Упорядкування або "оновлення міста", Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Упорядкування або "оновлення міста"

Оновлення — реставрація старих будівель для їх подальшого використання — набула у великих містах значного поширення. Іноді такі спроби робилися в рамках запланованих програм, однак частіше це результат оновлення будівель у занедбаних міських кварталах і подальший їх продаж групам осіб з високими доходами, а також створення таких закладів обслуговування, як крамниці й ресторани для їхніх потреб.

Найперший приклад — реставрація району Доклендс у Лондоні. То що це — унікальна історія успішного відродження міста чи, так би мовити, цілковита поразка? У кожного з цих поглядів е свої прихильники, хоча всі згодні з тим фактом, що, оскільки економіка в стані спаду, оновлення Доклендса було не таким вдалим, як сподівалися його прибічники. Площа Доклендса охоплює близько восьми з половиною квадратних миль території Східного Лондона, що прилягає до Темзи. В економічному відношенні тут був цілковитий занепад через закриття доків та промисловий спад. Доклендс дістав назву "найбільшої реконструйованої території у Західній Європі" та "найбільшої нагоди з часів лондонської пожежі".

Доклендс близько прилягає до фінансового центру — Лондон-Сіті, а з іншого боку межує також з бідняцькими, пролетарськими кварталами. Починаючи з 1960-х років точилися палкі суперечки, що тривають і сьогодні, з приводу того, якою має бути його доля. Багато жителів Доклендса та сусідніх районів обстоювали реконструкцію за рахунок програм розвитку в інтересах бідніших жителів. Із створенням 1981 року Корпорації по реконструкції Доклендса, цей район посів чільне місце в стратегії заохочення приватних підприємців до першочергової участі у програмі відродження міст.

Сьогодні район разюче відрізняється від навколишніх бідняцьких кварталів. Тут багато сучасних будівель, часто примхливого дизайну. Склади перетворилися на розкішні квартири, а поряд з ними виросли нові будинки. На пристані Кенері споруджено величезний офіс із центральною будівлею, котру видно з багатьох інших частин Лондона. Водночас серед цієї пишноти трапляються занедбані будівлі та пустирі. Багато офісів стоять порожні, як і деякі нові помешкання, котрі не вдалося продати за початково запланованою ціною. У кварталах Доклендса є кілька найбідніших будинків у країні, і їх мешканці мало виграли від сусіднього будівництва. На продаж пропонувалося багато "доступних за ціною" помешкань, однак лише незначна частина місцевих жителів спромоглися або захотіли їх купити. У 1991 році пристань Кенері опинилася в тяжкій фінансовій кризі, і тривалий час більшість будинків залишалися порожніми.

Доклендс роздирають безпрецедентні протиріччя між "мати" і "яе мати". Хоча тут було споруджено багато нових будівель та оновлено чимало старих, район вочевидь не став цілісною територією. Його назвали "недільною пустелею, призначеною для роблення грошей, позбавленою справжньої душі та рятівної грації класичної архітектури, надійного транспорту та громадських місць" (Brownhill, 1990, p. 177).

Річард Сенет, протестуючи проти таких проектів, як Доклендс, стверджував у своїй книжці про історію міста "Совість погляду" (The Conscience of the Eye / 1993), що проектувальникам міст слід намагатися зберегти або повернутися до того, що він називає "гуманне місто". Великі, безликі будівлі в багатьох містах змушують людей замикатися в собі, відвертають їх один від одного. Однак міста можуть повернути людей обличчям до інших, допомігши їм пізнати різноманітність культур і способів життя. Нам слід прагнути до створення міських вулиць не просто безпечних, а й "сповнених життя", чого не можуть забезпечити "транспортні артерії з їхнім стрімким автомобільним рухом". Приміські вулички з однаковісінькими тротуарами та крамницями такі ж далекі від "гуманного міста", як і транспортні магістралі. Натомість нам слід черпати натхнення в старих міських кварталах, таких як у центрах багатьох італійських міст, котрі орієнтовані на людину і поєднують розмаїття із вишуканістю архітектури.