"Новий час" болгарської історії, Прозахідна орієнтація зовнішньої політики, Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. Бібліотека українських підручників

"Новий час" болгарської історії

Рік парламентських і президентських виборів у Болгарії — 2001 — започаткував відлік "нового часу" в новітній історії країни. Розчарувавшись у реформаторських потугах Об'єднаних демократів та експериментах соціалістів щодо соціально орієнтованої ринкової економіки, 43 % болгарських виборців на загальних виборах 17 червня 2001 р. віддали свої голоси "Національному руху Симеона Другого" (НРСД). ОДС дістали 18 %, а коаліція "За Болгарію" разом з БСП — 17 % голосів. Новий уряд країни, сформований із професіоналів, очолив останній болгарський цар і лідер НРСД Симеон Сакс-Кобург-Готський.

Прем'єр-монарх, в особі якого більшість болгар убачали батька нації, проголосив пріоритетами свого уряду забезпечення необхідних умов для вступу країни до Євросоюзу і НАТО, швидке й стабільне економічне зростання країни, пом'якшення труднощів перехідного періоду в соціальній сфері, рішучу боротьбу з корупцією. На реалізацію основних положень урядової програми Симеон відвів 800 днів. Крім того, НРСД уклав коаліційну угоду з РПС, що вважається партією турецької національної меншини, хоча де-юре в Болгарії заборонено створення політичних об'єднань на етнічній основі. Заключним акордом політичного життя Болгарії 2001 р. стали президентські вибори, що відбулися в листопаді. У другий тур виборів вийшли чинний президент країни П. Стоянов та лідер соціалістів 44-річний Г. Пирванов, який очолив партію в період драматичних для неї подій 1996 р. і не дав за цей час жодного приводу для звинувачень у будь-якій ідеологічній спорідненості зі своєю попередницею. Голоси болгарських виборців, котрі й раніше не вирізнялись особливою чутливістю до небезпеки повернення комунізму, виявилися на боці Г. Пирванова.

Обрання соціаліста главою держави зовсім не означало зміни її політичного курсу. Пріоритети внутрішньої й зовнішньої орієнтації президента збігалися з намірами уряду НРСД. Упродовж першого року президентства Г. Пирванов спрямував свої зусилля на забезпечення економічного зростання країни, боротьбу з корупцією, злочинністю, злиднями, прискорення реформування болгарської армії. Незмінним залишався курс на вступ до НАТО і європейських структур, хоча за низкою показників (ВВП надушу населення, законодавче забезпечення прав національних меншин) Болгарія стояла останньою в черзі кандидатів на вступ до Євросоюзу. Тому найголовнішими завданнями президента й уряду Болгарії були реструктуризація фінансових фондів, наближення болгарського законодавства до норм Євросоюзу, практичне запровадження нових законодавчих норм.

Прозахідна орієнтація зовнішньої політики

Болгарія намагалася здійснювати прагматичну зовнішню політику, спрямовану на забезпечення національних інтересів в нових геостратегічних умовах, орієнтувалася, насамперед, на інтеграцію в євроатлантичні структури й активізацію відносин з провідними європейськими країнами та США. На кінець 2002 р. республіка підтримувала дипломатичні відносини із 130 державами й була членом близько 300 міжнародних і регіональних організацій та установ, серед яких ООН, Рада Європи, МВФ, МБРР, Чорноморське економічне співробітництво та ін. Болгарія бере активну участь у військовій програмі НАТО "Партнерство заради миру", Раді північноатлантичного партнерства, а в період косовської кризи 1999 р. вона підтримала силову акцію НАТО проти СРЮ, надала свій повітряний простір для військової авіації альянсу. У березні 2001 р. між Болгарією і НАТО підписано угоду, що регламентувала транзит через болгарську територію і правовий статус її військовиків, а також дозволяла їх тимчасове перебування на території країни. На саміті альянсу в Празі (листопад 2002 р.) Болгарія отримала офіційне запрошення на вступ до НАТО. Будучи асоційованим членом Євросоюзу з 1993 p., Болгарія і ЄС досягли домовленості щодо дострокового виведення з експлуатації чотирьох старих реакторів АЕС у Козлодуї. Це стало однією з умов переговорів про вступ країни до Євросоюзу, що розпочалися у березні 2002 р.

Не обтяжені нашаруваннями минулих епох стосунки між Болгарією і Україною, після встановлення дипломатичних відносин між ними у грудні 1991 p., розвивалися поступально. У жовтні 1992 р. укладено базовий Договір про дружні відносини й співробітництво між обома країнами, а підписана у березні 1998 р. Декларація про подальший розвиток та поглиблення співробітництва між Болгарією і Україною засвідчила їх прагнення розвивати двосторонні відносини в напрямі стратегічного партнерства. Високий рівень політичних відносин між двома країнами засвідчив також офіційний візит до Софії у вересні 2001 р. президента України Л. Кучми, в ході якого наголошувалася необхідність активізації співпраці у сфері економіки й торгівлі. Товарообмін між Україною і Болгарією у 2001 р. становив 364 млн. доларів. На кінець 2002 р. між країнами підписано близько 70 міждержавних договорів, угод і протоколів. Поглибленню двостороннього співробітництва значною мірою сприяє наявність в Україні численної болгарської громади (234 тис. чоловік) — найбільшої за межами Болгарії. Водночас у Болгарії мешкають 6 тис. громадян України та вихідців з її території.