Психологічна проблема свободи волі., Свідоме та неусвідомлене в людській психіці., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Психологічна проблема свободи волі.

Якби людська поведінка дійсно абсолютно не залежала від зовнішніх умов та інших чинників зовнішнього середовища, то неможливо було б прогнозувати дії людей (але ми робимо це з певною вірогідністю), проводити природний та формуючий експерименти, взагалі виховувати людину. Отже, можна говорити про зв'язок між учинками людини й тими чи іншими причинами (особливостями виховання, соціальними та природними умовами існування людини, її спадковістю тощо).

Одначе, незважаючи на те, що у людській діяльності виявляється закономірність та залежність від зовнішніх чинників, з іншої позиції можна стверджувати, що людина має свободу волі. Вона здатна здійснити вільний вибір, самостійно визначати свій життєвий шлях, прагнути задовольнити одну потребу та гальмувати іншу. Після здійснення вибору, вона розуміє, що мала змогу учинити інакше, тобто вона переживає своє вільне рішення. У момент вибору людина відчуває, що то її "Я" є причиною вибору.

Як підкреслював О.Потебня, зі змісту всієї сукупності зовнішніх чинників, що впливали на людину, не можна безпосередньо вивести зміст результату творчої діяльності. Адже отримуємо оригінальний, принципово новий продукт. У момент створення оригінального продукту, тобто такого, якого ще не було в довкіллі, людина відносно незалежна від зовнішнього середовища.

Звичайно, свобода одним людям притаманна більшою мірою, іншим — меншою. Найбільш властива вона дорослій, культурно розвиненій людині. В менших межах — дітям. Не властива тваринам.

Найповнішою мірою свобода притаманна тій людині, яка діє з усвідомленням своєї призначеності на цьому світі. Але якщо людина діє під впливом афекту, то її не можна назвати вільною, бо в даному випадку не виявляються всі її переконання, спрямованість, характер, здібності, особистість, а лише окремі емоції, збурені чинниками середовища. Можна сказати, що у психологічному плані людина є вільною, якщо її дії не зумовлені афектами та зовнішнім змушуванням, насильством.

Отже, можна назвати дві ознаки свободи психологічних феноменів — здатність людини визначатись у своїй діяльності незалежно від зовнішніх чинників (завдяки тому, що вона може довільно віддавати перевагу окремим із потреб, що породжуються цими чинниками) та творити принципово новий продукт, якого не було в її досвіді. У названих випадках людська воля не лише підкоряється зовнішнім факторам, а й діє сама собою, що й є моментом свободи, оскільки в таких випадках духовні сили ніби переривають ланцюг загальної причинності.

Але, з іншого боку, вибір людиною однієї з наявних альтернатив діяльності залежить і від її характеру, який у свою чергу визначається комплексом зовнішніх соціальних, національних, економічних, політичних умов, спадкових та набутих ознак (конституція тіла, генофонд, стан здоров'я, темперамент тощо), фізичними особливостями довкілля і безліччю інших чинників. Тому людина є й самодостатньою, і залежною істотою, не однією або іншою в певному місці або часі, а однією й іншою в кожен момент свого життя.

Проте визнання такої "залежної незалежності" ще не означає вирішення проблеми свободи волі. Свобода людини полягає у подоланні своєї залежності не тільки від зовнішніх чинників, а й інколи й від ще більш небезпечної "рівноваги" між свободою і несвободою, що визнається як "золота середина". У такому "балансуванні" людина нерідко втрачає не тільки реальну свободу, а й набуває певних деструктивних ознак: подвійної моральності, безвідповідальності та ін.

Свідоме та неусвідомлене в людській психіці.

Психіка людини є складним, багаторівневим утворенням, у якому є як усвідомлені моменти відображення зовнішнього та внутрішнього світу, так і неусвідомлені процеси психіки, які значною мірою впливають на людину та її поведінку. До усвідомлених моментів відображення зовнішнього світу належать повне чи неповне знання та переживання моментів свого життя, місце та призначення у цьому світі, професійні знання, світоглядні уявлення та ін. До усвідомлених моментів відображення внутрішнього світу можемо віднести рефлексію свого "Я", більшою чи меншою мірою чітке знання про свої психічні процеси, стани та особливості своєї особистості. Свідомість, "спрямовану назовні", називають предметною свідомістю, а усвідомлення себе — самосвідомістю. До неусвідомлених явищ належать реакції організму людини на подразники, які перебувають на до-пороговому рівні, автоматизовані дії, сновидіння та значна кількість патологічних явищ (марення, галюцинації тощо).

Взаємодія свідомого та несвідомого досить складна. її з'ясування є важливим для психолога, оскільки дає ключ до розуміння механізму психогеній та можливостей корекції розвитку особистості.

На проблему "несвідомого" особливу увагу психологи звернули від часу появи праць З.Фрейда.

Основою психічного життя, за Фрейдом, є "Воно" — неусвідомлена сукупність несвідомих потягів, інстинктів, найважливішими серед яких є "інстинкт життя" (Ерос) та "інстинкт смерті" (Танатос). За Фрейдом, усвідомлюються лише окремі моменти психічного життя, пов'язані з необхідністю пристосуватися до умов існування. Загалом же несвідоме являє собою конгломерат асоціальних, аморальних та алогічних психічних інстанцій. Одним із них є, наприклад, афесивність тобто вроджена схильність до наступальних і насильницьких дій, метою яких є подолання або знищення об'єкта афесії. Основним регулятором несвідомої психічної системи Фрейд вважав принцип задоволення. Отже, у несвідомому здійснюється боротьба між сексуально забарвленими інстинктом життя та потягом до смерті, яка зумовлює функціонування несвідомої сфери та її вплив на особистість у цілому, тобто на "Я" та "над-Я".

В одній системі з "Воно", стверджував Фрейд, у людини існує "Я", яке і є свідомістю; "Я" керується принципом реальності. Сутністю "Я" є сукупність організованих сил, які контролюють сліпі несвідомі сили "Воно" та намагаються привести їх до певної відповідності з вимогами зовнішнього світу шляхом тимчасового упорядкування та здійснення над ними контролю реальності.

Оскільки "моральна цензура" заважає безпосередньому впливу енергії несвідомих потягів на свідому діяльність людини, остільки ця енергія знаходить вивільнення у формі діяльності, яку сприймає суспільство (тобто відбувається сублімація). Одним із видів сублімації є творчість.

Однак не завжди конфлікт між свідомістю та несвідомим вирішується так легко. Фрейд вважав, що саме цей конфлікт стає причиною багатьох неврозів. Часто початком хворобогенних конфліктів є дитячі переживання.

Якщо несвідоме не може безпосередньо проникнути у свідомість, то намагається проникнути "обхідним шляхом": у вигляді символічних образів, сновидінь, обмовок, забувань, помилок у писемній мові. Найбільш "гострі" конфлікти закінчуються психічними захворюваннями.

Поняття "несвідоме" спочатку використовувалося для позначення витіснених із свідомості особистості потягів, мотивів та почуттів індивіда, які заперечуються в процесі розвитку суспільства і є небажаними для соціуму. Несвідоме розумілося як вмістилище для витісненої зі свідомості індивіда психічної реальності.

Отже, між усвідомлюваним і неусвідомлюваним, свідомою і не-усвідомлюваною психічною активністю відношення досить непрості, що й породжує різного роду паралогізми: або ж свідоме підпорядковується несвідомому, впливу архетип і в, або ж, навпаки, саме категорія свідомості тлумачиться настільки широко й абсфактно, що включає в себе всю психіку з її несвідомими потягами.

Певним кроком у вивільненні від такого роду "залежностей" є підхід, що має місце у вітчизняній психології і згідно з яким свідоме в системі психіки ідентифікується із сутнісним і тому підноситься над несвідомим, підпорядковує його собі.