Сенс людського життя як психологічна проблема., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Сенс людського життя як психологічна проблема.

Проблема сен-совості існування є однією з найважливіших у психології, філософії, світогляді взагалі. Цю проблему можна сформулювати таким чином: чи варте життя того, щоб його прожити?

Які дії людини породжувалися вирішенням питання, наприклад, про істинність Птолемеєвої чи Копернікової систем, тобто проблеми про те, що навколо чого крутиться: Сонце навколо Землі чи навпаки? Люди погоджувалися або не погоджувалися з одержаними висновками, іноді використовували набуті знання у професійній діяльності й усе. А що може вчинити людина, якщо твердо вирішить, що її життя ні тепер, ні в майбутньому не має сенсу? Вона може позбавити себе життя. Отже, критерієм важливості проблеми сенсу життя є саме життя людини, мільйони (можливо мільярди впродовж людської історії, хто знає?) самогубців довели серйозність названої проблеми.

Психолог мусить .уміти допомогти людині, яка розмірковує про сенс свого буття, відвернути її від крайніх рішень, а тому повинен особливо добре засвоїти психологічну сутність названої проблеми.

Відтоді як підліток чи юнак починає замислюватися над життям, він усвідомлює, що навколо багато безсенсових речей. З етичного погляду, позбавляє життя сенсу смерть. Вона перетворює життя на незбагненну та каральну для людини загадку. Зі смертю не хоче змиритися наша душа, про це добре знають ті, у кого померли особливо близькі та дорогі їм люди. Смерть робить життя якимось ошуканством, злим жартом, нікому не потрібною суєтою. Справді, навіщо щось творити, чогось досягати, прагнути, боротися за якісь ідеали, народжувати та виховувати дітей, якщо все це тлінне, тимчасове, на все чигає смерть. "Що ми тут? — тимчасові. Землею є й у землю підеш", — писав Г.Цамблак іще на початку XV ст.

Життя є замкнене у собі коло: народження, зростання, породження нового покоління, старіння та смерть. Нове покоління проходить той самий шлях, лишаючи за собою інше, нове покоління і так до безкінечності. Смерть індивіда існує нібито для утвердження роду. Але у такому випадку життя роду є ланцюг смертей. Отже, життя є замкнене у собі коло, прагнення, яке не досягає мети, а тому з необхідністю повертається до свого витоку та повторюється знову і знову. Це розуміння абсурдності буття переживається кожною особистістю зокрема, тому стає психологічною проблемою.

Особистість впевнюється, що крім кругообігу, нічого не існує у цьому світі. Недаремно коло є символом релігійного та філософського песимізму: Геракліт писав про вічний кругообіг речовин у природі, Ф.Ніцше — про вічне повернення. Отож, у Космосі можна віднайти лише безкінечний кругообіг та безсилля мислячого духу вирватися з нього. Цю думку геніально висловив Ф.Достоєв-ський словами "чорта" в романі "Брати Карамазови": "Думаєш все про теперішню землю, — говорить "чорт" Івану Карамазову. — Але ж теперішня земля, можливо, сама мільйон разів повторювалася; ну, відживала, тріскалася, розсипалася, розкладалася на складові частини; знову вода, яже бе над твердю; потім знову комета, знову сонце, знову із сонця земля; адже цей розвиток, можливо, безкінечно повторювався, і все в одній і тій же формі, знайомій до цяточки. Нудьга найдикіша". Такий же безкінечний кругообіг на рівні біологічному.

Цікавий образ безсенсового біологічного кругообігу подав Є.Тру-бецький. Кожний з нас, писав він, бачив оголені дерева влітку зі з'їденим листям. То є робота гусениць. Весною вони лупляться з яєць, закладених у підніжжя дерев і піднімаються вгору поїдати листя. Потім, коли дерева оголені, вони перетворюються на лялечок, потім — на білих метеликів. Метелики, літаючи над землею, переживають один-єдиний радісний момент кохання, щоб потім померти у жорстоких муках під час кладки яєць, які накриваються на зиму, ніби шубою, тілом метелика. Потім знову весною з яєць лупляться черв'яки, знову повзуть, їдять, окрилюються, люблять та помирають. Лялечки, метелики, черв'яки, лялечки, метелики, черв'яки, і так до безкінечності. Ось онаочнення життєвого кола, у межах якого в тій чи іншій формі крутиться на землі всяке життя.

Отже, всяке життя є колом. Життя хлібороба, який сіє, жне і знову сіє, безкінця уподібнюється колу року, життя робітника — конвеєру, чиновника — круговороту державної машини. У цьому круговороті людина перетворюється на гвинтик невідомо для чого працюючої машини.

Але кожна людина не просто живе, вона бореться з собі подібними за існування. Живий організм живе лише тому, що поїдає інший. Отож, бореться, щоб вижити, а виживши, починає боротися з іншим. Мисляча людина бачить повсюди постійний перехід мети (життя) в засіб (боротьбу), та навпаки, Безглузда безкінечність такого перетворення свідчить про те, що людина невисоко піднялася над біологічним кругообігом. Йому, кругообігу, діяльність духу підкоряється з такою ж необхідністю, як і діяльність тіла. Окреме життя в цьому кругообігу не має сенсу, є велике Даремно.

Люди здавна усвідомили коло життєвого повторення та його безсенсовість. І своє усвідомлення помітили в міфі про Сізіфа. Боги засудили Сізіфа піднімати величезний камінь на вершину гори. Коли ж нарешті камінь був викочений, він кожного разу скочувався вниз, і так до безкінечності. Боги знали, що немає муки тяжчої, ніж безнадійна, непотрібна тяжка та вічна праця.

Є дві легенди про земне життя Сізіфа. Згідно з першою, він був хитрим багатієм, користолюбцем та жорстоким розбійником, за другою легендою, Сізіф — богоборець, що своєю хитрістю та розумом намагався протидіяти богам. Зрештою, між двома міфами немає великої різниці. За обома легендами, Сізіф бунтував проти назавжди встановленого порядку безкінечного кругообігу життя, й за це боги змусили його повторювати таке ж коло у вічності. Ми можемо уявити зведене судомою обличчя, тіло, що безкінечно напружується, щоб підняти врешті-решт камінь. У результаті довгих мук у просторі та часі, без початку й кінця, мета, здається, досягнута. Але камінь зривається і вмить скочується вниз. Сізіф спускається згори, щоб почати ще одне коло своїх мук, і так безкінечно. Цей міф трагічний, оскільки Сізіф має свідомість. Про яку кару могла б бути мова, як би він не задумувався про свою долю або мав надію на успіх? Сізіф знає про безкінечність повторення піднімання каменя, скочування його та нове піднімання і тому карається.

Отже, світові, який оточує людину, притаманне безсенсове повторення. Але людина бажає віднайти сенс буття. Для тих, хто веде "рослинне" життя, проблеми сенсу буття суб'єктивно не існує, вони не караються цією проблемою. Такі люди є частиною цього світу, проблема ж абсурдності буття виникає з моменту протиставлення себе світові.

Описане життєве коло є виявом необхідності, а людина не приймає її та бунтує проти неї: звідси проблема абсурдності буття у психологічному розумінні як суперечність між бажанням сенсу та реальністю. Вона тим більша, чим більший розрив між бажанням сенсу та дійсністю. Отже, абсурдність людського буття не є якістю людини або світу. Людина не приймає світ таким, яким він є в дійсності. Щастя людина може відчути лише у гармонії з круговоротом природи, будучи її часткою. Але мисляча людина не може задовольнитися безглуздою безкінечністю природи, не може її виправдати.

Чим же втішити себе, у чому шукати розрядку? Упевнившись у своїй скінченності, необхідно жити повним життям у тому проміжку часу, який нам відпущено, усвідомити себе володарем наданих життям днів, перетворити долю на справу власної діяльності, реалізувати все, що дано.

Крім індивідуального, маємо також родове або надіндивідуальне (колективне) несвідоме, яке властиве всьому людству або певній історичній спільноті людей, зокрема нації. Індивідуальне несвідоме складається здебільшого з інстинктів (лібідо, танатос та ін.) і афек-тогенних комплексів (комплекс Едіпа тощо), а надіндивідуальне — з архетипів.

Термін архетип у наукову психологію увів К.Юнг. Для його формування він використав та розвинув своєрідну історико-психологічну традицію пізнання людської сутності, зокрема поняття ідеї Платона та Августина, біблейські вчення та думки Філона, Арго-пагіта і більш пізніх мислителів (Ф.Ніцшета представників філософії життя).

Архетипи — це утворення психіки, які є безпосередньою психічною реальністю, своєрідною "психологічною першоматерією". У надіндивідуальному несвідомому психічна реальність відрізняється від свідомості особистості, в якому "Я" виступає суб'єктом та спрямовує свою активність на певні об'єкти. В родовому несвідомому "Я" не вичленене, воно розлите, розмите, перебуває в безпосередньому зв'язку з усім світом і ніби губиться в ньому. Оскільки "Я" не має чіткого визначення, остільки воно не протиставлене "не Я", як не протиставлені в надіндивідуальному несвідомому суб'єкт та об'єкт, релятизовані інші звичні для нас протиставлення. Надіндивідуальне несвідоме є відкритою світу та рівною йому за широтою об'єктивністю.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1984. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Сумерки богов / Сост. и общ. ред. Л.А.Яковлева. М., 1989.

Роменець ВА. Історія психології XVII століття: Навч. посібник. К., 1990. Рубін штейн СЛ. Основы общей психологии. М.; Л., 1948. Ткаченко О.М. Принципи та категорії психологи. К., 1979. Фром Э. Бегство от свободы. М., 1993.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. У чому сутність мета психології, її паралогізм ів та антиномій?

2. Опишіть психологічні теорії "чистої дошки" та монадності. Чим вони протилежні одна одній? Яких Ви знаєте вітчизняних психологів — представників цих двох теорій?

3. Розкрийте сутність психофізичної проблеми. Порівняйте специфіку її вирішення Н.Мальбраншем, Б.Спінозою та С. Рубін штейном.

4. У чому сутність теорії емпіричної психофізичної взаємодії?

5. Розкажіть про основні засади матеріалістичного монізму. Чому матеріалістичний монізм заперечує психологічну причинність? Які ознаки матеріалістичної психології Ви можете назвати?

6. Який зв'язок між матеріалістичним монізмом у психології й матеріалістичним світоглядом.

7. Яким чином Ви можете довести помилковість матеріалістичного розуміння психіки?

8. Розкрийте сутність реалістичного монізму Спенсера, теорії тотожності Вундта, Ріп я, Паульсена.

9. Опишіть сутність ідеалістичного монізму та його суперечності. Яких представників цього напряму з українських психологів ви можете назвати?

10. У чому полягає сутність філософської, етичної та психологічної проблеми свободи та детермінованості психічних феноменів? Як необхідно розуміти антиномію "психічні феномени є детермінованими і водночас недетермінованими", в чому виявляється свобода людини і її залежність?

11. Розкрийте проблему співвідношення свідомого та неусвідомленого в людській психіці.

12. Які теорії атомарного розуміння психіки Ви знаєте? Опишіть теорії цілісного розуміння психіки? Як ці теорії взаємодоповнюють одна одну?

13. У чому сутність психологічної проблеми сенсовості та абсурдності життя людини?

14. Що таке архетип людської поведінки? Які архетипи Ви знаєте?

15. Опишіть співвідношення архетипу поведінки та продукту його об'єктивації — міфу й вічних проблем.