Помаранчева революція була революцією духу, кампанією загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків, інших акцій громадянської непокори мільйонів людей проти антидемократичного режиму, який, нахабно сфальсифікувавши вибори, відбирав у них останню надію на краще життя. Це була закономірна реакція суспільства на зневажання закову, цинічні утиски людської моралі та гідності, продовження національного приниження українського народу, злочинну філософію зрощення олігархічного капіталу з владою, тотальну корупцію, знущання влади над бізнесом, фізичні розправи, залякування перед виборами, спроби нав'язати суспільству на найвищу державну посаду кандидата з кримінальним минулим. Зрештою, це була реакція громадян, які усвідомили, що саме народ є джерелом влади.

Головною рушійною силою і найактивнішим учасником революції, безперечно, була молодь, передусім студентська, яка загострено відчувала і переживала деморалізацію суспільства, подвійні стандарти, всеосяжне лицемірство, відсутність умов для реалізації життєвих проектів і породжену цим невпевненість у завтрашньому дні. Ідеологом революційних демократичних ідей стала інтелігенція, а соціальною базою — середній клас, який тільки-но почав формуватися в Україні. Поки що нечисленний і не зовсім згуртований, він уже заявив про свої амбіції на повний голос, відстоюючи ідеали цивілізованого ринкового суспільства, прозорої економіки та гідного життя. Революцію беззастережно підтримали українське селянство і фермерство, значна частина міського населення. Лідером Помаранчевої революції, безперечно, був В. Ющенко.

22 листопада близько 14-ї години голова ЦВКС. Ківалов оголосив попередні результати другого туру виборів Президента У країни після підрахунку 99,38 % протоколів виборчих дільниць: В. Янукович набрав 49,42, а В. Ющенко — 46,7 % голосів виборців. У відповідь люди масово почали збиратися на київському майдані Незалежності. До вечора їх кількість зросла до 300 тисяч, а на Хрещатику виросло справжнє наметове містечко. Усі присутні, занепокоєні підозрілими маніпуляціями влади, вимагали від лідерів опозиції рішучих дій.

Ставала відомою перша реакція на українські вибори світової громадськості. Зокрема, вже 22 листопада США, Канада, Європейський Союз, Парламентська асамблея Ради Європи, НАТО, ОБОЄ та інші країни й міжнародні структури, за інформацію своїх спостерігачів за виборами в Україні, задекларували невизнання офіційних результатів, що не відповідали, на їхню думку, справжньому вибору українського народу. Чи не вперше за декілька років уся Європа, Сполучені Штати Америки та авторитетні міжнародні організації виступили зі спільною позицією щодо події такої надзвичайної ваги. Реакція Заходу не була б такою потужною та консолідованою, якби не події на майдані Незалежності та інших вулицях і площах України.

Про грубі порушення під час виборів заявив Комітет виборців України. За словами його представників, кількість і серйозність порушень під час голосування й підрахунку голосів були безпрецедентними для загальнодержавних українських виборів, і вибори 21 листопада назавжди залишаться чорною плямою на репутації України як демократичної держави.

Чи не єдиними, хто не побачив зловживань у другому турі президентських виборів, були учасники Місії міжнародних спостерігачів від СНД.

24 листопада Центральна виборча комісія проголосила переможцем президентської кампанії В. Януковича. Згідно із затвердженим ЦВК протоколом, остаточні результати виборів були такими: за В. Януковича 49,46 %, за В. Ющенка — 46,61 % голосів. 316 членів ЦВК із таким правовим безладдям не погодилися четверо: Я. Давидович, Р. Князевич, А. Магерай, О. Чупахін.

Авантюрні дії ЦВК призвели до різкого зростання напруженості. Захід, який заявляв про грубі фальсифікації, що викривили результати народного волевиявлення, зреагував миттєво і гостро.

Найрізкішою була заява з Вашингтона, якою відгукнувся на події в Україні держсекретар США К. Пауелл.

У відповідь команда В. Ющенка створила Комітет національного порятунку, який взяв на себе відповідальність за захист української демократії, оголосила Всеукраїнський політичний страйк і закликала демонстрантів блокувати громадські будівлі, в тому числі Кабінет Міністрів і президентську Адміністрацію. Водночас десятки й сотні сесій місцевих рад спонтанно скликали сесії, щоб проголосити: вибори сфальсифіковано, ЦВК має піти у відставку; низка рад оголосила В. Ющенка президентом па своїй території.

Фактично єдиною офіційною інституцією в Україні, яка адекватно зреагувала на дії ЦВК, був Верховний Суд. Прийнявши до провадження скаргу довіреної особи В. Ющенка на постанову ЦВК від 24 листопада 2004 р. про оголошення обраним Президентом України В. Януковича, він своєю ухвалою заборонив Центральній виборчій комісії офіційне оприлюднення результатів виборів та вчинення будь-яких дій, пов'язаних із виконанням цієї постанови.

Чи не вперше в історії незалежної України політичні акції на* були справді всенародного характеру та безпрецедентної географічної репрезентативності: у вуличних акціях листопада — грудня 2004 р. брало участь близько п'яти мільйонів громадян. Символом свободи, демократії і нескореності духу українського народу став київський Майдан, який прикував до себе та України увагу всього світу. Пік приїзду з регіонів припав на суботу 27 листопада, коли загальна кількість учасників сягнула в столиці близько 1,5 млн осіб. Масштабні акції відбувались і в інших містах України.

Кияни, починаючи від міської влади й бізнесменів і закінчуючи простими пенсіонерами, виявили солідарність і робили все можливе аби нагодувати, обігріти й хоч якось обланітувати цю багатосоттисячну "армію". Багато столичних жителів заявили про готовність узяти до себе додому революціонерів.

Під впливом Майдану демократичні зміни в суспільстві набирали лавиноподібного характеру. Ректори університетів дозволяли студентам брати участь у демонстраціях. Обласні ради оголошували, що не визнають результатів виборів. Дипломати за кордоном засуджували фальсифікації. Було послаблено адміністративний контроль над ЗМІ.

Вагомою запорукою позитивної поведінки сотень тисяч революціонерів була позиція церкви. Молитва за чесні й справедливі вибори, що впродовж кількох місяців тривала у храмах Української греко-католицької церкви, Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви, перетворилася па всенародну молитву єдності на майданах міст і містечок України, куди обов'язково приходили священики різних конфесій. Кожен день на Майдані також починався зі спільної молитви, а завершувався спільним виконанням Національного гімну України.

Характеризуючи Майдан та його учасників, слід зазначити, що і команда Віктора Януковича мала масову підтримку па Сході й Півдні України, особливо в Донбасі. Зрештою, за нього проголосувало близько 13 млн виборців. Чимало з них також заповнювали площі міст на підтримку свого лідера, а подекуди навіть з'являлися наметові містечка.

Великим гріхом влади стала спроба розколоти Україну. Чого варта лише кампанія в контрольованих командою Президента Л. Кучми засобах масової інформації, спрямована на штучне нагнітання протистояння між Сходом і Заходом країни! Коли стало зрозуміло, що по - серйозному нацькувати один на одного виборців різних таборів не вдасться, влада вдалася до зухваліших кроків, зіпіціювавши сплеск регіонального сепаратизму в середовищі керівних еліт Сходу та Півдня України. Зокрема, 26 листопада у Луганську відбулася сесія обласної ради, депутати якої прийняли рішення про створення Південно-Східної Української Автономної Республіки, а також звернення до президента Російської Федерації В. Путіна з проханням про визнання її Росією. Рішенням сесії закривалися внутрішні кордони області, призупинялася робота банків. В Одесі на загальноміських зборах представників територіальної громади була схвалена резолюція про створення Новоросійського краю як вільної самокерованої території, на якій діють розпорядження органів місцевого самоврядування. Схоже висловилася і Харківська обласна рада.

Реакція опозиції на сепаратистські дії владної верхівки була жорсткою. 28 листопада В. Ющенко, виступаючи па мітингу на Майдані Незалежності, нагадав про кримінальну відповідальність за розпалювання сепаратистських настроїв, і звернувся до жителів Донецької, Луганської та Харківської областей із проханням "не вірити у байки" про те, що він виступає проти російської мови та розвитку відносин з Росією. Наступного дня було оприлюднено заяву Комітету національного порятунку "Про відповідальність за сепаратистські дії, що ставлять під загрозу територіальну цілісність України".

Трохи пізніше про неприпустимість участі державних діячів у зібраннях, пов'язаних з антикопетиту дійними змінами державного устрою, та вчинення інших дій, що посягають на цілісність і суверенітет держави, заявив голова Верховної Ради України В. Литвин. Він засудив дії і рішення окремих керівників регіонів за на питання сепаратистських і автономістських настроїв, які суперечать нормам Конституції і чинному законодавству України, зазначивши, що за таких обставин своє законне слово мають сказати всі, хто наділений повноваженнями щодо відповідного правового реагування на такі дії, насамперед Президент України Л. Кучма, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України.

Про важливість збереження стабільності та територіальної цілісності України також заявили деякі іноземні політичні діячі, зокрема, єврокомісар з питань зовнішніх відносин та європейської політики сусідства Європейського Союзу Б. Ферреро-Валднер, Європейський парламент, представники офіційного Токіо.

Однак 28 листопада в місті Сєверодонецьк Луганської області відбувся т. зв. Всеукраїнський з'їзд народних депутатів і депутатів місцевих рад усіх рівнів, де зібралися представники низки регіонів України, а також кандидат на посаду президента та глава уряду В. Янукович. Із самого початку зібрання набуло сепаратистського відтінку. На ньому було визнано легітимною офіційну постанову ЦВК про результати виборів Президента України і задекларовано створення міжрегіонального союзу органів місцевого самоврядування України з власною координаційною радою і виконкомом.

Багатомільйонні громадянські акції протесту в Україні не могли залишити байдужою світову громадськість. Серйозне занепокоєння ситуацією в Україні висловлювали лідери іноземних держав і міжнародних організацій, які намагалися сприяти її мирному розв'язанню. Виборчий процес в Україні став головною темою для розгляду на конференції Організації з безпеки та співробітництва в Європі у Софії та на саміті Росія — ЄС у Гаазі. Надзвичайно важливими були дії президентів Польщі А. Кваснєвського та Литви В. Адамкуса, верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки X. Солани та генерального секретаря ОБСЄ Я. Кубіша. 26 листопада, 1 та 6 грудня вони приїздили до Києва, щоб долучитися до переговорів у Марийському палаці щодо врегулювання політичного протистояння в Україні. Окрім них у "круглому столі" брали участь Президент України Л. Кучма, голова Верховної Рад и України В. Литвин, прем'єр-міністр України В. Янукович, голова Державної думи Російської Федерації Б. Гризлов та лідер української опозиції В. Ющенко. Попри дивну позицію російського представника Б. Гризлова, який заявив, що у вирішенні української кризи є два варіанти — або війна, або розкол країни, головне, про що вдалося домовитися, — не застосовувати сили, продовжувати діалог, чекати рішення Верховного Суду.

Принципово іншим, порівняно з країнами Заходу, було ставлення до українських подій офіційної Росії. Кремль із самого початку віддав однозначну перевагу В. Януковичу. Підтримуючи розгортання сепаратистських настроїв на Сході та Півдні України, російські політтехнологи перетворили ці регіони на справжній полігон, на якому відпрацьовували свої маніпулятивні технології для підкреслення несхожості українських Сходу і Заходу та розпалювання суперечностей між ними.

Політика В. Путіна, за словами аналітиків, змістила акценти з численних та неефективних пострадянських структур (СНД, Митний союз, ЄврАзЕС, Російсько-Білоруський союз, Ташкентська угода тощо) до більш вибіркового підходу, основним суб'єктом якого стала Україна. Цей підхід привів до проголошення в 2003 р. Єдиного економічного простору (ЄЕП), до якого увійшли Росія, Україна, Білорусь та Казахстан. ЄБП із його специфічно засекреченими документам мав на меті посилити економічну та структурну залежність України (Білорусь та Казахстан на той час уже були членами Митного союзу в рамках ЄврАзЕС), створюючи зону вільної торгівлі (короткострокова перспектива), митний союз (середньострокова) та економічний союз (довгострокова). Росія наполягала па одночасному впровадженні структур митного союзу та зони вільної торгівлі, що практично унеможливило б участь України в процесах європейської інтеграції як незалежної сторони.

Тривалий час байдужою до долі мільйонів співвітчизників залишалася Верховна Рада України, яка ніяк не могла розпочати свої пленарні засідання внаслідок блокування її роботи депутатами з провладної більшості та комуністами. Лише під тиском Майдану в суботу 27 листопада Верховна Рада України зібралася на позачергово засідання, запропонувавши свій варіант виходу а ситуації, що склалася. Після чотиригодинних дискусій 307 голосами було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, якою визнано такими, що не відповідають волевиявленню народу, результати виборів 21 листопада. Депутати також висловили недовіру ЦВК за неналежне виконання нею обов'язків, передбачених Конституцією й законами України, та запропонували Президенту до 1 грудня внести на розгляд Верховної Ради подання про дострокове припинення повноважень членів ЦВК і кандидатури нових членів Комісії, заздалегідь узгоджених із фракціями та групами.

Парламентському комітету з питань державного будівництва і місцевого самоврядування було доручено у дводенний термін підготувати та внести на розгляд Верховної Ради законопроект про внесення змін до чинного закону про президентські вибори. У ньому передбачалося вдосконалити використання відкріпних посвідчень, заборонити голосування за межами приміщень для голосування, уточнити механізми судового контролю за рішеннями, діями й бездіяльністю відповідних суб'єктів виборчого процесу, вдосконалити законодавчі механізми забезпечення стабільної діяльності виборчих комісій, рівність представництва в них від кандидатів у президенти, у тому числі корегування часток керівних посаду виборчих комісіях. Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання законопроектів про внесення змін до Конституції зобов'язали в такий самий термін внести на розгляд парламенту законопроект про політреформу. Було також визнано необхідним розгляд Верховною Радою 29 листопада 2004 р. питання про створення тимчасової слідчої комісії парламенту з розслідування масових порушень виборчого законодавства й обставин установлення підсумків голосування на виборчих дільницях, у територіальних виборчих округах і результатів виборів Президента України в 2004 р. Надзвичайно важливим у постанові був пункт про неприпустимість застосування сили проти учасників акцій громадянської непокори.

Прийняття такої постанови стало першою важливою перемогою Майдану. Влада, хоч і вимушено, але нарешті прислухалася до вимог народу. Постанову ЦВК про обрання В. Януковича Президентом України було де завойовано. Проте вже 30 листопада на засіданні Верховної Ради силами провладної більшості було прийнято за основу проект постанови, якою призупинялася дія перших трьох пунктів рішення парламенту, схвалених на засіданні 27 листопада, до остаточної ухвали Верховного Суду. Це стосувалося визнання недійсними результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 p., недовіри Центральній виборчій комісії та внесення на розгляд Верховної Ради кандидатур нових членів ЦВК.

Дії влади викликали величезне обурення. Комітет національного порятунку України заявив, що виходить із переговорного процесу з командою В. Януковича і поновлює жорстку блокаду приміщень Кабінету Міністрів, Верховної Ради та Адміністрації Президента.

Наче прагнучи реабілітуватися перед виборцями за недолугий проект постанови від ЗО листопада, 1 грудня — в річницю Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України — парламент ухвалив надзвичайно важливі рішення. З великими зусиллями забезпечивши кворум та перебуваючи в оточенні понад 100 тисяч пікетувальників, Верховна Рада в таємному режимі 228 голосами прийняла постанову "Про стабілізацію політичної і соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожує суверенітету і територіальній цілісності України", якою висловила недовіру Кабінету Міністрів, наслідком якої мала стати відставка уряду В. Януковича, та запропонувала Президентові України за участю голови Верховної Ради невідкладно на період до вступу на пост новообраного Президента України сформувати персональний склад уряду народної довіри з урахуванням пропозицій депутатських фракцій і груп.

Парламент також засудив прояви сепаратизму з боку окремих державних діячів, керівників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також сприяння таким проявам з боку громадян, що створює загрозу суверенітету і територіальній цілісності держави. Генеральна прокуратура України отримала парламентське доручення невідкладно дати правову оцінку прийнятим після 21 листопада рішенням органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, а також діям їх посадових осіб і вжити заходів прокурорського реагування з метою приведення зазначених рішень у відповідність до законодавства України. Президенту України було рекомендовано з урахуванням правової оцінки Генпрокуратури вирішити питання щодо притягнення до відповідальності керівників-сепаратистів.

Верховний Суд України, виходячи з духу закону, логіки Конституції і верховенства права, визнав неправомірними підсумки другого туру президентських виборів, в якому ЦВК назвав переможцем В. Януковича, й у зв'язку з тим, що системні порушення закону не дали змоги достовірно встановити результати другого туру виборів, постановив відновити права кандидатів і провести повторне голосування в тритижневий термін, визначений законом, відраховуючи його від 5 грудня (тобто 26 грудня). Рішення було остаточним й оскарженню не підлягало.

Остаточно законодавчо врегулювала завершення виборів Президента Верховна Рада України: для пере голосування необхідно було внести зміни до чинного Закону України "Про вибори Президента України", щоб унеможливити тилові порушення, а також сформувати новий склад ЦВК. Але виник черговий парламентський конфлікт: соціалісти й "центристи" прагнули зробити частиною "широкого пакета" конституційну реформу. А головне — на цьому наполягали прокладні фракції та Президент Л. Кучма, які через ухвалення змін до Конституції сподівалися суттєво зменшити повноваження майбутнього глави держави. Парламентське засідання 4 грудня було зірвано.

Команда В. Ющенка вирішила погодитись на " великий пакет", що передбачав ухвалення нового виборчого закону, який обмежував би можливості для фальсифікацій, нового складу ЦВК, законопроектів 4180 та 3207-1 (у першому читанні) про зміни до Конституції. Проект № 4180 передбачав передання значної частини повноважень Президента парламенту та уряду, проект № 3207-1 — розширення місцевого самоврядування. 8 грудня 2004 p., яке, за словами В. Ющенка, стало днем "великого компромісу", Верховна Рада України на позачерговому пленарному засіданні 402 голосами ("проти" майже в повному складі голосувала тільки фракція БІОТ) підтримала за компромісний для владних та опозиційних сил "великий пакет", якому передувало оголошення про відставку генерального прокурора Г. Васильєва. Було також затверджено новий склад ЦВК, який очолив Я. Давидович. Одразу після голосування відбулося підписання прийнятих парламентом документів головою Верховної Ради України В. Литвином і Президентом України Л. Кучмою.

Згідно з внесеними до Конституції України змінами значну частину повноважень глави держави було розподілено на користь парламенту та уряду. Зокрема, Кабінет Міністрів є вищим органом у системі виконавчої влади. Уряд відповідальний перед Президентом і Верховною Радою, підконтрольний і підзвітний парламенту в межах, передбачених Конституцією. Уряд призначається Верховною Радою. Кандидатуру прем'єр-міністра вносить на затвердження Президент, але це має бути пропозиція коаліції парламентських фракцій, яка становить більшість у парламенті Міністрів оборони та закордонних справ також призначає Верховна Рада, але за поданням Президента; інші члени уряду призначаються парламентом за поданням прем'єр-міністра. Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраною Верховною Радою.

Відповідно до закону, Верховна Рада України працюватиме на рік більше — 5років. Депутати не матимуть права поєднувати свій депутатський мандат із роботою в уряді. Розширюється перелік підстав, згідно з якими депутати можуть бути позбавлені свого мандата. Зокрема, у разі не входження обраного від партії або блоку партій депутата до складу фракції цієї партії чи блоку або в разі виходу парламентарія з цієї фракції (т. зв. імперативний мандат). Вибори до парламенту відбуватимуться на пропорційній основі. За результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту. Коаліція в парламенті формується протягом одного місяця з дня відкриття першого його засідання. Засади формування організації діяльності та припинення діяльності коаліції встановлюються Конституцією та Регламентом Верховної Ради.

До повноважень Верховної Ради України додано кілька пунктів. Зокрема, крім призначення уряду, депутати призначатимуть голів Антимонопольного комітету України, Державного комітету з телебачення та радіомовлення та Фонду державного майна, а також звільнятимуть їх з посад; призначатимуть на посаду та звільнятимуть за поданням Президента голову Служби безпеки України. Депутати мають право призначати і звільняти за поданням Президента голову Національного банку У країни, а також половину складу Ради НБУ; призначати та звільняти половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення і третину — Конституційного Суду; затверджувати і звільняти членів ЦВК за поданням Президента; надавати згоду на призначення на посаду та звільнення з неї Президентом Генерального прокурора України.

Відповідно до змін Президент матиме право достроково припинити повноваження Верховної Ради України,якщо протягом одного місяця в неї не буде сформовано коаліцію депутатських фракцій, протягом. 60 днів після відставки уряду не буде сформовано персональний склад Кабміну, протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не зможуть розпочатися. Розпустити Верховну Раду неможливо в останні 6 місяців строку її повноважень.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президенту України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Зміни до Конституції передбачають, що в разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов'язків покладається на голову Верховної Ради України. Депутати залишили за Президентом право призначати голів обласних державних адміністрацій. Також він матиме право зупиняти дію актів уряду з мотивів невідповідності їх Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду. Зміни передбачають, що акти Президента України, видані в межах повноважень Конституції України, скріплюються підписами прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт і його виконання.

Закон № 4180 набував чинності з 1 вересня 2005 p., якби до того часу прийняли зміни до Конституції України (проект JV? 3207-1), що стосуються реформування системи місцевого самоврядування, обозі січня2006р.

Парламентська ухвала від 8 грудня, відкривши можливість відновлення справедливості, фактично стала сигналом до логічного завершення активної фази Помаранчевої революції. На цьому етапі переміг український народ, який, об'єднавши зусилля, обрав шлях до свободи і демократії, віддав перевагу демократичній процедурі, а не революційній доцільності. Люди, відчувши, що можуть впливати па владу, бути її носіями, вщент зруйнували насаджувані десятиліттями стереотипи і міфи про соціальну пасивність і громадянську апатію українців. Вони повірили, що можуть реально змінити на краще і своє життя, і свою країну. У них з'явилася надія на подолання тієї безпросвітної системи, яка залишилася Україні в спадок від старих радянських часів і після здобуття незалежності була модифікована з елементами мафіозного капіталізму.

26 грудня відбулося переголосування другого туру виборів, за результатами якого В. Ющенку віддали свої голоси 51,99 % виборців, В. Януковичу — 44,20 %; 1,45 % виборчих бюлетенів було визнано недійсними, 2,34 % виборців не підтримали жодного кандидата. Офіційна церемонія вступу Віктора Ющенка на посаду Президента відбулася 23 січня 2005 р.