Нацистська окупація, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Нацистська окупація

Окупувавши Україну, нацисти встановили на її території режим кривавого терору у вигляді сумнозвісного " нового порядку". Мета нацистів зводилася до насильницького пограбування завойованих територій, максимального очищення їх від корявого населення та запровадження для решти системи жорстокої позаекономічної експлуатації. У планах німецької колонізації визначалося: "Україна — найплодючіша область Європи. її завдання — постачати продукти харчування та сировину новій Європі. А жити на українській землі повинні тільки люди німецької арійської крові".

Відповідно до цього, новоявлені колоністи прагнули витравити національну свідомість українців, а тому вдалися до розчленування України як історично-географічної та політичної цілісності. Як відомо, Закарпаття ще у березні 1939 р. було передано німецькій союзниці — Угорщині. Буковина, Ізмаїльщина та "Трансністрія " — Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до іншої союзниці Німеччини — Румунії. Галицькі області — Дрогобицька, Львівська, Станіславська та Тернопільська як "дистрикт Галичина" були включені до Генерал-губернаторства, створеного на території окупованої Польщі. З більшої частини українських земель було утворено т. зв. Рейхскомісаріат Україна зі столицею у Рівному. Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування. Всі частини розділеної України були ізольовані одна від одної, спілкування між ними заборонялося.

На чолі Рейхскомісаріату Гітлер поставив безжального і жорстокого Е.Коха, україноненависницька політика котрого не знала меж. "Якщо я знайду українця, гідного сісти за один стіл зі мною, — заявляв цей фанатичний расист, — я звелю його негайно розстріляти" . На нараді окупаційних чиновників у Рівному він так сформулював цілі Німеччини щодо України:"Мета нашої роботи — примусити українців працювати на Німеччину, а не ощасливити цей народ. Україна повинна постачати те, чого немає у Німеччини. Цю роботу слід проводити, не рахуючись із втратами". Подібне твердження відповідало ідеологічним засадам міністра окупованих східних територій А.Розенберга, який заявляв: " Розмноження слов'ян небажане... Освіта небезпечна. Цілком достатньо, якщо вони навчаться рахувати до 100... Кожна освічена людина — це наш майбутній ворог..." Свою "турботу" про українців висловлював і сам фюрер: " Знання сигналів дорожнього руху їм буде достатньо... Під свободою українці розуміють, що вони будуть митися тільки один раз на місяць замість двох разів".

Гітлерівці запровадили в Україні нещадний геноцид проти місцевого населення. Тут виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів смерті, 50 гетто, де нацисти замордували 5264тис. чол. мирного населення (причому євреїв і циган майже поголовно) та військовополонених. До Німеччини вивезено на каторжні роботи 2400 тис. осіб, передусім молоді. Значна частина їх загинула на чужині від виснаження, хвороб, травматизму.

У березні 1943 р. гітлерівські карателі дощенту спалили районний центр Корюківку на Чернігівщині, поклавши у вогняну могилу 7 тис. жителів, головним чином старих, жінок, дітей. Цей факт зазначався комісією, що готувала матеріал про згаданий злочин до Нюрнберзького процесу, як найбільше масове знищення мирних жителів на окупованих територіях за увесь період Другої світової війни.

Під час війни німці з властивою їм педантичністю і скрупульозністю здійснювали пограбування України, вивозячи з неї марганець, руду, вугілля, шкіру, целюлозу, будівельні матеріали, промислове устаткування, культурні цінності, худобу, зерно, м'ясо, олію, масло, цукор, лікарські трави і навіть чорнозем та викопані фруктові дерева. Промислові підприємства, які залишилися неушкодженими, німецька адміністрація оголосила власністю Німеччини і нещадно експлуатувала. Цікаво, що здійснюваний нацистами економічний визиск де в чому нагадував господарювання комуністів, зокрема, було збережено колгоспну систему разом з трудоднями й адміністративним апаратом. Тим самим радянські колгоспи й радгоспи визнавалися найефективнішим способом викачування з місцевого населення хліба і продовольства.