Соціально-економічні моделі майбутньої та перехідної економіки, Змішана економіка — модель сучасної перехідної економіки. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Соціально-економічні моделі майбутньої та перехідної економіки

Змішана економіка — модель сучасної перехідної економіки.

Сучасна економічна література здебільшого однобічно тлумачить категорію "змішана економіка". Так, у "Великому економічному словнику" вона характеризується як "структура економічного простору, за якої приватна система управляється ринковим механізмом, а суспільні інститути і уряд, спираючись на ринковий механізм, впливають на економіку шляхом директив і податкової політики". У "Сучасному економічному словнику" така економіка розглядається як економіка країни, у якій поєднуються ознаки ринкової та централізованої економічних систем.

Українські економісти А. Задоя та Ю. Петруня визначають змішану економіку як "економічну систему, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без вирішальної переваги одного з них". Колектив англійських вчених стверджує, що така економіка є системою, "в якій поєднується наявність конкуруючих приватних підприємств з певним ступенем централізованого регулювання"3.

Недоліками наведених визначень є:

1) акцентування на поєднанні лише ринкового та державного механізмів регулювання;

2) характеристика змішаної економіки як приватної системи;

3) твердження, що держава впливає на таку економіку лише шляхом директив і податкової політики.

Крім того, у визначенні англійських економістів допущено алогізм: приватним конкуруючим підприємствам протиставлено певний ступінь централізації. В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна правильно наголошено, що змішаним економічним системам останніх десятиліть XX ст. притаманна соціальна орієнтація виробництва, економіки і суспільства. Однак це положення не оправдано поєднане з характеристикою таких систем як ринкових, а замість соціальної орієнтації доцільніше говорити про соціалістичну.

Якщо усунути названі недоліки і врахувати вимоги діалектичного методу дослідження, можна дати вичерпне визначення змішаної економіки.

Змішана економіка — модель соціально-економічного розвитку, що передбачає оптимальне поєднання приватної, колективної і державної типів і форм економічної власності, державного, монополістичного і ринкового механізмів регулювання, проведення інституційно-соціальних реформ та національного економічного планування з метою побудови прогресивнішого ладу.

Двома найважливішими варіантами соціалізованої моделі є прогресивно інституціональний і соціал-реформістський. Згідно з першим варіантом необхідні важливі інституційні та соціальні реформи, раціональна взаємодія приватного і державного секторів, упровадження системи національного планування, підпорядкування приватного сектору інтересам розвитку суспільства, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Найвидатнішими представниками варіантної моделі є Дж.-К. Гелбрейт, Р. Хейблоннер та інші.

Соціал-реформістський варіант передбачає оптимальне поєднання децентралізму і централізму, планування та ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму у прогресивніше суспільство. Його представники — теоретики лейбористської партії Великобританії, автори концепції демократичного соціалізму.

Обидва варіанти змішаної економіки мають чимало спільного. Зокрема, їх представники обстоюють пряме регулювання економіки державою в суспільних інтересах, розвиток державного сектору, пріоритет колективних і суспільних інтересів порівняно з приватними тощо.

Такі інтегровані моделі економіки побудовані на основі інституційно-соціального напряму (або інституціоналізму), представники якого (Т. Веблен, А. Гобсон, Д. Коммонс та ін.) різко критикували неокласичну теорію ринкової рівноваги з її методологічним принципом граничної корисності, стверджували, що ринок перетворився просто на один з економічних інститутів, такий, як корпорація, держава. Найважливішим інститутом вони вважали державу, яка проводить активну соціальну політику, застосовує індикативне планування та регулювання господарського життя. Ці вчені підтримували встановлення соціального контролю і побудову держави соціального благоденства за обмеження приватної власності. Двома найважливішими елементами такої системи інституціоналісти називали форми власності та механізм розподілу ресурсів, які є основою типологізації економічних систем. Крайніми полюсами власності вони вважали приватну і державну, а проміжними — різні варіанти їх поєднання. Антиподами механізму розподілу ресурсів, на їхню думку, є стихійне ринкове регулювання і державне централізоване планування, а між ними — різні форми їх поєднання. Механізм розподілу ресурсів можна істотно змінювати, комбінуючи різні поєднання централізму і децентралізму та форм втручання держави в економіку.

Найважливішими формами соціалізації власності соціал-реформістські теоретики вважають одержавлення окремих галузей або великих компаній через націоналізацію, будівництво державних підприємств і розвиток на цій основі державного підприємництва, створення державно-приватних компаній. Важливо при цьому забезпечити умови і механізм розвитку державної власності в суспільних інтересах (демократизацію контролю і управління цією формою власності, демократичні інститути, плюралізм політичних сил та ін.). За їх відсутності державна власність може сприяти посиленню монополізації економіки. Необхідною умовою соціалізації економіки є перетворення державної власності на основу розгалуженої системи демократичного планування.

У деяких країнах поширилися соціал-реформістські ідеї соціалізації капіталістичної економіки через спільне (змішане) державно-приватне підприємництво, зокрема через вплив держави на інвестиційну, цінову, промислову політику великих приватних підприємств тощо, завдяки чому розширюється частка державної власності. Цей шлях привабливіший (порівняно з націоналізацією окремих підприємств і галузей) як з погляду трансформації наявних форм власності, так і щодо створення відповідного механізму регулювання. Доцільно також створювати спеціальні державні фінансові інститути, які скуповуватимуть контрольні пакети акцій окремих великих компаній, котрі діють в основних галузях народного господарства, і спрямовуватимуть їх розвиток у загальнонаціональних інтересах.

Ліві соціал-демократи пропонують широко розвивати децентралізовані форми суспільної власності — регіональної, муніципальної, комунальної, а також профспілкову, кооперативну та інші форми колективної власності, асоціації дрібних підприємств тощо, які сприятимуть розвитку самоуправління, залученню трудящих до управління власністю.

Ще один напрям соціалізації економіки — вплив держави на інвестиційну діяльність і розподіл доходів, зокрема, доходи розподіляються через механізм трансферних витрат, контроль за цінами, заробітною платою, дивідендами, розподілом сировини, споживчим кредитом та ін. Деякі з цих важелів прямо або опосередковано стосуються як інвестиційної діяльності, так і розподілу доходів.

Інвестиційний процес повинен спрямовувати державні капіталовкладення, насамперед інвестиції, в соціальну сферу, в наукові дослідження і розробки, пов'язані з новою технікою.

Засобами соціалізації є також впровадження загальнонаціонального регулювання і планування народного господарства (макроекономічний рівень), мікроекономічного регулювання (через контроль стандартів якості продукції" укладання контрактів між державою та окремими компаніями, галузевими асоціаціями підприємців, селективний вплив на розвиток окремих галузей, економічну кон'юнктуру на окремих ринках тощо), здійснення інституціо-нальних реформ (через механізм введення до складу керівництва великими компаніями представників держави, профспілок, споживачів, удосконалення антимонопольного законодавства, прийняття нового статуту діяльності великих корпорацій тощо). Важливе значення має демократизація планування, підпорядкування його суспільним інтересам, а також демократизація управління на макро- і мікрорівнях. За допомогою демократичного планування формується модель соціально-економічного розвитку країни, здійснюється макро-економічне регулювання господарства, розвиток гігантських монополій спрямовується в русло загальнонаціональних інтересів. Водночас передбачається регулювання і коригування пропорцій між попитом і пропозицією на окремі товари і послуги за допомогою ринкових важелів саморегулювання економіки.

За допомогою механізму укладання контрактів між державою і приватними компаніями можна буде узгодити макроекономічне регулювання з мікро-економічним, встановити необхідний суспільний контроль над великими компаніями (за формуванням витрат виробництва і цін, системою звітності тощо).

У моделі змішаної економіки важлива роль відводиться ефективному функціонуванню дрібних і середніх підприємств.

Незважаючи на значні успіхи розвинутих країн, в економічній системі яких втілені деякі варіанти й форми змішаної економіки, вона недосконала, оскільки допускає неефективне використання людських ресурсів (кількість безробітних — майже 50 млн, бідних — 100 млн), матеріальних ресурсів (середня завантаженість виробничих потужностей — 75%), фінансових ресурсів (значні витрати коштів на озброєння, паразитичний спосіб життя найбагатших верств населення тощо). Отже, слід розробити досконалішу модель соціально-економічного розвитку. Такою моделлю могла б стати народна економіка.