Прогресизм просвітницької філософії історії, Філософія історії Монтеск'є, Філософія історії Бібліотека українських підручників

3.2.2. Прогресизм просвітницької філософії історії

Таке релігійне забарвлення є визначальним для прогресистського трактування історії, по суті, аж до Нового часу. Адже, незважаючи на те, що окремі проблиски секулярного прогресистського тлумачення історичного процесу зустрічаються ще до завершення середньовіччя, першими свідомими і послідовно витриманими способами означеного тлумачення можна вважати, мабуть, лише концепції Ш.Л. Монтеск'є, Ф.М. Вольтера, А.Р. Тюрго, Ж.А. Кондорсе та І.Г. Гердеро. Атрибутивною рисою цих, та й наступних, просвітницьких філософсько-історичних концепцій є розуміння розвитку суспільства як такого, що не відрізняється від розвитку природних процесів. Історія витлумачується тут як лінійно-поступальний процес, запорукою історичного прогресу проголошується людський розум, котрий розглядається, однак, як суто природна сила, відповідно й осягнення історичної реальності трактується як різновид дії "природного світла розуму". Розглянемо ці вчення дещо докладніше.

3.2.2.1. Філософія історії Монтеск'є

Чи не найранішою просвітницькою спробою пояснити історію як закономірний, поступальний процес, відкинувши теологічне її розуміння, була праця Ш.Л. Монтеск'є "Про дух законів" (1748). Французький мислитель, по суті, не визнає теологічного пояснення історичного поступу, хоч і не виступає проти нього відкрито і цілеспрямовано. На відміну від багатьох попередників його цікавить не бог понад усе, а, навпаки, сама суть досліджуваного предмета — законів, а вже саме (й тільки) під цим кутом зору — все інше, у тому числі й бог. "Я, — писав Монтеск'є, — почав з вивчення людей і знайшов, що вся безконечна різноманітність їх законів і нравів не викликана лише сваволею їх фантазії. Я встановив загальні начала і побачив, що окремі випадки ніби самі собою підкоряються їм, що історія кожного народу випливає з них як наслідок І будь-який частковий закон, пов'язаний з іншим законом або залежить від іншого, загальнішого закону"4. І саме ці закони у філософсько-історичній системі Монтеск'є й постають як найпервинніші, те, з чим має рахуватися навіть сам Творець. "Справа творіння, яке здається актом сваволі, передбачає ряд правил, таких само неминучих, як рок атеїстів. Було б безглуздо думати, що Творець міг би керувати світом і поза цими правилами, оскільки без них не було б і самого світу"5. Філософ розрізняє як засадничі два види законів людського існування: божественні та людські, визначаючи кожному з цих видів законів свою сферу дії. "Не слід, — зазначав він, — ні робити предметом постанов божественного закону те, що стосується законів людських, ні розв'язувати з допомогою людського закону те, що підлягає законам божественним"6. Монтеск'є важливим чинником самобутності і особливостей розвитку того чи іншого народу та його державності вважав географічне середовище і постав як один з основоположників географічної школи у філософії історії. Водночас не варто, як це часто-густо чиниться дослідниками, приписувати Монтеск'є абсолютизацію ролі географічних детермінант історичного розвитку. Визначальною роль означених детермінант є, — гадав він, — лише на стадії дикості народу. За фундамент історичного розвитку будь-якого народу на наступних стадіях філософ вважав не той чи інший один, до того ж окремо взятий, чинник, а комплекс певних чинників. "Багато речей, — підкреслював він, — керують людьми: клімат, релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, нрави, звичаї; як результат всього цього утворюється загальний дух народу. Чим більше посилюється у народі дія однієї з цих причин, тим більше послаблюється дія інших. Над дикунами панують майже виключно природа і клімат, китайцями керують звичаї, в Японії тиранічна влада належить законам, над Лакедемоном в минулий час панували нрави, принципи правління, нрави старовини панували в Римі"7. Заслуговує на пильну увагу і його спроба не обмежуватися розглядом історії на той час, а брати до уваги історію всіх народів земної кулі. Не можна не згадати й про те, що Монтеск'є був супротивником абсолютизму, проголошував основні принципи демократії: свободу слова, друку, зборів, вимагав рівності усіх громадян перед законом, віротерпимості, розмежування законодавчої та виконавчої влади за дотримання рівноваги між ними. Недарма громадяни США називають його батьком американської Конституції.