Негативні тенденції реформування економіки за роки незалежності. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Негативні тенденції реформування економіки за роки незалежності.

Сукупність історично зумовлених та суб'єктивних передумов економічної кризи в Україні згодом була доповнена сукупністю таких специфічних причин:

1. Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, передусім з Росією. Це призвело до втрати Україною чималої частки традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо, оскільки тільки 15 % усього промислового виробництва мало завершений технологічний цикл. Не всі існуючі господарські зв'язки були раціональними (зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо), але їх потрібно було модифікувати поступово. Об'єктивним, але несприятливим для України чинником є те, що в Росії окремі впливові сили намагаються не допустити на ринки своєї країни деякі наукоємні і високотехнологічні товари з України.

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової, змішаної економіки, а також до постіндустріального суспільства).

3. Руйнування державного управління економікою за переважання в 90-ті роки XX ст. державної власності і запровадження застарілих ринкових важелів. Крім того, внаслідок відсутності корпоративної планомірності в Україні сформувався симбіоз здебільшого нераціонального державно-адміністративного регулювання і стихії ринку, який зберігся, хоча і меншою мірою, на початку XXI ст.

4. Ухвалення непрацюючих, суперечливих або руйнівних за наслідками законів, відсутність механізму реалізації багатьох із них. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення економічних реформ, крім того, немало раціональних законів не діють.

5. Непродумане впровадження купона, оскільки купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси національної банківської системи, не мали надійного захисту, це спричинило їх катастрофічне знецінення. Купон став засобом спустошення національного ринку. Так, купуючи нафту в Росії по 90 дол. за тонну наприкінці 1993 р., Україна повинна була поставити товарів приблизно на 250 дол. На впровадження і підтримання купоно-карбованця держава витратила кілька десятків мільйонів доларів.

6. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності. Внаслідок цього навіть незначні обсяги виробленої сільськогосподарської продукції не знаходять ринку збуту в Україні.

7. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку. Свідченням цього є засилля імпортних товарів (іноді низької якості), частка яких досягла у 1999 р. 70 %.

8. Відсутність комплексної і виваженої військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів. Так, у 1991 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі виробництва становила майже 23 %, а в 1996 р. — приблизно 3,4 %.

9. Прийняття численних декретів, указів, постанов вищим керівництвом, які поставили у невигідне становище виробника (наприклад, непомірний податковий тягар). Такі декрети та укази нерідко суперечили один одному, сіючи правовий хаос і непередбачуваність.

10. Нестабільність фінансової системи, зумовлена передусім надмірним зниженням частки одержавленого національного доходу, що суперечить прогресивним тенденціям у розвинутих країнах та істотно знижує соціальні витрати. Цьому сприяла відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків та криміналізація окремих банків.

11. Тіньовий і кримінальний характер роздержавлення й приватизації, масове оволодіння державною власністю клановими угрупованнями, частиною наближеного до влади директорського корпусу та ін., відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

12. Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд дол. і в сукупності досягає понад 60 млрд дол.

18. Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років XX ст. посідала 135-те місце у світі, а на початку XXI ст. приблизно 130-те).

14. Значне зростання управлінського апарату та витрат на нього. Так, з грудня 1990 року чисельність здебільшого корумпованого апарату виконавчої влади збільшилась на 21 %.

15. Майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства (внаслідок чого виникло кілька депресивних регіонів), занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризу, сприяють перетворенню України на сировинний придаток. Так, за період 1990—2001 рр. частка базових галузей в Україні зросла з 22 до 59 %; і водночас у 2—6 разів знизилася частка машинобудівної, легкої та харчової промисловості, а сільське господарство було відкинуте до рівня 50-х років XX ст.

16. Стрімке подорожчання енергоносіїв. Так, Росія продавала газ на кордоні Польщі по 60 дол. за 1000 м3, на кордонах Франції та України — по 80 дол. У другій половині 90-х років Україна щорічно переплачувала Росії за газ до 2 млрд дол.

17. Відсутність науково обґрунтованої економічної політики, в тому числі наукової, промислової, аграрної, інноваційної та ін., а також негативний вплив на цю політику МВФ. Так, у 2003 р. обсяг ВВП зріс на 9 %, промислового виробництва на 14 %, ціни на житлово-комунальні послуги майже на 35 %, на хліб і хлібобулочні вироби — в середньому на 30 %, а номінальна заробітна плата — менше 11 %.

18. Отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.). Унаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали змоги належно вдосконалювати систему продуктивних сил.

19. Надмірний податковий тягар на платників податків. Крім того, вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету разом з іншими факторами унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

20. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. На період 1991—2003 pp. вони оцінювалися в 6 млрд дол.

21. Незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, природних ресурсів та їх розкрадання.

22. Швидка зміна урядів (до 2004 року змінилось 11 урядів), більшість з яких не виконала прийнятих програм, не понесла відповідальності за це, а передусім — за невиконання бюджету в цілому або багатьох його статей, а також ручним управлінням ним.

Найважливішими причинами руйнівної кризи в Україні у 90-ті роки XX ст. — на початку XXI ст. є: а) хибна економічна (в тому числі фінансова, грошово-кредитна, податкова та інші форми) політика; б) некомпетентне втручання позаурядових державних структур; в) негативні сторони ринкової економіки, які інтенсивно впроваджувались за одночасного ігнорування низки її позитивних сторін; г) діяльність приватного сектору економіки; ґ) згубний вплив міжнародних фінансово-кредитних організацій та механічне втілення їх представниками корумпованої вищої влади.

Унаслідок впливу названих чинників тіньова економіка охопила майже 60 % сукупної народногосподарської діяльності, а державний бюджет недоотримує десятки мільярдів гривень. Крім того, за рівнем конкурентоспроможності країна нині займає приблизно 130 місце в світі.

Ще одна група причин глибокої і затяжної економічної кризи зумовлена процесом трансформації суспільно-економічної формації. Стратегічний курс і механізм його реалізації повинні бути детально обґрунтованими. Тоді їх можна буде послідовно реалізовувати шляхом створення нових, ефективних елементів економічної системи, передусім типів і форм економічної власності та господарського механізму, а трансформаційні процеси в економіці України не матимуть такого руйнівного характеру.

Унаслідок названих причин найглибша економічна криза в Україні набула таких основних ознак, охарактеризованих з точки зору сутності фаз економічного циклу: фаза кризи завершилась; водночас продовжується фаза депресії (незважаючи на п'ять років економічного пожвавлення) внаслідок відсутності макроекономічної рівноваги (зокрема, між попитом і пропозицією), кризових процесів в окремих сферах і галузях економіки (наприклад, сільське господарство, легка промисловість) та масового безробіття; відбувається фаза пожвавлення; фаза піднесення ще не розпочалась, оскільки економіка не вийшла на рівень, який перевершує всі попередні.