Класична політична економія до А. Сміта і Д. Рікардо. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Класична політична економія до А. Сміта і Д. Рікардо.

Сформувалася вона у другій половині XVII ст. (мануфактурна стадія розвитку капіталізму) і завершила розвиток у першій половині XIX ст. (стадія машинного виробництва).

Її основоположниками були В. Петті і французький економіст П'єр Буагільбер (1646—1714). Розвивали класичну політичну економію В. Франклін, Ф. Кене, Р. Кантільйон, А.-Р. Тюрго, С. Сісмонді, А. Сміт, Д. Рікардо та ін. Як виразники інтересів класу капіталістів, що саме формувався, представники класичної політичної економії гостро критикували паразитичний спосіб життя феодалів, піддали ревізії хибні погляди меркантилістів, які відображали інтереси торгового капіталу, гальмували розвиток виробництва. Класики політичної економії предметом дослідження вважали не сферу обігу, а виробництво, тому першими підійшли до визначення предмета цієї науки. Фізіократи (Ф. Кене, Ж. Тюрго) спочатку вважали лише сільське господарство сферою виробництва, а промисловість, транспорт і торгівлю називали безплідними. Уже В. Петті як сферу виробництва виокремлював промислове виробництво, добувну промисловість. Багатство, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва, а розподіляється у сфері обігу, тому дослідження потребує не тільки торговий, а й промисловий капітал. Але Петті помилково стверджував, що вартість створює не всяка праця, а лише спрямована на виробництво золота і срібла. Фізіократи одними з перших проаналізували капітал як один із факторів виробництва і прибуток як форму доходу на капітал, ввели в науковий обіг категорію "чистий продукт", який вони розглядали як результат поєднання праці з землею. Гроші фізіократи розглядали як засіб обігу.

Оскільки класики політичної економії вважали предметом свого дослідження виробництво, вони змогли наблизитись до наукового визначення предмета політичної економії. В. Петті називав політичну економію "політичною анатомією" або "політичною арифметикою", а її завданням вважав дослідження сутності капіталу, торгівлі, ренти, відсотка, вартості товару та їх ціни тощо. Він дійшов висновку про наявність законів, яким підпорядковуються ці економічні явища, і називав їх "законами природи". Ф. Кене ("Економічна таблиця") стверджував, що сукупність життя підкоряється певним законам, які він ототожнював із законами природи.

У науковий обіг Петті запровадив категорії "природної" (витрати на виробництво товарів) і "політичної" ціни, яка від природної відрізняється тим, що в ній виражається вплив на виробництво товарів несприятливих політичних умов, а також тим, що вона є різновидом природної. Але він помилково називав джерелом вартості природу і землю, неправильно визначав вартість заробітною платою.

Суперечливі позиції класична політична економія займає і щодо питань продуктивності праці, додаткової вартості і заробітної плати. В. Петті вважав продуктивною ту працю, яка створює речове багатство країни. Тому до продуктивного населення він відносив осіб, які створювали матеріальні або цінні для суспільства предмети, до непродуктивного — частину суспільства, яка нічого не виробляє, зокрема торговців. Критерієм продуктивності праці при цьому слугує речовий характер споживчої вартості, споживча вартість загадом, а не окремі її властивості. Водночас В. Петті називав продуктивною ту працю, яка збільшує кількість золота і срібла в країні, тому до осіб продуктивної праці відносив купців, моряків, солдатів, що зближувало його позицію з поглядами меркантилістів.

Ф. Кене продуктивним класом вважав фермерів, непродуктивним — зайнятих промисловим виробництвом осіб, які не виробляють і не привласнюють чистий продукт. Крім цих класів, він виокремлював клас власників. Хоч клас фермерів і створює все багатство суспільства, але не отримує ніяких доходів, а Власники землі, не створюючи нічого, привласнюють весь дохід суспільства. Він помилково вважав, що приріст речовини природи (споживчих вартостей) відбувається лише в сільському господарстві, а не в промисловості. У методологічному аспекті цю помилку спричиняє ототожнення вартості товарів з однією з властивостей споживчої вартості.

Досліджуючи заробітну плату, В. Петті зрозумів, що робітник не отримує всієї величини створеної ним вартості. Різницю між створеною вартістю і заробітною платою вчений називав рентою (а не додатковою вартістю) і вказував на обернено пропорційну залежність між цими величинами. Отже, рента охоплює весь прибуток, весь надлишок над витратами виробництва, хоча насправді рента є лише однією а конкретних форм додаткової вартості. Величину заробітної плати В. Петті визначав як "природну ціну праці", а її рівень — як мінімум, що забезпечує існування найманого працівника і членів його сім'ї.

А. Тюрго зазначав, що робітники живуть за рахунок продажу своєї праці, а внаслідок конкуренції між ними їх заробітна плата встановлюється на мінімальному рівні. Капіталісти, не працюючи, отримують прибуток, величина якого дорівнює ренті з тієї кількості землі, яку можна купити на цей товар.

Першим використав поняття "національний доход" П. Буагільбер, але лише щодо сільського господарства, Р. Кантільйон охарактеризував сутність підприємництва, А. Тюрго започаткував основи концепції корисності (виділяючи суб'єктивну цінність товару як оцінку його власником і об'єктивну цінність, залежно від коливання попиту і пропозиції).

Класики політичної економії, зокрема В. Петті, здебільшого правильно визначили ціну землі (звівши її до кількості земельних рент за 21 рік, тобто до капіталізованої земельної ренти). Петті вирізняв диференціальну земельну ренту. У працях представників цієї школи (Ф. Кене, А. Сміта і Д. Рікардо) з'ясовані важливі аспекти теорії капіталістичного відтворення. В "Економічній таблиці" Ф. Кене методологічно правильно застосував наукові абстракції (стосовно сільського господарства), показав співвідношення виробництва і обігу, зробив спробу поділити суспільний продукт за натурально-речовою формою і вартістю, правильно розмежував основний і оборотний поділ. Тим самим він намагався розмежувати основні класи на економічній основі, провести кількісний макроекономічний аналіз натуральних і грошових потоків, матеріальних цінностей у народному господарстві. Ця таблиця стала першоосновою теорії розширеного відтворення К. Маркса, методів аналізу витрати випуск В. Леонтьєва.

Найбільший внесок у розвиток класичної політекономії зробили А. Сміт і Д. Рікардо.