Праця рутинна і творча., Реальне освоєння світу., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Праця рутинна і творча.

Будь-яка праця передбачає як фізичні, так і розумові процеси. В праці завжди присутні рухи (рухи очей при читанні, наприклад), а також мислення, уява (для постановки цілей, прийняття рішення). Залежно від системи дій, яка визначається ціллю, праця може бути рутинною і творчою. Якщо основні дії мають значною мірою стандартний, однотипний характер і досягнення цілі не передбачає змін умов, корекції цілі і дій, — це рутинна праця. Вона виконується механічно і може бути легко автоматизована, щоб людина не сприймала ЇЇ як важкий тягар, як прокляття, не відчувала її безглуздість. Продукт рутинної праці — то результат репродуктивних дій.

Творча праця передбачає внесення нового в процес праці, удосконалення дій і рухів, спрямованих на досягнення цілі. Продукт творчої праці як суспільно корисний продукт впливає і на ставлення до-праці, і на стосунки між людьми в процесі праці. Розмежовуючи вкладені в нього творчі дії суб'єкта, продукт праці сам спонукає до творчої діяльності. Творча праця залежна від волі. Саме завдяки волі свідомість спрямовується на створення продукту. Результату творчої праці передує робота думки. Інтуїція і натхнення як характеристики творчої праці не протистоять праці взагалі. Здебільшого вони самі — результат, підсумковий момент особливого піднесення, зосередження фізичних і духовних сил, які спрямовує воля на створення певного продукту.

Саме в творчій праці найбільш яскраво виступає те, що особистість повинна підкорити вільну гру своїх потягів і сил зовнішній цілі, продуктові своєї праці. Творча праця, створюючи суспільно корисний продукт, об'єктивно вносить в нього разом із тим щось нове, оригінальне, властиве особистості. У свою чергу можливість творчої праці визначається емоційною готовністю особистості до неї.

Емоційна готовність являє собою інтеграцію певних станів, насамперед намагання розв'язати суперечність між потребою в творчій нестандартній діяльності і мотивом її задоволення в певний проміжок часу й за певних умов. Емоційна готовність — це результуюча настрою, ставлення особи до себе, її самооцінки і волі, єдності потягу і повинності. Емоційна готовність як психічний стан має творчу спрямованість і пов'язана з переживанням душевних витрат на виконання тієї чи іншої діяльності. Готовність до творчої діяльності — це готовність до переживання нових емоцій як за знаком (позитивні — негативні), так і за модальністю (радість, гнів і т.д.).

Проявом емоційної готовності до творчої діяльності виступає захоплення майбутнім результатом, що його відчуває особистість, політ її фантазії. Наслідком емоційної готовності є натхнення як психічний стан емоційної та операційної напруженості, зосередженості на предметі творчості.

Творча праця вченого образно висвітлена Луї де Бройлем. Наука, вважав він, може здійснювати свої найвизначніші завоювання лише шляхом небезпечних раптових стрибків розуму, коли проявляються здібності, звільнені від важких кайданів суворих міркувань, — вони називаються уявою, інтуїцією. Тягар дедукції лежить на вченому лише до певного моменту, потім він миттєво від нього звільняється, і свобода його уяви дає змогу бачити нові горизонти. Наукова творча праця — то захоплююча подорож із небезпеками й радощами відкриття. У творчій праці особистість задовольняє потребу в гострій динаміці переживань, у самовиявленні через вчинок, у подоланні власними силами конфлікту (зовнішнього чи внутрішнього) між нормами, рамками поведінки і спрямованістю людини.

Реальне освоєння світу.

Трудова діяльність сприяє розширенню власного буття людини. У процесі праці не лише породжується деякий продукт праці суб'єкта, а й формується сам суб'єкт, розкриваючи свої здібності, формуючи уміння, навички, світ своїх ціннісних орієнтацій. Працювати — це проявляти себе, перетворюючи свої наміри в дії, це об'єктивація себе в продуктах своєї праці. Створення чогось — це не лише результат праці людини, це роз-предмечення її як суб'єкта, це реальна основа вчинку.

Як через вчинок розкривається суб'єкт, так і через нього суб'єкт реально пізнає світ, освоює об'єктивне багатство його, змінюючи сам себе.

Для уможливлення змін самої людини необхідна зміна обставин, приведення їх у відповідність людській природі. Саме зміна довколишнього середовища у відповідності з природою людини і є освоєнням світу. В цьому акті як результаті праці людина знаходить дійову опору буття, це реальна міць людини. Головними моментами освоєння світу виступають адаптація до нього та реальне його перетворення — творчість. На цій основі проходить становлення особистості: необхідність адаптуватися до світу для того, щоб згодом накласти на нього печать індивідуальності, неповторності свого буття.

Таким чином, освоєння світу не обмежується пристосуванням до нього. Психічне не тільки чомусь слугує, а й переживається як щось самодостатнє, що виражається у творчості. Реальне освоєння світу людиною відбувається в процесі досягнення цілі. Усвідомлена ціль визначає і характер, і спосіб дії. Через практичні дії людина пізнає реальний зміст цілі та перетворення її у відповідності з потребами людини. Інструментом такого перетворення виступає засіб, який виникає на базі цілі, відображає її суттєві риси. Це і є адаптація і творчість.

В яскравому уявленні того, що треба здійснити, формується суб'єктивна готовність до вчинкової дії. Таке моделювання приводить до значних переживань, емоційних потрясінь. Поступово, після .багаторазового уявлення людина може планувати ситуацію, передбачати наслідки. Інколи людина може задовольнитись переживанням в уяві і якоюсь мірою вичерпати потребу в реальному освоєнні. В той же час уявлення планової дії приводить до того, що в критичний момент сама дія, вже заздалегідь підготовлена, здійснюється ніби автоматично. Це має вирішальне значення у стресових умовах, коли автоматизована дія дає змогу запобігати помилок, що можуть коштувати життя.

Реальне освоєння світу через творчу діяльність передбачає об'єктивацію продуктів творчості в культурі. Об'єктивація творчої діяльності знаходить свій вираз у продуктах праці художника, письменника, музиканта, винахідника, конструктора, робітника. У цьому процесі передбачається не тільки відчуження, але й освоєння дійсності. Втілення задуму в довколишній предметний світ — об'єктивація як зіткнення суб'єкта з реальним світом — невід'ємне від набування суб'єктом змісту об'єктивного, не залежного від нього світу, привласнення цього змісту.

Перетворення дійсності невідривне від уяви, фантазії. В процесі освоєння світу уява — спочатку наслідок, а потім і передумова діяльності людини. Уява як перетворення дійсності в свідомості тісно пов'язана з реальним її перетворенням, хоча часто далеко виходить за його межі. В уяві здійснюється відхід, відліт від дійсності, щоб потім глибше в неї проникнути з метою освоєння через ланцюг практичних дій, через працю.

Своїми реальними діями людина виділяє себе із оточуючого світу. Об'єктивні зовнішні зміни взаємовідношень людини з оточенням через її реальні дії, відбиваючись в її свідомості, змінюють і внутрішній стан людини, перебудовують її свідомість, ставлення, до інших людей і до самої себе, що відображається в досвіді людини, проявляючись у самовідчуванні своїх психічних особливостей, своїх станів.