Валютний курс і валютна політика. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Валютний курс і валютна політика.

На валютний курс впливають різноманітні фактори: стан платіжного балансу, рівень інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграція капіталів між країнами, політична стабільність, економічна кон'юнктура, стійкість валюти і довір'я до неї та ін.

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Сутність валютного курсу повніше (комплексно) розкривається у таких виконуваних ним функціях:

— порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами;

— порівняння затрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо;

— певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Валютні курси визначаються на основі співвідношення купівельної спроможності (сили) різних національних валют, що характеризує ту суму товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Паритет купівельної сили — це співвідношення між двома (кількома) валютами за їх купівельною здатністю щодо групи товарів чи послуг (частковий паритет), або щодо всього суспільного продукту (повний паритет), а також шляхом зіставлення витрат виробництва.

Уперше ідея використання паритету купівельної сили як основи для встановлення валютних курсів виникла у XVII ст. Теоретично обґрунтував її шведський економіст Г. Кассель у 20-ті роки XX ст.

При встановленні взаємно узгоджених курсів валют між країнами необхідно враховувати реальні співвідношення купівельної здатності їх валют і паритет купівельної сили. Але курси валют ніколи не збігаються з паритетом купівельної сили, оскільки співвідношення валютних курсів залежить від попиту і пропозиції іноземних валют, стану платіжного балансу, рівня відсоткових ставок на грошовому ринку, інфляційних процесів у країні та інших факторів. Так, при пасивному платіжному балансі і відтоку капіталу за кордон курс валюти щодо паритету купівельної сили знижується. Це зумовлено зменшенням попиту на валюту цієї країни. При цьому ця держава багато втрачав у зовнішньоторговому обміні, але її товари набувають більшої конкурентоздатності. Загалом протягом тривалого періоду за дотримання згаданих умов валютний курс повинен зменшуватись щодо паритету купівельної сили. Це зумовлено інтернаціональними формами закону вартості. Водночас відбувається подорожчання вартості імпорту, що призводить до зростання витрат виробництва і відповідного підвищення цін.

За панування золотодевізного стандарту (коли золото і здебільшого долар США були еталонами валют) ринкові курси інших національних валют могли відхилятись на ± 1 % від золотого або доларового паритету, тому не збігання валютних курсів і паритету купівельної сили тривало довго. У перші роки існування цього стандарту спостерігалась нестача доларів, що зумовлювало перевищення курсом американського долара його паритету купівельної сили. Із поступовою втратою США передових позицій, посиленням економічної могутності Японії та окремих країн Західної Європи курс долара наблизився до паритету купівельної сили. Це позбавило американські ТНК змоги скуповувати цінні папери, інші товари за спекулятивним курсом (дешевше, ніж конкуренти).

Упровадження системи "плаваючих" курсів на початку 70-х років XX ст., посилення інфляційних процесів та інші фактори призвели до нестабільності паритету купівельної сили, його хаотичних відхилень від валютних курсів.

Занижений курс валюти порівняно з купівельною спроможністю зумовлює зниження внутрішніх цін країни нижче за світові. Це підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, дає змогу експортерам продукції продавати її за нижчими від світових пінами, розширювати експорт товарів і послуг і за тих самих світових цін отримувати при обміні іноземної валюти більше національної валюти, а отже, розширювати обсяги виробництва. Занижений валютний курс сприяє притоку капіталу, підвищує вигідність його реінвестицій, але зменшує вигідність вивезення капіталу. Водночас такий курс спричиняє подорожчання ввезення товарів та імпорту інфляції, збільшує зовнішні борги в іноземній валюті, скорочує їх у національній валюті. Отже, занижений валютний курс з точки зору еквівалентності міжнародного економічного обміну має негативні наслідки для країни, оскільки вона змушена більше вивозити на одиницю імпорту товарів і послуг. Це означає, що країни з нижчою продуктивністю, інтенсивністю і складністю праці, гіршою якістю товарів і послуг змушені утримуватись на зовнішніх ринках за рахунок зниження експортних цін щодо національних витрат виробництва, а отже, негативно впливати на специфіку дії закону вартості (зокрема, на еквівалентність обміну) у зовнішній торгівлі. Таким був курс долара на початку XXI ст.

Завищений валютний курс зумовлює підвищення внутрішніх цін щодо світових, зниження конкурентоспроможності товарів і послуг й ефективності експорту (його скорочення і зменшення дохідності). При цьому здешевлюється імпорт товарів і послуг, зростає його ефективність, що може спричинити скорочення національного виробництва. Крім того, відбувається відтік капіталу, зменшується реінвестування прибутків від іноземних капіталовкладень, збільшуються прибутки від іноземних капіталовкладень, зростає реальний зовнішній борг тощо. Такий курс буває вигідним для деяких країн, як правило, тих, у яких відносно невелика частка створених товарів і послуг експортується на зовнішні ринки й істотно не впливає на внутрішню економіку. У США, наприклад, на внутрішньому ринку нині реалізується до 90 % виготовлених товарів і послуг. Така країна скуповує на свою валюту валюти інших країн, підвищує у себе ставку відсотка, завдяки чому залучаються капітали з інших країн. Зниження конкурентоспроможності своїх товарів вона намагається захистити за допомогою різних обмежень.

За "плаваючих" курсів встановлюється вищий валютний курс — курс продавця і нижчий валютний курс — курс покупця. Різниця між ними формує доходи великих банків і компаній, бірж і спеціалізованих брокерських фірм. За допомогою валютного курсу виробники й покупці товарів і послуг порівнюють національні ціни товарів, послуг і робочої сили з відповідними цінами інших країн та світовими цінами, а також витрати виробництва, продуктивність праці, торговельний і платіжний баланси та ін.

Валютна політика є елементом державної економічної політики і безпосередньо пов'язана із зовнішньоторговельною політикою.

Валютна політика — сукупність втілених у валютному регулюванні заходів (економічних, політичних, правових, організаційних), які здійснюють державні органи, центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації у сфері валютних відносин.

За строками проведення розрізняють поточну та довготермінову валютну політику.

Поточна валютна політика — це повсякденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку з метою забезпечення нормального функціонування валютної системи (національних і міжнародної), підтримання рівноваги платіжних балансів. Основними її формами є облікова (дисконтна) і девізна політика. Дисконтна політика здійснюється через зміни відсоткової ставки центрального банку за кредит з метою впливу на валютний курс. Збільшення таких ставок сприяє притоку капіталів з інших країн, що підвищує курс валюти країни, поліпшує її платіжний баланс. Зворотну дію має зниження відсоткової ставки за кредит.

Девізна політика здійснюється через валютну інтервенцію, посилення або послаблення валютних обмежень, валютного субсидіювання і диверсифікації валютних резервів. Валютна інтервенція (як головний засіб девізної політики) означає насамперед купівлю-продаж державним органом іноземної валюти з метою впливу на курс та зміст національної валюти.

При падінні курсу національної валюти центральний банк країни продає на грошовому ринку великі суми іноземної валюти, що зумовлює підвищення курсу національної валюти щодо іноземної.

Довготермінова валютна політика передбачає довготермінові заходи структурного характеру у поступовій зміні валютного механізму. її найважливішими методами є міждержавні переговори й угоди у межах МВФ, на регіональному рівні (наприклад, у межах ЄС) та валютні реформи. Зміни у валютному механізмі — це зміни у порядку проведення міжнародних розрахунків, у використанні золота, резервних валют і міжнародних платіжних засобів, у режимі валютних паритетів і курсів, структурі й функціях МВФ та інших організацій тощо.

Валютна політика в Україні повинна бути спрямована на стабілізацію національної валюти, встановлення реального валютного курсу, нагромадження валютних засобів у руках держави.