Сутність та основні елементи інфраструктури ринку, Інфраструктура як економічна категорія. , Основні елементи та підсистеми сучасної інфраструктури ринку. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Сутність та основні елементи інфраструктури ринку

Інфраструктура як економічна категорія.

В економічному контексті західні вчені використовують це поняття для характеристики галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (дороги, мости, порти, аеродроми, лінії електропередач та ін.). Відтак у найзагальнішому вигляді як інфраструктуру стали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. Такі два тлумачення поширені і в сучасній літературі. Так, в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна інфраструктуру визначено як "мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, які експлуатують ці мережі". У "Сучасному економічному словнику", підготовленому російськими вченими, інфраструктуру охарактеризовано "як сукупність галузей, підприємств і організацій, що до них належать, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати умови для нормального функціонування виробництва і обігу товарів та життєдіяльності людей". Подібне визначення дає і "Великий економічний словник" та інші видання.

Недоліками таких дефініцій є ігнорування економічної (в тому числі суспільної) форми цієї категорії, а отже, акцент на її технологічному аспекті та відсутність суб'єктно-об'єктного підходу.

Інфраструктура (як категорія економічного способу виробництва) — це сукупність базових галузей і економічних відносин між людьми у процесі їх діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг, а також відповідної суспільної форми. Саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин продукція постачається від одного суб'єкта господарювання до іншого. Важливим елементом інфраструктури як категорії економічного способу виробництва є організаційно-економічні відносини.

Інфраструктура (в економічному аспекті) — сукупність базових галузей (або матеріальна основа економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

і Сутність інфраструктури повніше розкривають виконувані нею функції, зокрема:

1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами;

2) купівля-продаж різноманітних товарів;

3) забезпечення інформацією учасників ринку;

4) підвищення ефективності роботи суб'єктів регульованих ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації;

5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин;

6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема;

7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах: окремих типах власності (державна, приватна і колективна) та змішаних, що утворюються внаслідок їх поєднання.

Основні елементи та підсистеми сучасної інфраструктури ринку.

До основних об'єктів інфраструктури відносять різні види бірж (найважливіші об'єкти), аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін.

Фондова біржа — базова установа сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються економічні відносини у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій, на основі яких відбувається привласнення додаткового продукту.

Засновниками біржі є окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. За потреби засновники біржі можуть розширити своє коло, продаючи біржові місця. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність, визначають певні умови, за яких нові учасники (лише високорентабельні фірми) можуть бути допущені до біржової торгівлі. У процесі формування умов допущення до біржової торгівлі також розвиваються відносини економічної власності. Крім того, реєстрація на біржі впливає на престиж компанії, полегшує доступ до ринку капіталів, сприяє підвищенню курсу її акцій, розширює коло акціонерів. Наймогутніші американські корпорації (кількість акціонерів сягає трьох і більше мільйонів осіб) централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності корпорацій, централізації власності в руках монополій.

Купівлю-продаж акцій на фондовій біржі здійснюють посередники. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, його на американському позабіржовому ринку називають дилером, головного посередника на центральній фондовій біржі Нью-Йорка — спеціалістом, а інших посередників, які пов'язують спеціаліста з покупцями або продавцями, — брокерами. За посередницькі операції брокери отримують винагороду або за угодою між клієнтами, або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом. За успішного ведення посередницьких операцій брокер може накопичити кошти і стати дилером. Отже, у процесі діяльності посередників з'являються власники, суб'єкти економічної власності, формою економічної реалізації яких є привласнення винагороди.

Сучасний ринок цінних паперів характеризується значним обсягом позабіржового обороту, який здійснюється за допомогою телефону, телефаксу, комп'ютерної мережі. Його масштаби зумовлені високими фінансовими комісіями, вартістю послуг біржі та іншими факторами. У середині 90-х років XX ст. за вартісним обсягом операцій ринок цінних паперів майже зрівнявся з оборотом на провідній Нью-Йоркській біржі. На позабіржовому ринку цінні папери продають з надбавкою до ціни (або купують зі знижкою), яка є прибутком посередницької фірми. Об'єкт продажу на позабіржовому ринку — цінні папери середніх і частини дрібних корпорацій, не внесені до біржових списків, а також державні облігації.

Відносини економічної власності виникають і розвиваються у процесі встановлення курсу цінних паперів, особливо під час їх коливання. На курс акцій впливає терміновий тип операцій на біржі, який становить основну масу біржових операцій у більшості розвинутих країн {(існують також касові операції, коли оплата цінних паперів проводиться одразу, або у найближчі 2—3 дні) і за якого акції продаються, а їх оплата відбувається впродовж одного місяця. Загалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка.

Виконання фондовою біржею своїх функцій неможливе без регулюючої ролі держави. В умовах активного формування всесвітнього ринку цінних паперів (до цих процесів з 1997 р. певною мірою долучилася й Україна) держава:

1) у законодавчому порядку регулює процес утворення акціонерних товариств, організацію випуску цінних паперів, реєструє їх перед входженням на ринок та здійснює контроль за цим процесом, а також за фінансовим станом інвестиційних інститутів;

2) встановлює ставки податку на прибуток від операцій з цінними паперами;

3) створює систему інформаційного забезпечення ринку цінних паперів;

4) є суб'єктом економічних відносин на цьому ринку (випускає в обіг державні цінні папери тощо);

5) впливає на функціонування ринку цінних паперів через грошово-кредитну політику центрального банку;

в) створює систему захисту інвесторів від втрат, страхуючи інвестиції та ін. У процесі регулюючої діяльності держави також розвиваються відносини економічної власності. Важливим елементом інфраструктури є товарні біржі.

Товарна біржа (в економічному аспекті) — високоорганізована форма оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються економічні відносини, в тому числі відносини привласнення між учасниками (передусім компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів в умовах реального і ф'ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажних), спекулятивних операцій, страхування операцій тощо.

(Товарні біржі поділяють на міжнародні і національні, універсальні і спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі, на які припадає понад 90 % міжнародного біржового обороту, знаходяться у США, Англії та в Японії^На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари, на спеціалізованих — окремі товари або споріднені групи товарів.

На біржі відбуваються два види товарообороту: реальний і ф'ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10 % світової торгівлі. За ф'ючерсних видів товарообороту продають право на товар (наприклад, на майбутній врожай), укладають ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут не обов'язковий. Обсяг щорічного обороту на 150 ф'ючерсних біржах світу перевищив наприкінці 90-х років XX ст. З трлн дол. (із загального обсягу обороту на товарних біржах понад 12 трлн дол.) у торгівлі понад 50 видами товарів.

Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася). Нерідко ці два види продажу взаємопов'язані. Так, фірма, яка продає реальний товар на біржі з поставкою в майбутньому, може водночас купити право на інший товар (ф'ючерсні контракти), на таку саму кількість товарів і відповідний термін поставок.

На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, ф'ючерсні контракти страхують (так зване хеджування). Найрозповсюдженішим методом хеджування є укладення термінових угод. Операції хеджування — основна сфера діяльності товарних бірж.

Товарні біржі в Україні функціонують лише формально, оскільки вони орієнтуються на торгівлю реальними партіями (реальний вид товарообороту), тоді як у розвинутих країнах ф'ючерсний вид обороту займає до 90 % {Наступним важливим елементом інфраструктури є біржа робочої сили (з поверхової точки зору її називають біржею праці)І

Біржа робочої сили (в економічному аспекті) — економічні відносини власності, в тому числі відносини привласнення у процесі збору та надання Інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним та Інших послуг, фінансування додаткових робочих місць, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості тощо.

Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі/У США їх у середині 90-х років XX ст. налічувалося до 2 тис.

У деяких країнах (Великобританії, Франції та ін.) біржі не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмовляються від запропонованої біржею роботи, їх позбавляють виплат з фондів безробіття. Існують також приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро. Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, вчителів та ін.). Великі компанії переважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх атестації та можливого просування на вищу посаду тощо.

Відносини економічної власності у діяльності бірж робочої сили можна простежити на прикладі діяльності Державної служби зайнятості в Україні. Ця служба укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії, надає безвідсоткову позику для підприємницької діяльності та ін. Для фінансування цих витрат створено Державний фонд сприяння зайнятості. Джерелами надходження коштів до фонду є обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.

Ще одним елементом сучасної інфраструктури є валютні біржі. В економічному аспекті — це установа, в якій здійснюються операції щодо регулярної, упорядкованої торгівлі іноземною валютою відповідно до попиту та пропозиції і на цій основі розвиваються та функціонують відносини привласнення. На валютній біржі здійснюються такі основні види операцій:

1) укладення угод з членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (який встановлюється на основі купівельної сили валют і коливань попиту та пропозиції);

2) визначення ринкового курсу іноземних валют;

3) здійснення розрахунків як в національній, так і в іноземній валюті відповідно до укладених на біржі угод;

4) проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, в тому числі шляхом валютної інтервенції.

Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважені банки — не члени біржі), після чого таку валюту зараховують на спеціальний рахунок і вона може бути використана у певних цілях.

Валютна біржа (у політекономічному аспекті) — установа, на якій у процесі торгівлі іноземними валютами за підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, отриманих внаслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо.

В Україні наприкінці 1999 р. існувало 340 бірж, 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхові компанії, 390 кредитних спілок. У 1992 р. було зареєстровано 429 бірж, в тому числі 113 — універсальних, 176 — товарних і товарно-сировинних, 32 — агропромислових, 27 — фондових та їх філій, 81 — інших. З 1996 р. обсяги укладених угод на всіх видах бірж зросли приблизно у 6 разів — з 1,15 млрд грн. до 6,79 млрд грн. Найбільше обсяги укладених угод зросли на агропромислових біржах, але загалом обсяги таких угод щодо розмірів ВВП незначні.

З'ясування сутності товарно-грошових відносин, їх структури та інфраструктури дає змогу дослідити механізм ринкової рівноваги, взаємодію попиту і пропозиції.