Школи з платним навчанням, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Школи з платним навчанням

Державні школи в Британії відзначаються багатьма дивацтвами. Вони аж ніяк не державні, а навпаки, приватні, з платним навчанням. Ступінь їхньої незалежності від решти освітніх закладів та ключова роль, яку вони відіграють у суспільстві, значно відрізняють їх від систем освіти інших країн. Офіційно державні школи підлягають державному нагляду, однак насправді їхня діяльність регулюється лише кількома головними положеннями законодавства про освіту. Закон від 1944 року обійшов їх своєю увагою, оскільки у той час запроваджувалися загальноосвітні школи; і ще донедавна існувала значна кіль, кість шкіл з роздільним навчанням для хлопців і дівчат.

У всіх країнах Заходу існують приватні школи, часто пов'язані з церквою, проте в жодному іншому суспільстві приватні школи не відіграють такої виключної чи важливої ролі, як у Сполученому Королівстві. За спостереженнями, більше століття державною освітою опікувалися люди, зовсім у ній не зацікавлені, котрі й не подумали б віддати своїх дітей до цих шкіл.

В Англії налічується близько 2300 платних шкіл, де навчається приблизно 7 відсотків населення. До переліку входять різноманітні установи, від престижних закладів, таких як Ітон, Раґбі чи Чартер-хауз, до так званих нижчих державних шкіл, назви яких ні про що не кажуть більшості людей. Іноді це пансіони у відособлених містечках, тимчасом як інші, наприклад, Вестмінстер, розташовані в ділових центрах міст. Існують і школи, пов'язані з церквою, скажімо, католицька школа Емплфорт.

Після прийняття в 1988 році Закону про освітню реформу всі державні школи мають дотримуватися єдиного стандарту навчального плану, котрий передбачає тестування учнів у віці семи, одинадцяти, чотирнадцяти та шістнадцяти років. Упровадженню загальнодержавного навчального плану опиралися деякі освітяни, котрі були проти такого стандартизованого тестування і вважали навчальний план занадто обмеженим. Улітку 1993 року вчителі вдалися до страйків, протестуючи проти впровадження цих тестів.

До розробки навчального плану було залучено представників шкіл з платним навчанням. Разом з тим ці школи не вважали за потрібне дотримуватись його. У школах із платним навчанням можуть викладатися будь-які предмети, і тут не зобов'язані тестувати дітей. Більшість із цих шкіл вирішили дотримуватися національного навчального плану, а деякі просто знехтували його.

Поняття "державна школа" деякі освітяни звужують до групи найголовніших шкіл з платним навчанням. Це школи — члени Конференції директорів (Headmasters Conference, або НМС) започаткованої 1871 року. Спершу членами конференції було тільки 50 шкіл. Зараз це число зросло до 233. До її складу входять і названі вище школи — Ітон, Раґбі та інші.

Особи, котрі навчалися в школах — членах НМС, посідають у британському суспільстві краще становище. Дослідження, проведене Айвеном Рідом та іншими і опубліковане в 1871 році, показало, що 84 відсотки суддів, 70 відсотків директорів банків і 49 відсотків цивільних службовців скінчили школи — члени НМС (Reid et al., 1991).

У 1990 році Джон Мейджор домагався посади лідера Консервативної партії, проголошуючи своє прагнення створити "безкласове суспільство". Фактично таким ідеалам відповідав життєвий шлях самого Мейджора. Він залишив школу в 16-річному віці і здобув кілька кваліфікацій. І все-таки склад його першого кабінету показав, що до безкласового суспільства ще надто далеко (Walford, 1993). 19 із 22 членів Кабінету — випускники платних шкіл (при тому, що в його складі не було жодної жінки). Лише в одного члена Кабінету діти навчалися в державних середніх школах (див. таблицю).

Школи, в яких навчалися діти членів кабінету міністрів консерваторів