Всесвітня історія як нелінійна послідовність цивілізацій, Традиційні цивілізації: некласичие прочитання, Філософія історії Бібліотека українських підручників

5.1.4.5. Всесвітня історія як нелінійна послідовність цивілізацій

Всесвітньо-історичний процес виступає за такого розуміння як своєрідний "кущ" цивілізацій, який росте, проте корінням догори, оскільки його "гілки" — цивілізації, поєднуються чи принаймні наближаються одна до одної не на початку, а на найвищій, найпізнішій стадії. Можливі кілька подібних моделей руху людського суспільства в цілому. Вперше, і, можливо, у "найчистішому" (в усякому разі — класичному) викладі трактування всесвітньої історії як перевернутого догори ногами "куща" цивілізацій зустрічається, як уже говорилося раніше, у М.Я. Данилевського. Історичний процес, за Данилевським, вичерпується низкою (близько десятка) культурно-історичних типів, що доросли до стадії цивілізацій — частково у співіснуванні, частково — як спадкоємні один щодо одного.

На сучасному ж етапі питання про цей прафеномен (основу, чи, як сказав би Тойнбі, "лялечку") майбутньої світової (глобальної, вселюдської, загальнолюдської тощо) цивілізації ставиться по-іншому. Нині це питання розглядається, як правило, крізь призму співвідношення традиційних цивілізацій з техногенною, що перманентно переростає у посттехнічну (постіндустріальну) цивілізацію і далі — в інформаційну. Техногенна, вона ж — технічна, або ж індустріальна, цивілізація не зовсім коректно ототожнюється часто-густо з цивілізацією Західною, яка технократичними мислителями визнається якісно вищою, з перспективою переростання в інформаційну. Розглядаючи докладніше складові цієї системи, можна виділити у кожному з класів цивілізацій свого роду підкласи.

Скажімо, традиційні цивілізації підрозділяються на первинні (первісні, автохтонні, перші) і вторинні. Про перші чи первинні цивілізації досить докладно йшлося вище.

Вторинні відрізняються від них, по-перше, тим, що уже втрачають в основному першопочатковий синкретизм автохтонних цивілізацій. Неповторна самобутність вторинних цивілізацій не в синкретизмі, а навпаки, в "ідіосинкразії" до одних та відбірковій спорідненості з іншими сферами чи різновидами історичної діяльності. Цю їх особливість, безвідносно до ступеня адекватності, зафіксував Данилевський, характеризуючи одноосновні культури 14.

По-друге, у рамках традиційних цивілізацій вторинні помітно динамічніші порівняно з первинними. Це особливо переконливо показала антична середземноморська цивілізація, яка вперше в історії класично чітко окреслила основні етапи життєвого кола цивілізації вищого порядку, ніж первинні, і ритм зміни цих етапів.

5.1.4.6. Традиційні цивілізації: некласичие прочитання

Водночас не слід занадто захоплюватися ознаками того чи іншого субкласу традиційних цивілізацій і випускати з поля зору характеристики, властиві всьому класові цих цивілізацій. Зокрема, дуже істотним є передусім високий ступінь залежності людини від природних умов буття, а отже, — від географічного середовища, в якому формується певна така первинна цивілізація. Особливістю традиційних цивілізацій, що зумовлена характером і ступенем їх економічного, соціального і політичного поступу, є також органічний зв'язок індивіда із своєю спільнотою — сільською чи міською общиною, етносом, кастою, станом. Соціальна організація означених цивілізацій має групову природу, що зумовлює і місце людини у "структурі цієї організації, і її потреби, інтереси, стимули й мотиви, норми та ідеали. Тому не тільки формування, як вважав Дилигенський15, а й функціонування вищого принципу життєдіяльності традиційних цивілізацій значною мірою залежить передусім від реальної залежності людини від сил природи та наявного соціального ладу. Така залежність глибоко вкорінюється в психіку людини і відображається в ній у перетворених формах. Цілком слушно підкреслюючи, що подібним принципом є відтворення, збереження біологічних і соціальних умов життя, вірність сакралізованій традиції, що пронизує всі сфери суспільного та індивідуального буття, Дилигенський Доходить висновку, що з точки зору системи детермінації, притаманної таким цивілізаціям, їх можна називати космогенними. Адже космос, світовий порядок, орієнтує сенс їх життєдіяльності в обох своїх головних іпостасях: і як сукупність законів, що панують у царстві природи, і як порядок, споконвічно, наперед визначений для людського співжиття 16. Зрозуміло, що в міру розвитку таких цивілізацій їх "космогенні" характеристики з домінантних поступово перетворюються на рецесивні.

Крім космогенності, атрибутивною ознакою традиційних цивілізацій як класу в цілому є консерватизм, інакше кажучи — традиціоналізм, про що свідчить вже сама назва цього класу цивілізацій. Незважаючи на деякі зрушення на етапі вторинних цивілізацій, загалом у рамках відповідних традиційних цивілізацій одні й ті самі цінності, стереотипи діяльності, поведінки, спілкування, відносин і свідомості можуть відтворюватися і передаватися з покоління в покоління протягом століть, а то й тисячоліть майже без змін. У своїй найчіткішій формі — нормативів та ідеалів людського співжиття — вони вберігаються значною мірою і у вторинних цивілізаціях, особливо східних, доживаючи й до наших днів у суспільствах так званого "третього світу".